«Скільки ви можете жебрати, відчепіться»: крик душі «трійки» волонтерів з Могилева

Віктор СКРИПНИК

Волонтери з Могилів-Подільського Анна Лаврик, Володимир Пунько і Сергій Стангріт

Їх троє: дружина військового і двоє чоловіків допомагають нашим захисникам з початку російської агресії.
Чому на четвертому році війни вони розчарувалися у багатьох? За кого їм соромно? Який вихід бачать із ситуації?

Анна Лаврик, Володимир Пунько і Сергій Стангріт — «трійка» волонтерів з Могилів-Подільського добре знана не тільки у рідному місті. Їх раді бачити у багатьох військових підрозділах.

Коли бачиш воїна «на щиті», подумай, чи все зробив, щоб він не загинув

Відколи війна, відтоді вони допомагають нашим захисникам. «Трійка» волонтерів з Могилева особисто доставляє більшість зібраних вантажів. У свій час Анна Лаврик розповідала журналісту «20 хвилин» про непрості ситуації, в яких опинялися на фронтових дорогах. Вона — дружина військового, який зазнав важких поранень у бойових діях.

Триває четвертий рік війни. «Трійка» волонтерів могла б сказати: «Ми свій внесок у Перемогу вже зробили. З нас досить». Їх можна було б зрозуміти. Але вони продовжують волонтерську діяльність. Робота нелегка. Хто нею займається, підтвердить сказане. Втім могилівчани не скаржаться, не нарікають.

Щоправда, у них інколи опускаються руки. Не від роботи — від розчарування. У чому розчарувалися волонтери? На це вони відповіли у дописі на своїх Фейсбук-сторінках. Написане сприймається, як крик душі.

З’явився допис під час збору коштів на дрон для ЗСУ. Як зазначають волонтери, цей збір тягнеться довго й нудно. Їм боляче, що не можуть допомогти. Бо знають, що така допомога врятувала б комусь життя.

Коли бачиш воїна, який повернувся додому «на щиті», подумай, чи все зробив, аби він залишився живий? Допомагай! Твоя допомога може врятувати від загибелі когось з тих, хто нині на «нулі». Для цього насамперед потрібні дрони. Донать на них!

Публікуємо текст волонтерів з деякими скороченнями. Можливо, знайдуться ті, кого зачеплять за живе їхні слова і вони підставлять плече, аби закрити цей збір, який виявився важким. Текст емоційний, але тих, хто його писав, можна зрозуміти.

«Вже всі пішли на канікули? Готуєтеся до літа?»

Цими словами починається допис волонтерів.

Вже всі пішли на канікули? Вже всі готуються до літа? Купують купальники, закордонні тури та всяку всячину на один день, щоб погріти свої кісточки на теплих закордонних пляжах. Щоб зробити світлину, який ти щасливий/щаслива в той момент. Щоб забутися і щоб забути про війну. Бо вона ж так набридла. І ці волонтери набридли. Скільки вони можуть жебрати, жебрати та жебрати у нас? Ми вже все віддали, у нас нічого немає, відчепіться від нас. Ми хочемо жити своїми життями, а не існувати. У нас одне життя і ми хочемо його гідно прожити, гідно витрачати свої кошти на себе і свою родину. Хіба це заборонено?

Відповідаємо: звісно, можна. Тільки скоро самі підете на фронт. Просто скоро захисники там закінчаться і не буде кому їх замінити. Тоді виловлять та відправлять на передову всіх. Ти, мамкина «бусінка» і татусева радість, підеш замінити загиблих Героїв. Будеш захищати свою країну.

Але чомусь не віриться, що ти станеш на захист, бо ти боїшся за своє нікчемне життя, боїшся бути там, де вони зараз. Це ж правда. То, будь ласкавий, хоча б задонать на дрон для ЗСУ, скинь декілька гривень! Чи ти вже переміг? Чи ти вже живеш у мирній Україні? А от цікаво, хто буде відбудовувати після війни всі оті скалічені, знищені, понівечені міста та села? Ти? І тут знову беруть сумніви, бо ти не хочеш нічого робити, ти не хочеш поворухнути пальцем, щоб щось змінити на краще. Ти тупо чекаєш! А чого чекаєш, ти й сам не знаєш, бо тобі все одно. Ти такої думки, аби тебе не чіпали і ти прилаштуєшся під будь- яку владу. Тепер задай собі питання: ТИ СПРАВДІ УКРАЇНЕЦЬ?

Скільки можна пояснювати: цей дрон потрібен на «нуль»

Скільки і як ще можна пояснювати і просити, що цей дрон потрібен там, де пекло, щоб врятувати наших. Цей дрон не потрібен волонтерам, він потрібен на «0»! Якщо ти живий, якщо в тебе немає нікого на фронті, якщо ти в добрі та теплі, якщо в тебе всі живі, якщо ти маєш улюблене заняття і т.п., то поділися з хлопцями своїм щастям, закинь пару гривень, щоб придбати для них дрон. Зроби репост, врешті-решт, на свою сторінку допису про збір коштів, постав вподобайку, напиши підтримуючий коментар. І живи далі своїм життям! Невже й це важко? Так ні! «Лайк» ти поставиш якійсь голій бабі, а не допису, який волає про допомогу. Чому так? Чим ви думаєте? Про що ви думаєте?

Байдужі люди — це не квіт нації, вони — тягар нації. Байдужі вже не приховують: «Скільки ці волонтери можуть жебрати, відчепіться від нас». Одні кажуть про це в очі, інші — позаочі. Волонтери їм заважають. За таких соромно і гидко. І радість за тих, хто нас захищають. Вони справжні патріоти. Їм доземний уклін і велика подяка. А тим, кому все одно, хто розгулює вулицями і чекає русню, таким ганьба!

Ми звертаємося до свідомих громадян, тих, хто хвилюється за наших воїнів. Допоможіть зібрати кошти на дрон для Сил оборони! Вони віддячать захистом. Бережи Боже тих, хто з нами і з армією. Фронт і тил єднаймося! Ми переможемо! Україна понад усе!

P.S. А тим, кому все одно, йдіть купіть собі нову сукню чи костюм, бо без них нині ніяк не обійтися. Але потім не питай, чому в нас буряти керують країною? І де поділася українська мова та нація? Бо звідусіль будеш чути «исконно чистый русский язык». Ти хочеш цього? Будеш рабом чи рабинею в орків? Твоя байдужість саме до цього призведе!

З повагою і непохитною вірою в нашу Перемогу і Бога — волонтери Анна Лаврик, Володимир Пунько та Сергій Стангріт.