«Страшно було сказати, що все добре»: після тривалого лікування Люда повернулася додому

Михайло КУРДЮКОВ

Людмила Овсійчук, з архіву 20 minut.ua

Впродовж двох років ми писали про те, як проходить лікування Людмили Овсійчук. Про її стан, біль, пошуки коштів і донорів, проведення трансплантації і тривалу реабілітацію.
Сподіваємося, що це остання наша публікація про лікування цієї вінничанки, адже хвороба відступила, а Люда нарешті повернулася додому, здоровою і сповненою сил.

Вперше ми написали про Людмилу Овсійчук понад два роки тому. Тоді 21-річна хвора на рак крові дівчина щойно пройшла перший курс хіміотерапії і просила відгукнутися донорів з другою позитивною групою крові.

Наступна зустріч з Людою сталася аж через півтора роки. На той час дівчина була в ремісії, але вже знала, що найближчим часом їй доведеться шукати можливості для проведення трансплантації кісткового мозку за кордоном.

— Мені сказали, що робити пересадку треба швидко. З таким синдромом ризик рецидиву 100%. І коли він станеться, його вже не позбудешся як минулого разу. Він стане більш агресивним та адаптованим, — розповідала тоді Люда. — Нам швидко порахували, що коштувати усе лікування буде 97 тисяч євро. Це понад два з половиною мільйони гривень.

Відео дня

Тоді Люду підтримало чимало наших читачів, але зібраних коштів все рівно не вистачало для початку лікування. Уся надія була на державну програму «Лікування за кордоном», де вінничанка стояла в черзі. Однак, у МОЗ постійно казали, що грошей немає і потрібно чекати наступного року, коли буде дофінансування з держбюджету. Чекати стільки часу Люда не могла. Тому разом з іншими пацієнтами приходила мітингувати під стіни відомства.

— Ми просили їх дофінансувати програму або видати нам гарантійні листи. У цих листах міністерство пише, що бере на себе зобов'язання оплатити вартість лікування, коли у бюджеті з’являться гроші. Закордонні клініки готові працювати за такими листами, але нам їх видавати відмовилися, — розповідала Людмила Овсійчук. — Ми хотіли, щоб у відомстві зробили відкриту чергу пацієнтів. Щоб ми знали під яким ми номером у черзі і знали, хто зі списку вже поїхав лікуватися.

В грудні минулого року на програму «Лікування за кордоном» з держбюджету все-таки було додатково виділено понад 233 мільйони гривень. 119 пацієнтів, серед них і вінничанка Людмила Овсійчук, отримали шанс на повноцінне одужання.

— Цей багатостраждальний документ мені винесли на прохідну МОЗу і віддали без зайвих слів, — говорила Людмила. — У цей момент я навіть не раділа. Напевно, за чотири з половиною місяці боротьби я просто виснажилась. Але я думаю, що скоро це мине.

Людмила Овсійчук

Майже одразу почався процес підбору донора у Туреччині. Він тривав близько двох тижнів. Після того, як донора знайшли, Людмилу запросили у клініку. Ще за місяць, в січні цього року, трансплантацію було проведено. Процедура тривала всього 38 хвилин. А виглядала вона як звичайне переливання крові. Без наркозу і хірургічного втручання. Одразу після процедури Люда могла ходити і їсти.

— Це звучить просто, але найголовніше попереду, — казала дівчина. — Почалися найвідповідальніші дні і тижні. За цей час новий кістковий мозок має прижитися і запрацювати.

Частина реабілітаційного періоду проходила добре, а частина — з ускладненнями: випадало волосся, були кровотечі, нудота, блювота, нестерпний головний біль і температура. Згодом до всього цього додалися сильні болі в кістках. Через це Люда не могла розслабитися ні вдень, ні вночі.

На ранок, після однієї з таких ночей, до Люди прийшла старша медсестра і почала радісно щось розповідати турецькою. Але вінничанка її не розуміла. Тоді медсестра показала аналіз крові і дівчина не повірила власним очам — показники виросли. Це означало, що новий кістковий мозок запрацював. З того дня стан Люди поступово почав покращуватися. З'явився імунітет. Ускладнення почали проходити. І врешті, Люду виписали.

Востаннє з Людою ми говорили в травні цього року. Від моменту проведення трансплантації тоді минуло вже понад сто днів, але вона досі знаходилася на реабілітації у Туреччині. Вінничанка розповідала, що дуже хоче вийти на повноцінну прогулянку, але через карантин робити це їй було страшно і не бажано. Максимум, що дівчина могла собі дозволити, була вечірня прогулянка навколо будинку, де вона винаймала квартиру.

— Про повернення я подумаю вже потім. Зараз найважливіше лікуватись і відновлюватися, — говорила дівчина. — Коли я прилечу в Україну, буду й там продовжувати свою реабілітацію. Потім мені ще довго доведеться літати в Стамбул на контроль, але сподіваюся, що в результаті все складеться добре.

Днями Людмила Овсійчук опублікувала допис, в якому повідомила, що знаходиться в Україні і подякувала всім, хто підтримував її на шляху до одужання. Ось, що вона написала:

«Всім привіт!

Можливо хтось помітив, а хтось ні, що я давно не викладала постів. А все тому, що збирала себе по шматочках в одне ціле після всього пережитого. Я вже як місяць вдома, на рідній землі. Чомусь не могла одразу про це написати, страшнувато було сказати, що все добре.

Я не знала, як почати самостійне життя, коли поряд немає моїх лікарів. І розуміючи всі ризики, які можуть бути після трансплантації, мені до сих пір страшно, і я впевнена, що цей страх не покине мене ніколи. Але потрібно жити далі, як би важко не було!

Я регулярно здаю всі необхідні аналізи і відправляю їх моєму лікареві у Стамбул. Слава Богу всі показники в нормі, відчуваю себе добре. Потрохи і з обережністю мені знижують імуносупресію. Стежать, щоб не з'явилося РТПХ , адже імуносупресант все в меншому і меншому дозуванні. Крім цього, продовжую приймати багато інших препаратів для підтримки організму.

Реабілітація триває. Наприкінці вересня мене вже чекають у клініці на прийом. Не встигла видихнути, як потрібно летіти назад. Ну таке воно, довге і важке лікування. Але головне, що я хотіла сказати в цьому пості — це «Дякую!»

Дякую кожному, хто підтримував мене протягом усього лікування. Завдяки людям, які відгукнулися на мою біду, я до сих пір жива. Я живу і буду жити! Тому що я цього хочу!

Нехай кожному, хто мені допоміг, добро повернеться сторицею! Нехай кожен з вас буде щасливим і здоровим! Хай ані ви, ані ваші родини ніколи не знають біди. Спасибі всім, хто причетний до моєї боротьбі за життя!

На фото щаслива я разом з моїми лікарями».

Люда з лікарями