Штурмовики, сапери, снайпери. ТОП-10 інтерв'ю з вінницькими військовими, які ми радимо вам прочитати
- Сьогодні, 6 грудня, ми відзначаємо день Збройних Сил України. З цієї нагоди склали добірку з десятьох інтерв'ю з захисниками, які виходили на нашому сайті.
Десять років тому Андрій, він же друг Зельц, переїхав до Швеції, де отримав тамтешнє громадянство. Навчався у духовній семінарії та планував стати священником. Коли напала росія, хлопець поїхав боронити Батьківщину. Вступив до батальйону «Вовки да Вінчі», яким на той час командував легендарний Дмитро Коцюбайло.
В інтерв'ю Андрій Сіранчук-Войцеховський розповів як став бойовим медиком і як тепер рятує поранених побратимів. Навіщо знову отримав українське громадянство і чи планує повертатися до богослів'я після перемоги. Поговорили ми й про те, яким насправді був комбат Да Вінчі та як побратими дізналися про його загибель.
Батько двох дітей із Жмеринки В’ячеслав Стражець, десять років працював інженером на залізниці. Згодом став далекобійником — за кермом вантажівки транспортував товари Європою. Перед повномасштабним вторгненням саме готував візу за кордон, але не судилося. На другий день великої війни чоловік, за плечима якого не було військової підготовки, добровольцем пішов до військкомату, щоб захистити свою країну від ворога.
Вінничанин втратив руку під артилерійським вогнем на Донбасі. Однак це не змінило намірів ветерана війни й надалі захищати рідну землю від російських окупантів — тепер він виготовляє дрони для ЗСУ.
Богдан Романенко сержант у легендарній 3-й штурмовій бригаді. На захист країни став 24 лютого 2022 року. Говорить, якби не стримали росіян перед Києвом, вся країна перетворилася б на одну велику Бучу. Після столиці брав участь у спробі деблокади Маріуполя, звільняв Херсон, отримав поранення на Запорізькому напрямку і врешті Бахмут та його околиці, де вінничанин воює досі.
В інтерв'ю ми говоримо з Богданом про молодих українців, яких під час відпустки він зустрів у Європі і які не планують повертатися в Україну. Про цивільних, які забули про війну та думають, що вона сама собою виграється. Про дружбу та підтримку в батальйоні. Небажання їхати в Крим після деокупації. Й перемогу, яка буде, але десь в далекому майбутньому.
Строкову службу Сергій служив у морському спецпідрозділі, коли демобілізувався, сказав: «В армію більше ні ногою». У 2014-му пішов на війну, рік виконував завдання в районі АТО… У лютому минулого року разом з другом добровольцем прийшов у свою частину. В інтерв'ю він розповідає, що найважливіше у професії снайпера.
Валерій Сиверчук ресторатор та хірург. Підполковник медичної служби. У 2014 пішов добровольцем на війну. Був начмедом в одному з госпіталів. Потім повернувся до цивільного життя: відкрив туристичну фірму та близько десятка популярних ресторанів у нашому місті. На велику війну міг би і не йти через цукровий діабет і травми з першої воєнної кампанії. Але він все одно пішов й донедавна очолював медичну службу 4-ї окремої танкової бригади. У вересні демобілізувався через стан здоров'я.
В інтерв'ю ми з Валерієм обговорюємо мобілізацію, нестачу медичних кадрів в ЗСУ та їхню підготовку, евакуацію поранених з поля бою та забезпечення, армійські харчі та ресторанну справу, розслаблене життя у тилових містах і споконвічну корупцію.
Поранених з поля бою доставляють у режимі 24/7. Їх приймають військові медики. Чують крики, благання врятувати руку, чи ногу. У багатьох від вибухів пошкоджені барабанні перетинки. І це далеко не всі реалії війни, які бачив на власні очі один з наших лікарів Юрій Кацай. З ним спілкувався журналіст «20 хвилин».
Веніамін Бондарчук морський піхотинець, ветеран російсько-української війни, який під час контрнаступу втратив ногу, підірвавшись на ворожій міні. Нещодавно він повернувся з Німеччини, куди їздив представляти Україну на «Іграх нескорених».
В інтерв'ю Веніамін розповів не лише про змагання, але й про строкову службу в умовах великої війни, своє поранення, життя з протезом, реабілітацію, плани на майбутнє й те, яким несправедливим може бути ставлення держави до поранених Захисників.
Дмитро заступник командира 1-го штурмового батальйону 3-ї окремої штурмової бригади. Він бойовий офіцер з непересічним бойовим досвідом. Останні десять місяців воює на Бахмутському напрямку. До цього брав участь у спробі деблокади Маріуполя. Ще раніше — захищав столицю.
В інтерв'ю він розповів про контрнаступ та його темп. Про штурми, які тягнуть на голлівудські стрічки. Про вихід вагнерівців. Про цивільних, війна для яких давно скінчилася. Про резерви, яким потрібно готуватися. Й те, як саме це робити.
Керівниця Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юлія Приймак розповідає, скількох наших оборонців вже вдалося визволити, а скількох досі утримують росіяни. Чому та хто з наших перемовників без бронежилета та каски ходить на ворожі позиції, щоб домовлятися про обміни. Чому продовжувала їздити забирати наших звільнених з полону навіть на дев'ятому місяці вагітності. Як на це реагував очільник ГУР МОУ Кирило Буданов і який особливий наказ він віддав їй перед самими пологами.
Юлія також розповідає про що говорить з ворожими військовополоненими та як росіяни зустрічають своїх звільнених «героїв». До кого в полоні найгірше ставлення і чи вдається витягувати наших оборонців, які потрапляють в полон вдруге. Ми говоримо з нею й про захисників, які не дожили до обміну, кричущу ситуацію, коли наші полонені чомусь опинилися в Угорщині та людину, якою вона захоплюється найбільше.
Одним з найбільш медійних облич Українського війська сьогодні є полковник Ігнат. Саме він щодня розповідає усім нам про роботу ППО, збиту ворожу авіацію та дрони-камікадзе, а також пояснює, навіщо потрібні винищувачі F-16, на що здатний ЗРК Patriot тощо.
У великому інтерв'ю речник Повітряних Сил розповів про атмосферу в штабі перед самим початком великої війни; те, як Командувач віддавав перший наказ знищувати росіян; Ракети Калібр, які вдалося збити на підльоті до Вінниці; а також про повітряні дуелі навколо нашого міста.
Читайте також:
Яким буде бюджет Вінниці у 2024 році? Рахуємо у «Мавіках»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
