«Зіпсована картина — це шедевр». Художник Юрій Совінський починав з плакатів і репродукцій

Художник Юрій Совінський

55-річний Юрій Совінський художник з солідним стажем. Родом чоловік з Кахахстану, виріс на Полтавщині, а корені пустив у Гайсині. Юрій розповідає, що встиг пожити не лише у містах-мільйонниках України, а й далеко за її кордонами. Починаючи з 1990-х років Юрій Совінський жив у Німеччині, Австрії, Польщі та Франції — там шукав себе, вчився новому, багато працював та проводив виставки.

Чоловік зізнається, що в дитинстві не знав, що буде художником. Хоча вважає, що ним народився. Принаймні схильність до малювання успадкував від батька, який був інженером-креслярем.

— У випускних класах в школі в мене було трохи вільного часу, я сидів на задній парті і змальовував щось. З цих перемальовочок все й почалося. Однокласники й досі пам’ятають мене за малюванням, — згадує Юрій. — А потім у Вінниці я вступив у художню школу на курси художників-оформлювачів, провчився там майже рік. Мені ще не було 19 років, а я вже мав фах.

Юрій пояснює, що оформлював він в основному плакати. На той час, у 1980-х роках плакати зустрічалися повсюди.

— Ну тоді ж були радянські часи, «вперед к победе коммунизма». Ми всі брали участь в цій пропаганді, хотіли того чи ні. А потім я працював на комбінаті і мене поставили на рекламу пропагування радянського суспільства. Робили плакати з такими гаслами, як: «Виконаємо», «Перевиконаємо», «Досягнемо за три роки», «Зберемо стільки-то врожаю». Я був наймолодшим і мені доручали другорядні роботи. Цікаво було вчитись.

Світ ловив мене та не спіймав

А потім, в 90-х роках Юрій почав їздити за кордон. Тоді йому було трохи за двадцять і він, як і більшість молодих людей, намагався знайти чи то пак створити себе. Але окрім цього були й більш прозаїчні моменти — розруха в Україні, голод, безгрошів’я.

— Там вчився не лише художній майстерності, вивчив мови, побачив світ. Там і школи інші, і цінності інші, — каже Юрій Совінський. — Їхати на роботу я не планував надового, але вийшло на роки. Спочатку жив у Кракові, Варшаві, малював портрети, виконував інші художні замовлення. Влаштував виставку в літньому павільйоні на Крулевських Лазенках. А згодом перебрався у Німеччину, там працював у галереї, виконував різні замовлення, робив копії, шукав себе. Оригінали картин відомих імпресіоністів не тільки бачив, а й тримав у руках: Пабло Пікассо, Поль Сіньяк, Франциско Серат... Пробував писати в їхньому стилі.

За чисту монету

Художник згадує, як проживав певний час в селі Кельхайм-Горнау на околицях Франкфурта-на-Майні у німецькій родині.

— Там мешкають дуже заможні люди в гарних приватних дво- чи триповерхових будинках. Голова родини, німець поважного віку, робив мені рекламу, я виконував різні замовлення сусідів, малював здебільшого портрети. Якось намалював копію картини Василя Кандінського «Будинки Мурнау». Кандінський — це наш земляк з Охтирки, котрий свого часу виїхав в Німеччину, створив собі ім'я, набув репутацію мега-зірки і коштував шалені гроші. Копію я підписав: n. Kаndinski, тобто nach Kаndinski — в стилі Кандінського. Прийшли сусіди до цих людей, кажуть: «О-о, а ми навіть не знали, що Кандінського звали Норбертом». Їм відповіли: «Ні, його звуть Василем, а це сучасна робота іншого художника. «То хто ж намалював цю чудову картину?”» — «Юрій Совінський. На наше замовлення». Сусіди сказали, що копія вийшла кращою за оригінал. Отакий казус вийшов.

Юрій каже, що картина й справді була вдалою, а німці маючи добрий смак, сприйняли містифікацію за чисту монету.

— Ця робота зайняла почесне місце в домашній галереї серед картин старих майстрів, зокрема голландського живопису, — сказав він.

Художник бачить…

Юрій Совінський пробував працювати в різних напрямках — імпресіонізм, кубізм, символізм. Зокрема, були в творчому доробку й роботи в техніці пуантилізм (скупчення крапок, яке створює ціле зображення — ред.). І хоч попиту на нього немає, найбільше художнику припав до душі символізм. Юрій дуже цінує творчість Сальвадора Далі й досі надихається роботами іспанського сюрреаліста.

Чи не щодня до Юрія приходять нові ідеї та образи. Він розповів, як відбувається процес створення картини.

— Художник бачить. Вчора сонце сідало біля майстерні, а поруч квітуча вишня і дерево вийшло на фоні цього темно-сіре, а сонце — багряне. І я вже бачу сюжет на цих контрастах, якогось дідка чи мавпу. Це все фантазія, в художника вона завжди активна. Або буває таке, що уві сні якісь образи приходять. Ідей багато, зникають, з’являються — це життя. Весь час треба робити етюди, замальовочки. Буває, що плануєш одне, а в процесі виходить зовсім інше, — пояснює він.

Юрій називає себе кольористом, дуже цінує яскраві відтінки і не уявляє живопису без можливості писати олією. Хоч вона і примхлива.

— Найдужче мені подобається писати олією, особливо жовтим кольором. Я лев по гороскопу, тому жовтий —особливий колір, це колір пустелі і тепла, він мене надихає. В кожного, звісно, своя гама. А ось палітра мені подобається сіро-зелена з блакитними акцентами.

«Зіпсута» картина — це шедевр

Художник зізнається, що живопис, як і будь-яке мистецтво, необхідне для всіх людей. На його думку, воно не лише розвиває мислення та розширює кругозір, а й лікує. Часто в практиці митця бувало таке, що політ фантазії заносив настільки далеко, що аж очам не вірилось.

— Це здоровий процес, коли думаєш про одне, а робиш зовсім інше. Якось дружина мене питає: «Що ти там намалював? Це ж зовсім інше, а не те, що замовляли». Я кажу, що настрій з’явився і ось в мене вийшла така робота. А вона мені: «Так ти ж не продаси». А я собі залишив картину і висить в мене вдома. Тобто, буває, що беру замовлення і не завжди дотримуюся побажань людини. Ніби й зіпсував картину, а для мене це шедевр. Не хочеться бути просто машиною для виконання роботи, треба знаходити якісь радощі для себе.

Кожен фініш — це, по суті, старт

Вже понад рік Юрій Совінський не пише картини, натомість знаходить відраду в молодшому сині — Антошці. Син з батьком одномоментно лишилися без матері та дружини.

— Зараз просто бавлю сина. Більше року тому померла дружина. Онкологія забрала її в молодому віці. Залишився от син Антошка, це йому тільки має бути п’ять років. То він не дає мені нічого робити. Ми, звісно, починаємо з ним малювати разом, але виходить тільки вимазюкатися у фарбі. Он літо вже починається, то можна буде полотна виносити на вулицю і дам йому можливість відірватися на повну. Він в мене дуже експресивний, до речі, — сміється Юрій. — Руками туди у фарби лізе, всі кольори змішує і на стіну, і на стіну. Можна з його допомогою зробити цікаві речі. Кота ще пустити… Це все експромт. Ми вже навіть встигли зробити кілька цікавих абстракцій.

У художника має бути історія

Втрата близької людини сколихнула Юрія Совінського, але життя йде і чоловік поступово відновлюється. Згадує минулі роки, виставкові зали у Києві та Варшаві і жалкує, що зараз немає можливості організувати виставку.

— Щоб це провести, потрібно вкладатися фінансово: оренда приміщення, картини треба вдягнути в рами. Кілька тисяч доларів точно піде, але ж треба ще щось продати. А раптом не вдасться? Та й дитина до мене прив’язана, — каже він.

Тим не менш, Юрій вважає себе реалізованим художником. Каже, що справжнього митця можна визначити «не по сивій бороді і розумним словам», а лише по роботі.

— Хлопцю може бути двадцять років, а він уже ас — є свій стиль, своє бачення. А може й так бути, що в 60 нічого не вмієш. Хоча вік теж грає роль, митець повинен мати свою історію, цікаву біографію. Бо все прожите й пережите так чи інакше закладається в роботу, — розмірковує Юрій Совінський.  

Світлини з особистого архіву Юрія Совінського

Читайте також:

«За її мотивами колись знімуть фільм». Вінничанин написав книгу у жанрі фентезі

Робить фотокамери з бляшанок і протигазу: про пінхол-зйомку фотографа Олексія Кібкало

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.