Пораненому бійцю з Запоріжжя у Вінниці подарували вишиванку

У той день викладач Аграрного університету Світлана Лутковська у черговий раз прийшла із студентами промислово-технологічного коледжу провідати поранених бійців. На Максима Ільницького звернула увагу після того, коли хлопець висловив захоплення вишитою сорочкою. У неї був одягнений першокурсник коледжу Микола Нечипорук. Боєць бачив тільки частину вишивки, що виглядала з-під куртки.

У мене ніколи не було такої сорочки
- Ти ходиш у вишиванці на заняття? – запитав Максим, піднімаючись з ліжка, щоб краще розгледіти вбрання.
- Звичайно, - відповів студент.
- А в мене ніколи не було такої сорочки.
На цьому розмова закінчилася. Коли студенти вийшли з палати, викладач попросила студента у вишиванці повернутися назад і попросити у Максима номер телефону, одночасно співставити свою статуру зі статурою бійця.  
- Давайте зробимо цьому хлопцеві подарунок, - запропонувала викладач, коли поверталися в коледж. 
Студенти підтримали її пропозицію, разом зібрали гроші. Пані Лутковська купила сорочку,  вишиту синіми нитками. Точно таку, яка сподобалася бійцю. Каже, вибір вишиванок великий, а ось пояс довелося довше шукати. Коли вручали Максиму подарунок, він не одразу зрозумів, що вишиванка саме для нього. Нині Максим уже дома. Але йому телефонують студенти, він продовжує спілкуватися з ними. Каже, що у Вінниці надзвичайно щирі люди. Боєць ще не закінчив лікування. З Вінниці його перевели у Запорізький госпіталь за місцем проживання. 
- У мене осколкове поранення у пах і голіностоп лівої ноги, а ще два переломи кістки із зміщенням, - розповів Максим по телефону журналісту RIA. – Нога опухла. Лікування проходить складно. Я вже не знаю, до кого звертатися по допомогу. Три місяці на милицях. Відпросився в село, там у мене мама і дівчина, яка проживає з нами. Біля хати стільки роботи – голова йде обертом. Дивлюся, як мої дівчата роблять, плакати хочеться, що не можу їм  допомогти. Одного разу зібрав силу волі в кулак, відкинув милиці і спробував піти. Потім довго жалкував. Довелося викликати «швидку».

Ганяють на одній нозі по Україні
У день Святого Миколая Максимові робили знімок ноги. Боєць каже, лікар довго розглядала знімок, а потім здивовано мовила, що в нього там взагалі нема кістки. 
- Я її заспокоїв, - розповідає Максим. – Перелом мені вилікували ще у Вінниці. А нечітке зображення, очевидно, від великого набряку, чи від чого, я ж не лікар, можу тільки здогадуватися. Якби лікар у Запоріжжі поспілкувався з лікарем з Вінниці, там мене рятував гарний уважний фахівець на прізвище Фомін, можливо, тоді нинішній лікуючий мав більше інформації. 
На 5 січня 2015 пораненому бійцеві призначили повторне обстеження ноги. «Втішили» ще однією новиною: військово-лікарську комісію він має проходити у госпіталі не в Запоріжжі, а в Одесі. 
- Вони просто знущаються над нами, - каже Максим. – Це ж яка далека дорога! Де в мене гроші! А їхати доведеться не одному. Бо ж сам на одній нозі далеко не зашкутильгаю. Та й на нічліг доведеться залишитися, бо ж за один день навряд чи обійдеш усіх лікарів. А тут ще мама подзвонила, каже, що приходили з газової контори і виписали штраф. За що? За те, що ми користуємося газовим балоном. Бо газу у нас нема. Проживаємо в селі, у звичайному будинку. Так і хочеться послати таких в АТО. Видно, під новий рік їм плану не вистачає, то ходять по хатах сшибають.

Запрошу вінничан на весілля
- Дуже образливо, що таких, як я, не розуміють тут, де нема війни, - каже Максим. – Там, де стріляють, ми всі дружні, як один кулак. А тут зовсім інше життя, кожен сам за себе. Моя мама не працює, живе на пенсію і це з неї ще має сплатити штраф. А вони запитали її, скільки ми вже на ліки витратили! Кричати хочеться від несправедливості.
Поранення Максим отримав ще наприкінці серпня під Новоазовськом, коли на нашу територію вдерлися російські підрозділи. 
- У мене ще й контузія, - продовжує Максим. – Бо так оглушило під час мінометного обстрілу, що автоматично навіть шолом зірвав з голови. Дякувати долі, підібрали санітари. Потім доставили у Дніпропетровськ, а звідти у Вінницю, тепер я вдома. Але, зізнаюся вам, що у Вінниці я почувався найкраще. Гарні у вас люди. Всім їм велике спасибі за людяність, особливо тим, хто провідував мене і тих, хто з палаті був зі мною.
Чи одягає сорочку? Каже, робив це один раз, щоб сфотографуватися. А так це буде святкова одіж. 
- Дасть Бог, вилікуюся, буду одружуватися, тоді одягну. – А на весілля запрошу з Вінниці тих хлопців і дівчат. які її подарували і обов’язково їхню викладачку пані Світлану Лутковську.
Для тих, у кого є можливість підтримати пораненого бійця Максима Ільницького, повідомляємо номер його банківської картки – 5167490034239682  Ощадбанк