Панікери. Сприймати дійсність мовою війни

vn.20minut.ua пропонує ознайомитися з цим текстом у повному обсязі.

__________________

Панікери. Сприймати дійсність мовою війни

«Де Аваков? Що робить Наливайченко? Чому Махніцький не заарештує всіх сепаратистів?» - обурюються завсідники українських соцмереж. І роблять це тоном відвідувача дорогого ресторану, де він замовив собі стейк готовності medium rare, а йому натомість посміли принести well done.

Майже всі українці називають стан, в якому перебуває нині країна, війною, але мало хто насправді здатен оцінювати те, що відбувається, не з позиції суспільства споживання, а з позиції громадянина, держава якого веде повноцінні бойові дії проти зовнішнього агресора і озброєних ним сепаратистів.

Ми надто звикли сприймати світ як великий супермаркет: щось не так - кличте адміністратора, хай виправляє негайно недоліки в роботі свого персоналу. В ситому демократичному суспільстві з білими зарплатами і законослухняними громадянами такий підхід є виправданим, але українська реальність не така затишна.

По-перше, ми в стані війни. Аналогії з радянськими часами будуть занадто жорстокими, то ж уявімо, що британське суспільство зразка 1940-го року голосить: «Ну що за лузер той Черчілль? Де наша військова авіація? Чому це боші бомблять Лондон, а уряд не вживає ніяких заходів?» Можливо, були й такі настрої, але з панікерами у військовий час не панькалися ніде.

Об’єктивно нас атакував значно сильніший ворог, наші силові структури прогнилі наскріз. І боротьба в таких умовах не може бути ані швидкою, ані легкою. Атакував непрямо, через свою п’яту колону. Окупував шмат території і націлився далі.

В масі своїй ми всі виховані на фільмах і книжках про Другу світову. Тому в нашій уяві війна – це танкові котли, бомбардування і артпідготовка, атаки а ля «комуністи, вперед!».

Стереотипи Другої світової заважають нам уповні сприймати нинішню війну як справжню. Тому багатьом здається, що це поки прелюдія, а справжня – це коли танкові колони рушать на Київ на Чернігівській трасі.

Попит на такі картини породжує пропозицію, і ось з вуст експертів, чия поінформованість викликає дедалі більше сумнівів, звучить сакральне: почнеться завтра, на цих вихідних, все вирішиться у найближчі дві доби. А поки уява і фантазія працюють, ворог захоплює місто за містом на Луганщині, і танки йому для цього зовсім непотрібні. Поразка – це коли на адмінбудівлею піднімають триколор, а не коли в місто заходить бронетехніка з Ростовської області.

Звісно у нинішньої влади бракує духу визнавати ці поразки. Але це не привід кричати: «Зрадники, зливають Донбас!» Треба розуміти кадровий ресурс влади. А він вельми вбогий. Наші джерела свідчать, що Україна має лише 200 (двісті) надійних спецназівців. Тому кожен боєць на вагу золота.

Перш ніж кинути фразу: та заарештувати їх всіх у тому Луганську, варто подумати: хто і як фізично це може зробити. Перш ніж кричати, що обмін альфівців на терористів породжує новий тероризм варто подумати чи є ким замінити на полі боя трьох полонених.

Ні для кого не таємниця, що левова частка тамтешніх ментів і прокурорів або прямо, або опосередковано працюють на ворога, чиновництво залякане і деморалізоване. Армія може воювати тільки зі збройними формуваннями і кидати її проти тітушек з битами – це непропорційне застосування сили, і якщо закон для нас не дишло, то на це треба все ж зважати.

Так само не можна кидати десантників-строчників чи Нацгваодію у бій проти елітного спецтазу, якийх стоїть за безумними тітками.

Уся показушна кадрова чехарда з головами облуправлінь МВС у проблемних регіонах жодного результату не дає. Добре, що влада це зрозуміла хоча і доходило їй це довго.

Поступово формуються нові й нові батальйони територіальної оборони, стягуються в місце бойових дій щойно сформовані загони Нацгвардії.

Їм можна доручити відновлення законності, але розуміємо – це не справа кількох годин. Влада по-трохи вчиться на своїх помилках і починає усвідомлювати, що розраховувати на вчорашніх орлів Захарченка, які погони вони б не носили, не доводиться, то ж альтернативні формування єдиний вихід.

Ніхто не може спрогнозувати тривалість і подальший характер війни, яку вже західні ЗМІ встигли назвати «нелінійною». Можливо, на нас чекає доля сучасної держави Ізраїль, що живе у стані бойової готовності з дня свого заснування й донині.

Терористичну і диверсійну діяльність не зупинити міліцейським свистком, тому боротьба з сепаратизмом може розтягнутись на роки і зрозуміти, що за кожен вибух і постріл не варто вимагати відставки силовиків – просто нерозумно.

Перемогти у війні можливо, якщо громадяни не сприйматимуть бойові дії як погано зрежисовану телекартинку, а відчуватимуть особисту причетність до зміцнення обороноздатності.

Зараз є чимало способів долучитись до цього - від безпосередньої служби у війську чи у спецбатальйонах добровольців, які формуються МВС, МО і СБУ і, які зараз почали проходити пристойний і не радянський вишкіл, до численних волонтерських рухів.

Але чимало людей залишаються таки у «диванній сотні» і продовжують звідти як Чапаєв з картоплею уявляти себе великими стратегами і давати поради рівня комбрига щонайменше.

Практика показує, що це здебільшого люди, непридатні до стройової служби в силу віку або здоров’я, або ж «ідейні дезертири».

Загалом, можна виокремити щонайменше п’ять типів сучасних українських панікерів.

Морально переможені – ті, хто впевнений у повній окупації України Росією, зазвичай ці люди налаштовані на еміграцію.

Конс’юмерісти – люди, упевнені в тому, що силовики їх неякісно «обслуговують», і публічно обурюються цим.

Конспірологи – панікери, яким для відчаю не потрібно зовнішніх подразників: вони поширюють легенди про таємну змову Тимошенко і Путіна, агента ФСБ Коломойського і тп.

Вічні опозиціонери – здебільшого колишні політики, що роздувають щоки і намагаються справили враження солідних експертів, які ніби мають уявлення про реальний стан справ, хоча їхні прогнози здебільшого не підтверджуються.

Побутові панікери – ті, хто прагнуть скуповувати їжу та інші продукти з міркуванням: ніхто не знає, що завтра буде. Цій верстві людей ми не в останню чергу «вдячні» за постійне зростання цін.

А загалом кожен з цих типів продовжує гратися у війнушку, не усвідомлюючи того, що вони живуть у прифронтовій смузі, де паніка діє часом ефективніше за закладену диверсантом бомбу.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.