Про подробиці вимирання лампового заводу говорити наважуються тільки аноніми та зацікавлені.

Вісім років тому господарський суд визнав ВАТ “Вінницький ламповий завод” (ВЛЗ) банкрутом, і АЕС (асоціація економічного співробітництва) “Сінай” почала розробляти програму санації заводу, взявши на себе його боргові зобов’язання. Після подання до суду заяви про те, що АТЗТ “Аспект” бажає стати санатором, “Сінай” продав своє право за тисячу гривень. Хоча право санації не продається, Вінницький господарський суд призначив “Аспект” санатором, зобов’язавши його ліквідувати борг лампового заводу перед кредиторами у розмірі 15,5 мільйона гривень, заборгованість по зарплатні 1,3 мільйона та відновити діяльність ВЛЗ. Суд визначив, що у випадку ліквідації санатором боргових зобов’язань ВЛЗ право власності на цілісно-майновий комплекс банкрута перейде санатору. І прирівняв залишкову вартість активів підприємства у майже півтори сотні мільйонів гривень до всемеро меншої величини боргу. “Статутний фонд ВАТ ВЛЗ становить 17,6 млн. грн, а визнана кредиторська заборгованість складає 13 млн., погашена кредиторська заборгованість повинна здійснюватися в обмін на передачу санатору права власності”, — визначено у програмі санації, а у її висновках зазначено: “на протязі п’яти років буде погашена кредиторська заборгованість, почнеться виробництво склотари, енергозберігаючих ламп... Це дасть змогу організувати і забезпечити роботою в 2000 році близько 3,5 тис. чол., регулярно сплачувати податки”. До речі, всі ухвали обласного господарського суду виносив один і той самий суддя. Його рішення від 16 лютого 1999 року — “договір санації діє до ліквідації банкрута згідно рішення суду” — не зважило, що санація і ліквідації є окремими процедурами, які не можуть провадитися одночасно. Виходить, що на ламповому заводі мала йти санація, а разом з нею проводитися ліквідація. Санатор “Аспект” призначив себе ліквідатором через тиждень. Невдовзі санаторові надійшов лист від директора ВЛЗ, підписаний ним як головою ліквідаційної комісії: “Прошу розглянути матеріали роботи ліквідаційної комісії і винести рішення щодо ліквідації юридичної особи ВАТ “Вінницький ламповий завод”. В протоколі ліквідаційної комісії вказано, що після індексації вартість майна боржника зросла до 131 мільйона — цього разу рахували з 12 дочірніми підприємствами ВЛЗ, які раніше в документах на значилися, але діяли на початок банкрутства. “Передати документи в органи виконавчої влади щодо виключення ВАТ ВЛЗ з державного реєстру”, “санатору прийняти рішення про фінансово-господарські стосунки між дочірніми підприємствами”, “узаконити використання уставних фондів і приміщень” вже на 138 мільйонів, — вимагав черговий протокол ліквідаційної комісії. І той самий суддя призначив “Аспект” розпорядником майна ВЛЗ та дочірніх підприємств. В результаті ряду задокументованих операцій колишнє майно вінницької “лампочки” як левову частку уставних фондів отримали створені та надалі очолювані керівником “Аспекту” сімферопольські компанії — “Теркхолдинг” та “Промхолдинг”. В актах прийому-передачі вказано, що засновник вклав 499 млн. грн. до уставного фонду ТОВ “Теркхолдинг”, а згодом “Теркхолдинг” став засновником ТОВ “Промхолдинг”. В результаті “целостно-имущественный комплекс, прискладское хозяйство, расположенное по адресу: г.Винница, ул.Ватутина, 18 и иные имущественные права” стало коштувати понад мільярд гривень. На той час ВЛЗ вже встигли виключили і знову включити до єдиного майнового реєстру. У січні 2001 року збори кредиторів вирішили звернутися до Генпрокуратури та прокуратури області з проханням перевірити дії голови правління ВЛЗ та голови правління “Аспекту” і “при виявленні порушень чинного законодавства притягнути до кримінальної відповідальності”. А також направити до Вищого Арбітражного суду України та господарського суду області клопотання “скасувати санацію ВЛЗ і накласти арешт на майно, отримане АТЗТ “Аспект” від ВАТ “ВЛЗ” та передане до статутного фонду ТОВ “Теркхолдинг””. А ще — “звернутися до Президента України з проханням допомогти у вирішенні питання і довести до відома свого представника в області Юрія Іванова”. Чи поговорили кредитори про плани і забули, чи справді чекали на відповідь, невідомо. За рік до завершення строку санації, призначеного вінницьким гоподарським судом на 17 березня минулого року, санатор в Сімферопольському суді без погодження з місцевим судом продовжив термін санації ще на два роки. В документі зазначено, що АТЗТ “Аспект” погашає борги, які вже б мали погасити, і вносить зміни до графіку погашення кредиторської заборгованості, розтягуючи строки на 2005 та 2006 роки. Відтоді кількість кредиторів не зменшилась, зате набігли суми боргу. Минулоріч, у січні, прокуратурою з ініціативи міськвиконкому вдруге розпочато процедуру банкрутства проти ВАТ “ВЛЗ”. Хто сплачуватиме борги прорадянського монстра і чи сплатить взагалі, залишається здогадуватися. P.S. Інформація записана з документів в Управлінні Служби безпеки України у Вінницькій області. На даний час Генпрокуратурою проводиться перевірка законності дій співробітників СБ. Коли матеріал здавався в номер, рішення Генпрокуратури оголошено не було. Говорить санатор У відповідь на звинувачення в знищенні ВАТ “Вінницький ламповий завод” (ВЛЗ) та ВАТ “Завод “Термінал” (“Термінал”) голова правління АТЗТ “Аспект” Сергій Козенко пояснює ситуацію, яка складається сьогодні навколо цих підприємств. Банкрутство “лампочки” — як це було Як розповів Сергій Козенко, в 1996 році Арбітражним судом Вінницької області було порушено справу про банкрутство ВЛЗ. Свої вимоги до “лампочки” кредитори заявили на загальну суму близько 17 мільйонів гривень. — На той час це була неймовірно висока сума боргу, який був напрацьований попереднім керівництвом ЛВЗ, — підкреслює він. — Лише борг по заробітній платі складав близько одного мільйона гривень. Єдиною структурою, яка виявила бажання взяти на себе боргові зобов’язання банкрута, було АТЗТ “Аспект” (м.Сімферополь). Жодна з вінницьких фірм чи будь-яка інша фірма такого бажання не виявила, адже ситуація навколо ВЛЗ в той час була складна. Як констатує Сергій Козенко, сума боргових зобов‘язань банкрута відповідала вартості усіх активів підприємства, тому Арбітражний суд Вінницької області в 1999 році, згідно з вимогами діючого на той час Закону України “Про банкрутство”, ухвалив рішення про передачу “Аспекту” права власності на все майно ВЛЗ. — Це право власності до “Аспекта” перейшло не безкоштовно, а в обмін на зобов`язання погасити усі борги ВЛЗ, — акцентує він та стверджує, що судовими ухвалами було затверджено правоустановлюючі документи, на підставі яких “Аспект” став законним власником усього майна, яке раніше належало ВЛЗ. За словами Сергія Козенка його дивує дуже “цікава” критика даних судових ухвал деякими представниками виконавчої влади на сторінках преси, оскільки відповідно до ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Зобов’язання та інвестування — Станом на 01 січня 2005 року згідно з умовами санації “Аспектом” було погашено близько 60% боргів перед кредиторами ВЛЗ, — розповів він. — Залишок непогашеної суми боргу буде погашено згідно зі змінами до графіка погашення кредиторської заборгованості ВЛЗ, затверджених ухвалою господарського суду, і “Аспект” жодним чином не відмовляється від виконання взятих на себе зобов`язань. Крім цього, в планах санатора — відродження виробництва на потужностях ВЛЗ. — Питання підняття виробництва вимагало додаткових ресурсів, — згадує Сергій Козенко. — Тому “Аспект” виступив засновником нової структури — ТОВ “Теркхолдинг”, в статутний фонд якого вніс все майно, яке раніше належало ВЛЗ. ТОВ “Теркхолдинг” на протязі 2002 року спільно з однією з київських фірм — інвесторів залучив інвестицій у виробництво склотари на потужностях, які раніше належали ВЛЗ, на загальну суму три мільйони гривень. Завдяки залученню інвестицій до кінця 2002 року працювало скляне виробництво, на якому були забезпечені роботою близько 300 чоловік. В листопаді 2002 року було розпочато ремонт печі з метою її модернізації та переходу на випуск білої та кольорової склопляшки. Через залучення іноземних інвестицій на загальну суму п`ять мільйонів гривень планувалося суттєво оновити та розширити випуск склопляшки, збільшити кількість робочих місць. Однак цим планам не судилося втілитися в життя, оскільки 17.12.2002 року при сприянні працівників правоохоронних органів на територію склоцеху незаконно вдерся громадянин Малиновський В.В. з групою осіб, який заявив, що будівлі склоцеху належать йому і він не дасть працівникам ТОВ “Теркхолдинг” проводити ремонтні роботи. Як з’ясувалося пізніше, рішення господарського суду Хмельницької області, яким було надано право власності на будівлі та майно склоцеху ТОВ “Вінпродторг”, грунтувалося на анульованому ще на початку 2002 року реєстраційному посвідченні на будівлі склоцеху, яке було видане ТОВ “Вінпродторг”, засновником якого був Малиновський В.В. Це рішення господарського суду Хмельницької області було пізніше скасоване постановою Вищого господарського суду України як незаконне, а за заявою ТОВ “Теркхолдинг” прокуратурою Замостянського району м.Вінниці було порушено кримінальну справу по факту шахрайства при відчуженні об`єктів нерухомого майна та технологічного обладнання склоцеху. — Взагалі, протягом останніх чотирьох років, — продовжує Сергій Козенко, — постійні захвати склоцеху та судова тяганина з боку ТОВ “Вінпродторг ЛТД” не дають законному власнику в спокійному режимі працювати та провести реконструкцію скляного виробництва. В результаті незаконного заволодіння даними особами склоцехом в 2001 році та їхнього “хазяйнування” протягом 2001 року працівникам було не виплачено 400 тис. грн. заробітної плати, з території заводу “пропало” 5 млн. пляшок, а “Аспекту” було завдано збитків на суму більше десяти мільйонів гривень. — Незважаючи на усі труднощі, деяка юридична стабілізація останнього часу, — розповів він, — дозволила нам та нашим партнерам розпочати інвестиційні дії та ввести в дію СТО з обcягом інвестування 740 тис. грн. та придбати обладнання по переробці граніту на суму 680 тис. грн. Також в зв‘язку з підписанням попереднього договору з горілчаною компанією “Nemiroff” розпочато підготовку техдокументації щодо реконструкції та запуску виробництва склотари потужністю 360 млн. пляшок в рік з інвестиційним вкладом сім млн. доларів США та створенням 320 робочих місць. Що з “Терміналом” — В 2002 році між “Аспектом” та “Терміналом” було укладено договір купівлі-продажу обладнання, — стверджує Сергій Козенко. — Правомірність договору підтверджена рішенням суду. Оскільки заборгованість по даному договору “Терміналом” погашена не була, “Аспект” став одним з основних кредиторів “Терміналу” по справі про банкрутство останнього, яка, до речі, була порушена за заявою зовсім не “Аспекта”, а Пенсійного фонду. Нами було дано згоду на підписання мирової угоди на умовах, які запропонувало керівництво “Терміналу”, згідно з якою борги “Терміналу” розстрочуються на шість років, а підприємство отримує шанс працювати та погашати їх. Але один із кредиторів вже більше восьми місяців пише різні безпідставні скарги в суди різних інстанцій, що не дає можливості суду затвердити мирову угоду і зняти питання банкрутства “Терміналу”. Більше того, через це правоохоронні органи проводять постійні перевірки правильності укладання угоди між “Терміналом” та “Аспектом”. Хоча прокуратура і відмовила СБУ в порушенні кримінальної справи, свої спроби працівники СБУ продовжують і далі. — Все це нам зрозуміло, адже виключення “Аспекта” зі складу кредиторів “Терміналу” дасть можливість іншим кредиторам, серед яких “ЗАТ “Укртара-Інвест” та ТОВ “Бучанський завод склотари”, стати головними кредиторами та змінити умови мирової угоди. Але чи буде це вигідно “Терміналу” та його акціонерам та чи повинні правоохоронні органи втручатись у вирішення господарських спорів? “Господар не знає, що в нього на обійсті” На території міста, за даними начальника управління земельних ресурсів Олексія Гончара, близько 40 серйозних промислових підприємств колишнього СРСР фактично кинуті напризволяще. — Підприємства доводяться до банкрутства, і за копійки викуповується їх нерухомість, — зазначив він. — На території лампового заводу — більше 20 підприємств, яким на праві власності належить та чи інша частина будівель. На яких правах ці підприємці користуються землями і які площі залишилися на балансі лампового заводу, за словами Олексія Гончара, він відомостей не має. Ініціатива оформлення земельної ділянки покладається на користувача землею. — Підприємці, як правило, не бажають оформляти земельну ділянку, бо треба платити за неї, — пояснює Олексій Гончар. — Користуються, але не платять, або платить великий власник, як-от ламповий завод. З відомостей податкової, зараз завод має 1,700 млн. заборгованості за сплату земельного податку (за даними УСБУ у Вінницькій облатсі 2,5 млн. — авт.). Ці суми, зрозуміло, ніколи вже не попадуть в бюджет. Однозначно. За словами Олексія Гончара, до моменту розподілу на державну і комунальну нею розпоряджаються ради, на території яких земля знаходиться. — Це якраз, напевно, і є роль в цьому органів місцевого самоврядування, щоб сказати “Шановні підприємці, за землю треба платити. І треба вам всім скинутися і замовити проект розподілу”, — пояснює начальник управління земельних ресурсів. А доки немає нового Генерального плану міста та не виділено мільйонів, потрібних на повну інвентаризацію, звести кінці з кінцями неможливо: — Зараз господар не знає, що в нього робиться на обійсті, — каже Олексій Гончар. Ні в управлінні, керованому ним, ні в управліннях містобудування та архітектури не виявилося плану-схеми, за якою можна було б визначити, які приміщення хоча б в часи процвітання найбільшого підприємства на Поділлі знаходилися в його користуванні. На генплані міста, що сьогодні вважається застарілим, вказано лише межі території “лампочки”, головний корпус та вже неіснуючий спортивний комплекс. За архівними даними міського управління містобудування та архітектури, ламповий завод займав 35,28 га. За словами Олексія Гончара, оформленням 18 з них займаються “серйозні люди” — вже надано дозвіл на складання проекту відведення ТОВ “Промхолдингу” (третьому правонаступнику майна лампового заводу — прим. авт.): — Вони техніко-економічне обґрунтування зробили на територію, де орендували площі, і зараз на стадії виготовлення проекту відведення. Буде вивчена ситуація. Вилучаться площі з колишнього ВО “Жовтень” і нададуться їм. На яких правах їм належать будівлі, Бог його знає. А на заводі “Термінал”, за словами Олексія Гончара, виготовляється проект розподілу території, замовлений ВАТ “Термінал”. Про подробиці вмирання найбільшого на Поділлі підприємства говорити бояться. Наважуються тільки аноніми та зацікавлені — Перебудувати — це одне. Інша справа — нищити, — каже про перебіг санації ВАТ “Вінницький ламповий завод” підприємець Григорій Фурман. Він запевнив, що не має жодних комерційних стосунків ні з ламповим заводом, ні з його санатором. А заговорив про таємниці “лампочки”, бо небайдужий, має громадянську позицію і співпрацює з науковим інститутом “Гелій”. “Гелій” — єдиний інститут в країні, що займається військовою тематикою і зберіг колись новітні вакуумні технології, розташований в головному корпусі лампового заводу. Один із співробітників, який кожного робочого дня ходить територією “лампочки” та бачить стан колись виробничих приміщень, згодився говорити виключно при умові анонімності. — Зараз обійдеш наш інститут, ніхто не захоче поставити свої прізвища. Скажуть: “Та ти що?!”, за голову візьмуться. Вони всі знають, чого від цього чекати — страшні люди за цим розвалом стоять. За його словами, інститут користувався заводськими комунікаціями, а зараз має автономне водопостачання. На його шести тисячах квадратних метрів від холоду зуб на зуб не потрапляє. — Я так зрозумів, що одна із ідей санатора була перетворити 66 тисяч кв. метрів заводської площі під дахом на складські чи базар якийсь. З 30 гектарів всієї території задіяно два-три відсотки. Все інше — зона лиха. Як згадує науковий співробітник, ламповий завод був дуже привабливим зсередини: — Коридори були оздоблені мармуровою плиткою, яка сьогодні знімається невідомо ким і невідомо коли. Кожен день ідеш на роботу — на кілька квадратних метрів плитки стає менше. Знімаються всі кольорові метали, якими були оздоблені коридори. Сьогодні це робиться особливо інтенсивно. Смертельне оздоровлення За словами Григорія Фурмана, “лампочку” почало серйозно лихорадити в 1997 році. — З’явилася фірма “Аспект”, і хлопцям з вінницької фірми “Сінай” (перший санатор — прим. авт.) сказали: “Здавайте папери”. Вони й здали. “Аспект” через свої зв’язки почав “оздоровлювати” підприємство. Це закінчилося тим, що “лампочка” знищена. — Люди, які ніколи не мали справи до виробництва, до нових технологій, стали займатися заводом, — згадує працівник “Гелію”. — І пішли одразу фінансові схеми. За “Аспектом” з’явився “Теркхолдинг”, за “Теркхолдингом” — “Промхолдинг”. І щоразу при передачі майна з однієї компанії в іншу штучно нарощувалася його вартість. Роздуття статутних фондів господарники пояснюють двома причинами. Банки юридичним структурам надають гроші під заставу, що вдвічі-втричі перевищує кредит, тому за рахунок застави великого статутного фонду можна отримати чималу суму. А ще із частини статутного фонду можна створити цілу низку “мильних пузирів”. — Одночасно з призначенням санатора було прийняте рішення про ліквідацію! Дві процедури — само по собі нонсенс! — обурюється Григорій Фурман. — Процедура ліквідації передбачає розрахунки з кредиторами, але з кредиторами ніхто не розраховувався. Всі документи вивезені в Крим. Принцип залізний — нема документів, нема проти кого порушувати справу. Правда, залишилася юридична особа ВАТ “Вінницький ламповий завод”. Її, до речі, зараз ще раз банкрутом оголосили. Місту заборгували 2,5 мільйона гривень плати за землю, оце й на завод повісили. — На підприємство, в якого одна печатка! — дивується директор коледжу конструювання одягу Ігор Мізрах. — Вони вже знайшли вихід — у Кримському господарському суді прийняли рішення про продовження терміну санації, щоб дорізати до кінця замість того, щоб показати якісь результати. Сьогодні посаду директора лампового заводу обіймає Нестор Починко, який в 1996 році здійснював підготовку процедури санації, а в 1999 очолив ліквідаційну комісію ВАТ “Вінницький ламповий завод”. Говорити про кероване ним підприємство директор ніби згодився, а в результаті на зустріч з журналістом часу не знайшов. Справа не пропаща — На заводі на кінець санації мало бути запущено виробництво склотари, енергозберігаючих ламп, а залишилася лише охорона, — каже працівник “Гелію”. — Санатор продав підстанцію, інструментальне виробництво, станки, найбільш привабливі ділянки на заводі, устаткування в гермозоні. Вирізав комунікації, котельню. Втім, науковець переконаний, що налагодити виробництво й досі можливо — якщо інститут братиме участь в розробці проекту відновлення або навіть керуватиме “лампочкою”. — Це реально! У нас нормальні люди, нормальні проекти, — каже він. — З пропозиціями зробити наукове дослідження, як реорганізувати завод, до Коцемира зверталися спеціалісти, науковці не тільки Вінниччини, а й України. Відповіді не отримали. — Ми на це спокійно дивитися не можемо, — каже Ігор Мізрах від імені освітян. — В інституті працюють науковці, які викладають у нас лекції. Для них “лампочка” — експериментальна база. Бази вже не стало. А в газетах кричать, що створюють робочі місця, відновлюють роботу, везуть нове обладнання, лінії встановлюють. Цього нема! Жодного працівника на заводі не залишилося! Чому місто не цікавиться, що трапилося, чому не сплачувалася орендна плата шість років? Небайдужі та причетні — Вони ще не все порізали, мають ще порізати “Термінал”, — стверджує Ігор Мізрах про санатора “лампочки” АТЗТ “Аспект”. — “Термінал” їм заборгував чотири мільйони гривень за обладнання, яке не працює. Коли почали розбиратися, що це за обладнання, то виявилося, що його взагалі нема. Почали шукати — це обладнання ще не вивезли на металобрухт з “лампочки”, де воно стоїть на балансі. — І оцінка його, звичайно, не чотири мільйони, — підказує Григорій Фурман. Він, як і Ігор Мізрах, переконаний: те, що “Аспект” потрапив в кредитори “Терміналу”, загрожує знищенням ще одного вінницького підприємства. — Директор ВАТ “Енерготерм” — науковець і дуже серйозний виробничник, — вважає Ігор Мізрах. — Він створив нормальне виробництво в одному з цехів “Терміналу”. Але до “Терміналу” це не має ніякого стосунку. Якщо “Термінал” в особі Косенка прикривається тим, що там створено велике виробництво, то це не його заслуга. Це директор “Енерготерму” Даундяк створив. Ігор Мізрах вважає, що завод “Термінал” досі не знищений так само, як ламповий, тому що за це підприємство боролися: — По-перше, йшла війна, спротив був, — каже він. — А по-друге, майно його не різалося, не вивозилося вагонами, а розпродувалося частинами. Має свої пояснення тому і Григорій Фурман: — “Термінал” в центрі міста. А на Тяжилові роби, що хочеш. І охорону поставили що на одному, що на іншому заводі — не під’їдеш! “Терминал” будет работать Председатель совета ОАО “Завод “Терминал” Юрий Косенко полагает, что коммерческая структура имеет право самостоятельно вести бизнес. Без вмешательства силовых структур в хозяйственную деятельность. Модель для всех — Сегодня Управление (СБУ — прим. авт.), — возмущенно рассказал он 2 февраля, — пытается доказывать какие-то моменты, связанные с тем, что, в частности, санация лампового завода была неправильно проведена. Оснований так думать нет, поскольку есть решение суда и оно вступило в законную силу. Но все эти провокации связаны в последнее время не только с ламповым заводом, но и с Терминалом. На резонный вопрос — действительно ли модель банкротства “лампочки” переносится на Терминал, Юрий Косенко ответил однозначно: — Ситуация совершенно обратная — надо перенести модель Терминала на ламповый завод. Поскольку если ламповый, за исключением СТО и гранитного цеха, стоит, то о Терминале такого сказать нельзя. Но хочу подчеркнуть, что мы — коммерческая структура, которая имеет право продавать то, что ей не нужно, и делать то, что ей нужно. И мы не должны ни у кого ничего спрашивать. Если, например, это шарикоподшипниковый завод, где есть государственная часть, то государственная служба должна защищать государственные интересы. А чьи интересы на Терминале они защищают, мешая работать и арестовывая счета?! Ведь предприятие платит налоги, у нас нет задолженности по заработной плате. А модель Терминала — это модель, которую надо развивать по отношению к другим крупным предприятиям, потому что нами было принято верное экономическое решение: предприятие не побежало в банк, не заложило свое имущество, оно взяло и продало ту часть имущества, которая в данной ситуации не была нужна. Например, этот корпус, где мы сидим, и соседний. Здесь кабинетов 80 или 90 и в том 90. Зачем нам столько? Ведь за все это надо платить! Мы продали здание, и от этого вышла только польза — сейчас там тернопольская академия: люди учатся, работают, платят налоги. Провокации для единиц Как рассказал Юрий Косенко, 8 декабря в офис ОАО “Завод Терминал” ворвались сотрудники СБУ в сопровождении службы “Альфа”. Результатом визита явилось постановление: — Основных четыре пункта предъявили, — вспоминает он. — О том, что мы якобы продали не свое имущество, заведомо готовили эту операцию и незаконно его продали. Хотя свидетельство в БТИ есть, все документы в наличии. Они изъяли в БТИ документы, но недельку посмотрели... и вернули. И тихонько замолчали эту тему вообще. Здесь следует пояснить, что речь идет о двух заводских корпусах, которые, согласно информации Юрия Косенко, бывший председатель правления Терминала “бесплатно на 7,5 миллиона подарил компании “Бриз”. — Это “Бриз” так называемый мутит нам воду, — считает он. — Винницкая фирма. Есть такой Мизрах Игорь Аркадьевич, и сейчас там вроде еще один учредитель. Эта структурка давно пытается оторвать, украсть у нас эти два корпуса. Летом прошлого года бывший председатель правления Терминала был осужден за это действие, которое было признано незаконным, на семь лет лишения свободы. Но в постановлении (СБУ — прим. авт.) написано, что Терминал, Косенко и Гамарник продали 12-ый корпус, который принадлежит компании “Бриз-2002”. Хотя любой офицер мог спокойно зайти в БТИ или позвонить, и ему бы сказали, чье это здание. Исходя из изложенного, Юрий Косенко делает вывод, что “ничего не проверяется — одни голые, липовые факты, которые ничем не доказаны”, полагая, что подобным образом был рассмотрен и вопрос об оборудовании на 4,4 млн. грн. Оборудование — надо О пресловутом оборудовании, которое было куплено “Терминалом” у лампового завода, Юрий Косенко рассказал следующее: — Это разные линии — часть для производства кинескопов, часть — для производства электроники, часть — обычные инструментальные станки (токарные, фрезерные). У нас тут парк — никакой, поэтому мы их и хотели сюда перевезти. Но потом, когда начались эти перипетии, мы решили держать их там (на ламповом заводе — прим. авт.) на хранении. Когда они (СБУ — прим. авт.) подали в прокуратуру документы, то там провели проверку и отказали в возбуждении уголовного дела. А банкротство — нет — Мы считаем, что завод “Терминал” должен сохраниться, — утверждает Юрий Косенко. — Сейчас он существует как юридическое лицо. Пенсионный фонд подавал на банкротство в прошлом году, потому что были долги. Но мы, понимая, что завод надо сохранить, собрали совет кредиторов осенью, которые подписали мировое соглашение. То есть завод не будет ликвидирован, а будет сохранен с рассрочкой этих долгов на пять лет. Долги, по его словам, составляют порядка семи миллионов гривен. Причем, как подчеркивает Юрий Косенко, основной сумме 3,2 млн. грн. Терминал “обязан” бывшему руководству завода. — Векселями необеспеченными (предприятий-банкротов) взяли за два корпуса, — рассказал он. — Мы сейчас судимся по этому поводу, и я думаю, что мы выиграем. И тогда там останутся небольшие суммы. Мы не видим проблем тут, поскольку перед этим погасили гораздо большее количество долгов за счет реализации ненужных зданий, средства от которой направлялись на расчет с налоговой и погашение задолженности по зарплате. В завершение разговора председатель рады ОАО “Завод “Терминал” выразил надежду, что “силовые структуры перестанут вмешиваться в дела экономики”, а станут брать пример “с западных стран, где четко разграничено, что бизнес контролируется только одной государственной силой — налоговой, а остальные занимаются своими делами: милиция — криминалом, спецслужбы — войной с терроризмом. А пока, на его взгляд, стоит сначала разобраться: разве Терминал — самое худшее предприятие? — Вон подшипниковый завод, инструментальный стоят, — недоумевает он. — Почему о них речь не идет, хотя они лежат мертвые? А там, где немножко запахло деньгами, появляются службы и все остальные, которые хотят на этом заработать. Довідка Регіональне відділення Фонду держмайна України по Вінницькій області повідомляє: ВАТ “Вінницький ламповий завод” ВАТ “Вінницький ламповий завод” є правонаступником державного виробничого об’єднання “Жовтень”. Виробнича діяльність його розпочалась в 1962 році. Органом управління ВО “Жовтень” було Міністрерство промислової політики України. ВО “Жовтень” було багатопрофільним підприємством, що мало тісні економічні зв’язки зі споживачами із України, республіками колишнього Радянського Союзу та країнами Заходу. Підприємтсво спеціалізувалося на виробництві скловиробів, вакуумно-люмінісцентних індикаторів, транзисторів, ТНС, засобів машинобудування. Приватизація ВО “Жовтень” здійснювалася регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області згідно із Законом України “Про приватизацію майна державних підприємств” станом на 1.03.1996 шляхом перетворення його у відкрите акціонерне товариство. Статутний фонд ВАТ “Вінницький ламповий завод” складав на дату приватизації 1 760 240 000,00 тисяч карбованців (17 млн. 602 тис. 400 грн). Кількість працюючих на дату приватизації становила 4552 чоловіка. Кредиторська заборгованість — 1 197 966 200,00 тис. крб (11 млн. 9779 тис. 622 грн). До статутного фонду ВАТ “Вінницький ламповий завод” не увійшли об’єкти соціально-побутового призначення, житловий фонд та об’єкти цивільної оборони, які залишилися на балансі і були державною власністю. Згідно зі ст.7 ЗУ “Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 3.03.1998 року №147/98-ВР об’єкти державного житлового фонду, а саме: — житлові будинки по вул. Острозького, 17; пров. К.Маркса, 2, 3, 19а; вул. Гонти, 44а, 44б; вул.Артема, 18, 20, 24; — гуртожитки по пров. К.Маркса, 7, 11, 23; вул. Немирівське щосе, 82; — а також незавершене будівнитво 152-кв. і 240-кв. житлових будинків та інші об’єкти соціально-культурного призначення безоплатно передаються у комунальну власність відповідних територіальних громад. Відповідно до порядку передачі об’єктів з державної у комунальну власність рішенням 22 сесії 24 скликання Вінницької міської ради від 17.06.2004 року №689 надана згода на прийняття у комунальну власність м.Вінниці повністю відремонтованих та придатних для подальшої експлуатації п’яти житлових будинків (по вул. Острозького, 17; пров. К.Маркса, 3, 19а; вул. Гонти, 44а, 44б) та трьох гуртожитків (по вул. Немирівське щосе, 82; пров. К.Маркса, 11, 7). Станом на 1.02.05 ремонт житлових будинків і гуртожитків, що знаходяться на балансі ВАТ, не проводяться через відсутність коштів у отримувача. ВАТ “Термінал” ВАТ “Вінницький завод “Термінал” є правонаступником орендованого підприємства вінницького заводу “Термінал”. Підприємство було передано на оренду з 1.07.1989 року. Відповідно до рішення загальних зборів орендарів від 1.03.94 року прийнято рішення про приватизацію державної частки майна. Проведена інвентаризація майна станом на 1.05.1994 року та відповідно до акту оцінки вартості майна визначена вартість цілісного майнового комплексу, яка складала 20275385,0 тис. крб. Майно організації орендарів — 12 237 243 тис. крб. (60,3%). Державна частка майна, що підлягала приватизації, склала 8 038 142 тис. крб. Згідно з договором купівлі-продажу державного майна, додаткової угоди до нього та актом прийому-передачі орендованого майна цілісного майнового комплексу організації орендарів орендованого підприємства вінницького заводу “Термінал” продано державну частку майна шляхом викупу організацією орендарів вартістю 6645387,00 тис. крб. (станом на 1.05.1994). Згідно зі ст.24 ЗУ “Про приватизацію майна державних підприємств” об’єкти соціальної сфери, а саме: гуртожитки по вул. Ленінського Комсомолу, 12, 14; по вул. Келецькій 52, 69 та інші об’єкти були безоплатно передані організації орендарів. Кількість працюючих на дату приватизації становила 2420 чол.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.