Добрі справи та ініціативи вінничан, які вони втілили в життя впродовж 2024 року
- Серед великої кількості негативних подій року, що минає, ми змогли відшукати чимало добрих справ, які зробити вінничанин та вінничанки.
- Це і відважні вчинки на фронті, і збори коштів на потреби ЗСУ, і отримання нашими волонтерами заслужених нагород, і організація реабілітації ветеранів…
Брати Загарії
Родина Загаріїв із села Баланівка, що за 15 кілометрів від Бершаді. Мама хлопців, пані Майя, працює на птахофабриці. Де б вона не була, куди б не їхала, чи йшла, телефон включений на повну гучність. Кожної хвилини жінка чекає дзвінків від синів. Боїться, аби не пропустити сигнал. Щоправда, робота на фабриці у неї така, що нема можливості тримати при собі телефон. Чекає перерви або закінчення зміни — і одразу переглядає повідомлення на телефоні.
Троє її синів нині воюють з окупантами — найстарший В’ячеслав, середній Олександр, наймолодший Іван. Усі троє мають відзнаку «Золотий хрест». А сама пані Майя активно займається волонтерством.
Дядя Гриша
Впродовж частини літа на Європейській площі, неподалік від вежі можна було бачити чоловіка на кріслі колісному. Одягнений він завжди був у тільняшку десантника, мав відповідний берет на голові. Позаду візка прапори: один державний, а другий із зображенням кавуна. У чоловікові легко було упізнати відомого херсонського волонтера Григорія Янченка, або Дядю Гришу, як його називають в народі.
Саме цей сміливий чоловік під час окупації їздив людними вулицями рідного Херсону з жовто-блакитним стягом та включеним на колонці гімном України. Такі відео стали популярними у соцмережах як приклад незламності духа херсонців. У нашому місті Дядя Гриша також займався волонтерством.
Тетяна та Джесі
Понад два мільйони переглядів зібрало відео з собакою Джесі, який разом зі своєю власницею збирають кошти для ЗСУ. Коротенький ролик зняли у селищі Тростянець. На ньому патріотично вбрана тваринка слідкує за людьми, які кидають гроші у благодійну скриньку, а коли хтось вимовляє «Слава Україні» — Джесі вмить встає на задні лапи, ніби проявляючи повагу до сказаного.
Ми знайшли власницю собаки, що вже стала зіркою. Нею виявилася 73-річна переселенка з Харкова Тетяна Печеніжська. З перших днів великої війни жінка волонтерила у рідному місті, здебільшого годуючи військових. Згодом син-військовий відправив її до Тростянця, де занедбаною стояла батьківська хата. Заїхали. Зробили ремонт. Почали обживатися. Та сидіти склавши руки Тетяна не збиралася.
Золоте серце
У Міжнародний день волонтера президент України Володимир Зеленський зустрівся з представниками волонтерського руху, тими, хто активно допомагає країні та українським воїнам.
Президент вручив волонтерам відзнаку «Золоте серце». Серед них були дві вінничанки: волонтерка благодійного фонду «Волонтерський штаб 5-ї окремої штурмової Київської бригади» Людмила Менюк та голова громадської організації «Загартовані серця» Тетяна Хитра.
Кльове місце
Близько 700 військовослужбовців прийняла база відпочинку «Кльове місце» за останні півтора року. Тут люди після поранень проходять психологічну реабілітацію, соціалізацію та відпочивають у колі однодумців та фахівців. Для учасників все безплатно. Від власника бази відпочинку Віталія Павловського дізналися про особливості цієї програми підтримки. Він каже, що ідея надавати такі послуги демобілізованим військовослужбовцям виникла через недостатню підтримку в плані реабілітації та соціалізації від держави.
«Кльове місце» напряму співпрацює зі спеціалізованими закладами області. Останні, фактично, направляють військових на відпочинок саме до цієї бази. За словами Павловського, до них навіть є ціла черга із груп, які заїжджають разом з близькими.
Родина Козлових
Людмила та Олександр родом з Херсонщини. Там вони вчилися, познайомилися й одружилися. Створивши вже власну родину, вони мали рідних дітей: двох доньок та сина. Однак, коли рідний син загинув, потрапивши на мотоциклі під потяг, вони задумалися про усиновлення. Тоді їм порадили спочатку бути патронатом, оскільки потім буде простіше з усиновленням.
Зараз у родині семеро осіб: Людмила, її чоловік, четверо патронатних дітей та одна рідна донька. Наймолодшому всього рік, далі дівчинці Ані пʼять років, двом хлопчикам братикам 13 і 15 років, і найстаршій вісімнадцять. Мешкає ця дружня сімʼя у селищі Сутиски.
Квартири для військових
Вже дві квартири подарували військовим брати-забудовники Роман та Володимир Затайдухи. Власниками нового житла стали сім’ї військових: один зі штурмової бригади «Лють» Національної поліції, другий — з Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України.
Заслужений донор
Ігорю Стремецькому 50 років. Почав здавати кров 30 років тому через війну, після служби в батальйоні миротворчих сил ООН у тодішній Югославії. «Побачивши, як там люди гинуть, розумів, що потрібно допомагати. Почав здавати кров і продовжую доти, доки можу», — говорив Ігор.
У січні 2021 року вінничанин отримав звання Заслуженого донора України. Він ставав донором понад 140 разів. Це дорівнює 70 літрам крові.
Захисник з Індії
Коли почалася велика війна, Капіл Чоудхарі, на той час п’ятикурсник Вінницького медуніверситету імені Пирогова, як і багато студентів-іноземців, виїхав з нашої країни. У Польщі на індусів чекали чартерні рейси. Їх організував уряд Індії, аби студенти, які навчаються в Україні, мали можливість без проблем добратися додому. Капіл Чоудхарі летів з Польщі у Делі на початку березня.
Але в серпні знову був у Вінниці. А вже 26 грудня того ж 2022-го Капіл підписав контракт з Інтернаціональним легіоном ЗСУ. Пішов на службу бойовим медиком.
Маленький волонтер
Після втрати дядька на війні, 8-річний мешканець Липовця Андрій Шайдаюк почав допомагати військовим. Влітку продавав продукти, щоб допомогти купити автомобіль. Разом з сестрою зібрали близько десяти тисяч гривень. Потім відкрив збір на наземний дрон для захисників. Дитина збирала 100 гривень.
Читайте також:
«Чи є на війні діти еліти?»: син судді з Гайсина отримав два ордени і Сталевий Хрест
«Тату, на мій день народження теж приїдеш?»: зробіть подарунок донечці полеглого воїна
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
