До виготовлення скульптури Шевченка вінничанин залучив понад 10 тисяч людей. Де вона нині?

Володимир Заєць пропонував памятник Вінниці, але він не зацікавив тих, з ким розмовляв, тому скульптура залишилася в Києві

Художник з Барського району Володимир Заєць у 2014 році завершив виготовлення пам’ятника Тарасу Шевченку. Присвятив роботу до 200-річного ювілею поета.

Родзинкою стало те, що зробив скульптуру з дерева. Працював з багаторічною осикою, діаметр якої становив понад один метр. Висота пам’ятника була два метри. Щоб на дереві з’явилося необхідне зображення, треба було багато тесати долотом.

Художник вирішив залучити до цього односельців з рідного села Затоки. Показував місце, де необхідно робити надріз, давав в руки долото й дерев’яний молоток-киянку. Так земляки залишали свій слід.

Записував тих, чиї руки торкались скульптури

Пан Володимир записував прізвища тих, хто своїми руками доторкався до майбутньої скульптури. Першими серед них були донька Алла і її чоловік Сергій, син Богдан, шкільний товариш скульптора Юрій Бажаско, який приїхав у гості з Естонії, де проживає нині.

Потім деревину перевіз до Бару, деякий час вона знаходилася у місцевому гуманітарно-педагогічному коледжі.

Коли у Києві почалися революційні події, Володимир Заєць вирішив, що пам’ятник має бути у столиці. Домовився з працівниками літературно-меморіального будинку-музею Шевченка, що у самому центрі столиці, і доставив роботу на територію музею. Було це наприкінці лютого, після розстрілів на Майдані.

Кожен працівник і більшість відвідувачів музею залишили свій слід на скульптурі.

Долучалися іноземці з різних країн

Журналіст 20minut.ua спілкувався тоді з автором скульптури і працівниками музею.

— Ми із задоволенням сприйняли пропозицію вашого земляка Володимира Зайця, — розповідала тоді завідувач музеєм Надія Орлова. — Мені невідомо, щоб хтось ще організовував таку акцію. Кожен наш працівник залишив на скульптурі тепло своїх рук. Не було відвідувача, який би відмовився зробити те само.

Молоток і долото брали до рук політики, підприємці, студенти, учні, іноземці, зокрема, темношкірі африканці. Особливе захоплення акцією висловив народний артист України Богдан Бенюк.

Просив зробити не один, а декілька надрізів. При цьому натхненно декламував рядки Шевченка. Щоправда, щиро зізнався, що йому не подобається образ нашого генія у кожусі і шапці. Саме таким зобразив його скульптор.

Богдан Заєць чергував з батьком біля скульптури на території музею

Літературно-меморіальний будинок-музей Шевченка знаходиться поруч з Майданом Незалежності. У ті дні збільшився потік відвідувачів до колишнього місця проживання поета. Саме у ті дні у книзі записів, яку вів скульптор разом з сином Богданом (вони по днях чергували біля скульптури), з’явилося 10-тисячне прізвище. Про це розповів скульптор. На цьому записи не припинилися.  

На фоні обпаленого Будинку профспілок

У день 200-ї річниці з дня народження Кобзаря, 9 березня 2014-го, пам’ятник перенесли на Майдан. Там уже скульптор не встигав записувати усіх охочих долучитися до створення скульптури. Робили це і дорослі, й діти.

Автор публікації бачив це на власні очі, бо теж був у той день на Майдані. Пам’ятник по-особливому сприймався в умовах слідів протистоянь учасників Революції Гідності з силовиками.

Сотні людей фотографувалися на фоні постаті Кобзаря.У той день Майдан був переповнений людьми.

Мурашки йшли по спині, коли над Майданом стоголосо звучав Гімн нашої держави,а також Шевченкові  рядки «Реве та стогне Дніпр широкий», покладені на музику.

Де нині скульптура, яку пропонували Вінниці?

На превеликий жаль, нема вже з нами скульптора Володимира Зайця. Його серце зупинилося передчасно.

Після Шевченкового ювілею у нього виник задум передати роботу до Музею Революції Гідності. На думку Володимира Зайця, це найбільш підходяще місце для збереження роботи.

Він розповідав, що мав розмову з організаторами майбутнього музею, зокрема, безпосередньо спілкувався з директором Музею Ігорем Пошивайлом.

Остання інформація про пам’ятник, яку отримав від скульптора при його житті, була така: робота знаходиться у Національному університеті «Київська політехніка».

До речі, Володимир Заєць пропонував свою роботу Вінниці. Однак вона не зацікавила тих, з ким він мав розмову на цю тему. Тому памятник залишився в Києві.


Читайте також:

«Його вбили тричі»: що Вахтанг Кіпіані розказав у Вінниці про «Справу Василя Стуса»

«Я й дату свого весілля обрала не просто так», — говорить астропсихолог Антоніна Пачевська

Равлики у червоному вині. Авторський рецепт п’ятикласниці з Бара

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google