«Його вбили тричі»: що Вахтанг Кіпіані розказав у Вінниці про «Справу Василя Стуса»

Майже 700 сторінок правди про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці зібрані архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Завдяки «Справі Василя Стуса» читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно». Це книга про життя і смерть українського поета-дисидента.

Ми побували на зустрічі з автором резонансного твору в Україні та занотували для вас його виступ. 

Про те, який Стус показаний у цій книзі

— Для мене ця книжка важлива тим, що вже понад 30 років я цікавлюся відомим українським письменником Василем Стусом. Я 30 років я живу з тим, що розповідаю читачам та глядачам про долю людей, які боролися за незалежність. Це були люди, які  об’єднані сотнями різних ниток. Василь Стус у цьому всьому — велика та ні на кого не схожа постать. 

Ця книжка складається на 90% із документів другої кримінальної справи. Здебільшого це матеріали самого слідства. Від моменту, коли він ще не знає, що навколо нього вже «збираються хмари» і до моменту, коли суд оголошує, що він порушує радянські закони і потребує ізоляції народу на 15 років. 

Попри те, що історія цієї книжки відбувалася 40 років тому, часом мені здається, що поет наш сучасник. Якщо ви абстрагуєтесь від 1980-го року, то спробуйте поговорити зі Стусом, як із живою людиною. Ви побачите, що він звичайна сучасна людина. Зараз ми говоримо про різні політичні ситуації, називаючи речі своїми іменами. Ми знаємо, хто наш друг і ворог. Ми маємо право об'єднуватися у різні угрупування та громадські організації. Так робив і він.

Фактично ми бачимо людину, яка опинилася за ґратами через систему, що не здатна гарантувати основоположні законом права людина. Тому Стус актуальна людина. Ми цілком можемо уявити, щоб він робив би у 2014-му чи маємо його оцінки донецької дійсності. Він народився на Вінниччині, але його зростання пройшло на Донеччині. Він писав про свою втечу із Донецька через українофобію. 

Ця книга можливість уявити Стуса своїм сучасником. А з іншого боку перенести це на себе. Якщо ми говоримо, що ми за українську мову, за віру чи за будь-що інше, то чи далеко ми підемо, захищаючи це? Василь Стус йшов у цій війні до кінця. 

У нього не було жодних ілюзій, що можна говорити з своїм ворогом — Москвою. Стус обирає іншу позицію. Він мовчить. У звіті КДБ є сотні сторінок, де поет відповідає на будь-які питання: «Питання зрозуміле. Відповідати відмовляюся». 

Останнє, що є у цій книжці — це 12 табірних нотаток Стуса. Це останнє, що ми знаємо із творів Стуса. Це короткі записи на різні теми, які він таємно робив. 

Загалом із шести томів матеріалу я склав все в одну книгу. Мета цієї книжки не зробити всіх Стусами, а щоб люди знали, що сьогодні йде війна і після прочитання задумалися, що варто стати кращими громадянами. 

Про те, що Стуса вбили тричі

— Стуса вбивали двічі, а зараз відбувається третє вбивство, — каже Кіпіані. — Перше вбивство — рівно 20 років до смерті, у вересні 1965, після відомої презентації фільму «Тіні забутих предків», де він, Дзюба та Чорновіл виступили зі спонтанним словом-мітингом про початок репресій. Після цього його викинули з літератури. Тобто з вересня 1965, жоден український читач не зміг прочитати Стусового тексту, підписаного його прізвищем. Його вбили, як літератора. Другий раз, це 1985 року, коли його знайшли мертвим. 

Ну і третє вбивство відбувається сьогодні. Коли в залі суду адвокат Медведчука постійно називає Стуса не гідною людиною. Це просто жах. Говорячи про Стуса, ми говоримо про самих себе. Можна задуматися, а що ми можемо зробити сьогодні, якщо тоді він зміг зробити так багато? 

Про складні умови ув'язнення поета

— Якби Стус відсидів весь термін, то вийшов би на свободу у травні 1995 року. Стуса на 15 років кинули в умови повної ізоляції. У тому місці, де він сидів — це було найсуворіше місце для політичних в'язнів СССР. Це барак в якому є карцер камерного утримання. Він сидів у одній камері, працював — в іншій, а між ними було лише 1,5 метра коридору. Це страшенні тортури. Звісно, це ще й голод, холод, позбавлення від листів. 

Ще одна лінія, яку я намагаюся показати в книжці, це спробу КДБ погіршити стан Стуса, обкладенням людьми, які для нього ворожі. 

Наприклад, вже у самому таборі у 1971-1975-му, його кілька разів «кидали» до різних людей у камеру, які були йому м’яко кажучи, не комфортні. Був момент, коли його поселили в камеру з російським кримінальником. Ця людина сиділа за вбивство, і він у робочій камері намагався вдарити викруткою Стуса у грудну клітину. 

Потім його кидають до іншого політв'язня. Він російський націоналіст, а Стус був українським націоналістом. Кинули їх разом, щоб вони «перегризли один одному горло». Проте вони домовились говорити лише про літературу і інші не політичні речі. 

Деякі дисиденти мені розповідали, що тоді садили в одну камеру людину з астмою та чоловіка, який постійно палить. Або єврея і антисеміта. 

Про фільм «Заборонений»

Пояснимо, «Заборонений» — український художній повнометражний фільм, який на широкому тлі боротьби українських дисидентів кінця 1960-х — початку 1980-х років розповідає про життя і загадкову смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України — Василя Стуса. 

— Загалом, якщо говорити, то роль кіна неймовірно важлива. Фільм про Стуса — це можливість показати його, як людину-патріота, яка не терпить фальші, наїздів на українську мову тощо, — каже автор книги про Стуса. — Але у фільмі немає людини, яка живе. Він народився з перших кадрів героєм і гине героєм. Насправді, Стус змінювався впродовж свого життя, як і будь-яка інша людина. А стрічці ви цього не відчуєте. Крім того, дуже багато екранного часу витрачено на художній лінії, які не пов'язані зі Стусом. 

Чому книга набула такої популярності?

Книга Кіпіані, нагадаємо, вийшла у травні 2019-го у видавництві Vivat. Майже уся вона складається з архівних документів, а думки самого Кіпіані в ній, як йдеться на сторінці видавництва, побудовані лише на фактах. Впродовж кількох місяців, книга «жила» типовим життям українських книжок: мала помірні продажі, поступово знаходила свого читача і час від часу отримувала схвальні відгуки та нагороди від тих, кому справді боліло за долю відомого поета. Гірка правда про Стуса прийшлася до смаку не всім «читачам». 

Зокрема, нардеп від ОПЗЖ Віктор Медведчук у серпні 2019 звернувся до суду з позовом про заборону і розповсюдження видання. Під час судилища над поетом Медведчук був молодим радянським адвокатом, якому, як ви могли здогадатися, випало захищати неугодного совєтській системі клієнта, а саме Василя Стуса. Від моменту подання позову відбулося не одне судове слухання, що під час кожного з них суд міг заборонити видавати книгу. Це лише обурювало українців і підігрівало їх інтерес до видання Вахтанга Кіпіані. 

Через великий попит видавництво «Віват» неодноразово робило і робить додрук «Справи Василя Стуса». А 19 жовтня Дарницький районний суд ухвалив рішення, що частково задовольняє позов Медведчука проти Кіпіані та видавництва Vivat. У рішенні судді Марини Заставенко йдеться, що частина цитат у книзі паплюжать честь та ділову репутацію Медведчука. А ще про те, що імені кума Путіна без його згоди не можна згадувати. 

Після цього вже за годину після заборони усі наявні примірники розкупили, Вахтанг Кіпіані подав апеляцію на рішення суду. Досі триває судовий процес. 19 березня відбудеться остаточне засідання. У YouTube можна буде подивитися його онлайн. 
 

Читайте також:

Заборонити не можна друкувати. Чому всі тільки й говорять про книгу «Справа Василя Стуса» 

Подкаст «Тут така тема»: говоримо про улюблені книги та літературні новинки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.