«Вийшла з лікарні, а будинку нема, розвалили бульдозером»: як одинока жінка опинилася на вулиці

• Напередодні зими одинока 73-річна вінничанка опинилася на вулиці.
• Чому жінка, яка має 40 років трудового стажу і статус ветерана праці, потрапила у таку складну життєву ситуацію?
• Хто може їй допомогти — фабрика «Поділля», завод «Маяк», де загалом відпрацювала 26 років? Можливо, підставить плече міськрада, чи небайдужі люди?

— З голоду я не пропаду, це точно, бо заробила на пенсію і з неї живу. А ось з холодом боротися не зможу. Це не в моїх силах, — розповідає 73-річна Надія Плахотнюк і показує місце своєї ночівлі. Це — невелика комірчина на вулиці Дачній, поруч з будинком №9/16. Будинок уже розвалений. Комірчина ще залишилася, але невдовзі і її знесуть.

У комірчині замість стін — дошки і брезент. Ліжка нема. Спить жінка на землі.

— Не тільки холод, а й миші дістають, — скаржиться пані Надія. — Їх тут стільки, що й кота не бояться.

Поки будинок не розвалили екскаватором, ночувала всередині. Уже не було вікон, але ж не на вулиці.

Одного дня прийшов новий власник і сказав звільнити приміщення, бо його мають розвалювати. Тут побудують багатоповерховий будинок.

— Мене так підганяли, що забула гаманець з грішми у тумбочці, — говорить жінка. — Троє чоловіків стояли і казали, щоб виходила швидше, бо дах може впасти. Перед тим якраз пенсію отримала. Тепер прошу екскаваторника Рому, щоб дивився, коли тумбочку буде грузити. Може, її не розтрощило, може, вдасться гроші дістати…

Історія про те, як Надія Плахотнюк стала безхатьком, почалася тоді, коли один із забудовників викупив старі будинки на вулиці Дачній під №№ 9/14 і 9/16. У 16-му будинку, в одній з кімнат, проживала пані Надія. Нині на тому місці уже з’явилися два перші поверхи новобудови. 

Втім, проблеми з дахом над головою, схоже, починалися для пані Надії значно раніше, ще у 1979-му. Вона сама визнає, що саме тоді вчинила не зовсім обдумано. Як би там не було, залишити людину на вулиці напередодні зими, це не по-людськи. Жінку треба підтримати. Тільки хто це зробить?

Подруга сказала, що Вінниця гарне місто

Надія приїхала у Вінницю ще у 1969 році. Як каже, молоденькою дівчинкою одразу після закінчення десятого класу, подалася у місто, в якому раніше ніколи не була, але про Вінницю дуже гарно розповідала подруга. У неї тут були родичі. Подруга вирішила їхати до них. Надія теж погодилася шукати роботу у Вінниці.

— Сама я здалеку, із Смоленської області, — уточнює співрозмовниця. — Місто незнайоме, але дуже сподобалося в ньому. Влаштувалася на роботу на швейну фабрику «Поділля». Там відпрацювала десять років. Ще 16 років трудилася на заводі «Маяк». Тоді змінила професію, вивчилася на перукарку і понад 13 років наводила красоту вінничанам.

Перші десять років перебування у Вінниці пані Надія проживала на квартирах. Під час роботи на швейній фабриці подружилася з однією з місцевих дівчат. Вона проживала на Дачній 9/14. Це був приватний будинок, в якому проживало три сім’ї.

«Не залиши Надю на вулиці, бо вона одна»

Одного разу подруга сказала, що мама може взяти Надію до них жити. Готова також прописати. На той час з прописками було нелегко. Щоправда, треба за це заплатити.

— Я подумала, що це варіант — отримати прописку, тому зібрала трохи грошей, заплатила, і мене взяли до себе, виділили одну кімнату і в цьому будинку я прожила 40 років, — згадує пані Надія. — Тепер залишилася на вулиці. Будинок знесли, а моя прописка уже нічого не значить.

Подруга померла. Квартира перейшла у власність її доньки Альони.

— Альона виросла у мене на очах, — розповідає пані Надія. — Коли її мама помирала, говорила: «Альона, не залиши Надю на вулиці, бо вона одна, у неї нема більше нікого, крім нас».

Як з’ясувалося, стосунки між жінками непрості, останнім часом вони не спілкуються.

За словами пані Надії, її навіть не попередили, що будинок будуть зносити. Каже, не сказала про це ні Альона, в останні роки вона вже не проживала на Дачній, має житло в одній з багатоповерхівок, ні сусіди.

— У червні 12 числа я потрапила в лікарню, а коли виписали і приїхала до будинку, то його вже не було, навіть територію розрівняли, — говорить пані Надія. — З лікарні повернулася 2 липня.

Речі винесли будівельники

Під час розмови з Надією Плахотнюк були присутні пані Тетяна і пані Валентина, вони із сусідніх будинків. Вони підтримують жінку у цей непростий для неї час. Принесли ковдри, матраці, інші речі, аби могла укутатися від холоду. Готують для неї їжу. Вони доєдналися до розмови з журналістом «20 хвилин».

Поруч з нами працював екскаватор. Продовжувалися роботи з демонтажу будинку під № 9/16. Підійшов також представник забудовника на ім’я Олексій.

Прошу його уточнити, де поділися домашні речі пані Надії. Поки вона перебула у лікарні, будинок стерли з лиця землі. За словами жінки. У кімнаті були холодильник, телевізор, тумбочка, посуд, білизна.

— Нічого у мене нема, — говорить жінка. — Оце в чому стою перед вами, то все моє, що залишилося.

— Всі речі винесли з кімнати наші робітники, — стверджує представник забудовника. — Їх склали біля вагончика. Ми не могли чекати. Я попереджав власницю про те, щоб звільнили приміщення. Вона знала про це.

— Хіба ви їх не забрали? — уточнює він у пані Надії.

Жінка каже, коли повернулася після лікування, то бачила тільки дещо з одягу.

— Його не можна було забрати, бо щурі все перетрубили, — говорить вона. — А де поділися холодильник, телевізор, ліжко, можна тільки здогадуватися. Я не знала, що будинок мають продати. Мені нічого не говорили. Деколи Альона натякала. Вона мене постійно заспокоювала: «Тьотя Надя, не переживайте, якщо будинок піде під знос, куплю кімнату у гуртожитку, оформлю на себе, а жити будете ви. Будете там стільки, скільки проживете».

Журналіст «20 хвилин» мав намір поспілкуватися з донькою подруги пані Надії — Альоною. Однак вона не відгукнулася на таке прохання.

Купили ділянку у власників

Представник забудовника Олексій розповів на прохання журналіста, як відбувався процес придбання ділянки і відшкодування коштів його мешканцям за житло.

— Ми придбали ділянку землі у їх власників, — говорить співрозмовник. — Вони надали документи на право власності, ми перевірили їх у нотаріуса, чи зареєстроване майно, чи внесене у державний реєстр. Розраховувалися з власниками. Прописка у паспорті, яка є у пані Надії, не дає права на власність.

Як каже представник забудовника, він декілька разів намагався зістикувати пані Надію і пані Альону, однак розмови у них не вийшло.

— Я побачив, що жінки не можуть знайти спільну мову, — пояснив співрозмовник.  

— До забудовника у мене нема претензій, — говорить пані Надія. — Він щоразу розмовляє зі мною по-людськи. Постійно приїжджає і запитує: «Що ви надумали? Що можна надумати? Пряма дорога на цвинтар, якщо Бог розпорядиться».

Забудовник Олексій:

— Ми вам допоможемо грішми, поки гаманець відкопаємо.

— Мені чужого не треба, — відповідає пані Надія. — Завжди у житті викарабкувалася сама з усіх ситуацій.

Запитую, чи є в неї рідня. Каже, був син, помер дев’ять років тому. З чоловіком життя не склалося ще раніше. Так залишилася одним-одна.  

Одна із сусідок повідомляла про ситуацію з пані Надією соціальну службу.

— Приходили її представники, — каже пані Надія. — Але я не запитала їхніх прізвищ. Сказали, треба почекати. Чого чекати і скільки, не знаю. Жінка, яка їх викликала, зараз важко хворіє, тому турбувати її незручно.

 

Ще про одне треба сказати. У пані Надії нема телефону. Якщо хтось виявить бажання поспілкуватися з нею, нагадую адресу: вулиця Дачна, 9/16. Будинку уже нема, але поруч залишилася комірчина. Принаймні сьогодні, 13 листопада, її поки що не демонтували.

Реєстрація і право власності — різні речі

Прокоментувати ситуацію журналіст «20 хвилин» попросив юриста Валерія Крижавнівського. На жаль, його відповідь не задовольнить Надію Плахотнюк.

— Чинне законодавство не передбачає поширення права власності на осіб, які просто зареєстровані за місцем проживання, — каже Валерій Крижанівський. — Право власності і реєстрація це різні речі. Якщо точніше, то реєстрація не є правом власності.

Щоб жінка не залишилася на вулиці, треба звернутися до міської ради, аби там надали їй соціальний захист, тобто надали хоча б якесь місце проживання. Людина залужила на таке. Вона більшу частину свого життя працювала на громаду.

У розмові з журналістом «20 хвилин» Надія Плахотнюк зізналася, що такої помилки вона більше б не зробила у житті. Але хто з нас не помиляється? Помилка не скасовує людяності у підтримці того чи іншого члена громади у складній ситуації.

Сподіваємося, що міськрада не залишить на вулиці одиноку жінку зі статусом «Ветеран праці». Можливо, знайдуться небайдужі, у яких є можливість допомогти пані Надії.
 

Читайте також:

«Гроші в землю заривають»: фронтовики шоковані тим, що робиться в тилу

Допитали ще одного убивцю: три доби офіцер окупантів перебував на позиції з нашими гвардійцями

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.