«Дівчинку назвали Україна». Як наш миротворець приймав пологи у Ліберії

Сергій Карпушев у Ліберії змушений був виконати незвичну для себе роль акушера

У далекій Ліберії підростає дівчинка з незвичним ім’ям — Україна. Воно незвичне не тільки для дітей Африки. У нас теж так не називають своїх чад.

Чому зустрітися з цією дівчинкою, який нині вже 11  років, хотів би Сергій Карпушев?

У званні підполковника він служить командиром батальйону оперативного призначення в/ч 3008 Нацгвардії України.

Саме йому довелося… приймати пологи під час появи на світ цієї дівчинки. Саме через це батьки назвали її Україна.

Напередодні свята миротворців про цей випадок 20minut.ua розповіла прес-офіцер частини Анна Лазуренко. Вона ж познайомила з офіцером.

Тієї ночі ми поверталися з патрулювання

 Сергій Карпушев згадав, як йому мимоволі довелося виконати незвичну для себе виконував роль акушера.

Каже, тієї ночі їхній екіпаж повертався з патрулювання. Їхали на автомобілі з позначкою ООН.

— Транспорту на дорозі не було, — продовжує співрозмовник.  — Починаючи з 22-ї години і до шостої ранку, діяла комендантська година.  У цей час поява на вулиці людей і транспорту заборонялася. Раптом у світлі фар побачили декілька осіб. Вони дружно подавали знаки руками з проханням зупинитися. Настільки настирливо жестикулювали, що водій натиснув на гальма».

Карпушев каже, що миротворцям заборонялося брати в автомобіль місцевих. Однак цього разу  довелося порушити встановлене правило.

Ті, хто зупинив машину, схвильованими голосами, навперебій  повідомляли, що необхідно  терміново доправити до лікарні одну з жінок. Вона при надії. Майбутню породіллю посадили на заднє сидіння поруч з українцем. Через деякий час жінка стала кричати. Патрульні зрозуміли, що починаються пологи. Зупинили автомобіль.

—У нас в салоні була дистильована вода і медична аптечка, — розповідає пан Сергій. — Я перебував поруч з нею, тому саме мені випала участь виконати роль акушера. Прийняв немовлятко на руки. У салоні почулося голосне «у-а!». Матері дитини надали допомогу. Після цього водій продовжив рух до лікарні. Там новонароджену дівчинку передали лікарям.

З часом історія призабулася. Втім, через три тижні про неї довелося згадати знову.

Подарували мішок рису

Жінка прийшла у поліцейську станцію, де несли службу миротворці. Попросила зустрітися з тими, хто їй допоміг у тій складній ситуації.  На прощання сказала офіцеру, що дівчинку назвали Україна. На честь його країни.

«Це повідомлення мене неабияк схвилювало, — каже Карпушев. — Після чергування купив мішок рису і доправив його сім’ї породіллі. Для них це був королівський подарунок. Бачив тоді немовлятко».

У нього була нагода ще раз заглянути до ліберійської родини. У 2013 році успішно склав іспити для свого уже третього відрядження під егідою ООН. Це знову мала бути Ліберія. Відрядження відмінили, у Києві почалися події, що переросли у Революцію Гідності…

Тренував в Академії спецпризначенців

У Ліберії Сергій Карпушев служив у званні старшого лейтенанта у ролі спостерігача ООН. Крім патрулювання, тренував місцевих спецпризначенців у поліцейській Академії.

Таке доручення отримав тому, що до миротворчої місії служив у спецпідрозділі «Омега». Тренував спецпризначенців загону швидкого реагування. Заняття відбувалися з американською  програмою. Тренування відбувалися зі зброєю, адже поліцейські мали протистояти озброєним бандам.

До того ліберійці проводили заняття без використання зброї. Такою була вимога вищого керівництва.

В Академії  контактував з учасниками миротворчої місії з різних країн, вони, як і він, проводили заняття.

Навчальний процес тривав протягом восьми місяців. Перед тим чотири місяці виконували завдання з патрулювання на поліцейській станції.

У березні 2009-го Карпушев повернувся додому. Продовжив службу у рідному спецпідрозділі «Омега».

Як став миротворцем?

У Сергія Карпушева дві вищі освіти. Спочатку він закінчив Харківський інститут внутрішніх справ. Під час навчання здобув спеціальність фахівці з перекладу двох іноземних мов — французької та англійської.

На службу направили у спецпідрозділ «Омега».

Каже, у загін миротворців потрапив випадково.

Було це у 2007 році.  Одного разу під час шикування на плацу командир запитав, хто володіє іноземною мовою. Зі строю вийшли двоє. Одним з них був лейтенант Карпушев.

—Мене запитали, чи не маю бажання пройти навчання на курсах підготовки миротворців, — згадує підполковник. — Навчатися треба було в Італії. Погодився. То був мій перший крок до майбутньої участі у миротворчих місіях.

У перше закордонне відрядження під егідою ООН Карпушев вирушив у 2008 році. Йому надали можливість визначитися з вибором країни – Косово або Ліберія. Обрав Ліберію. Поїхав у ролі спостерігача ООН.

Співрозмовник каже, що може довго розповідати про те, як звикав до непростого клімату,  до незвичних умов.

Був випадок, коли він захворів настільки, що температура тіла перевищила 41 градус.  На щастя, його врятували. Не ліберійці. У наших військових льотчиків був свій шпиталь Там його вилікували.

Але не це найбільше запам’яталося. Головні враження,  які зберігає дотепер, це контакти з миротворцями з інших країн. На той час у Ліберії виконували завдання представники 42 країн.

З рогатки пробивали скло в «Тойоті»

Друге відрядження у ролі миротворця Карпушев здійснив в Індонезію, точніше у Східний Тимор. Він уточнює, що на той час це була наймолодша держава світу.

Там завдання були ще складніші, ніж в Ліберії. Протистояли озброєним місцевим бандам. Крім того, охороняли іноземні посольства, кораблі, інші об’єкти. Два роки і сім місяців тривало відрядження.

Там завдання були ще складніші, ніж в Ліберії. Протистояли озброєним місцевим бандам. Крім того, охороняли іноземні посольства, кораблі, інші об’єкти.  Був випадок, коли 15 хвилин відбивалися від нападу бандитів, поки не під’їхала підмога.  Там уперше побачив, як рогатку застосовують у вигляді зброї.

Каже, можна це сприймати несерйозно, з посмішкою, мовляв, теж мені зброя. Однак постріл з такої рогатки пробивав скло в японському автомобілі «Тойота Prado».

«Якщо ви будете у Харкові в академії Нацгвардії, зверніть увагу на випускників-відмінників, — розповідає Сергій Карпушев. — Там на стенді серед інших є і моє прізвище».

Виконання завдань у миротворчій місії дало можливість ще й суттєво вдосконалити англійську. «Тепер дочку навчаю, —  каже підполковник. —  Аби вона краще знала, і я не забував мову».

Знову б одягнув голубий берет миротворця

Наприкінці розмови Сергій зізнався,що навіть тепер знову б одягнув голубий берет миротворця.

— Я б ще раз поїхав у миротворчу місію, — каже він. — Не подумайте, що заради грошей. Не так там уже й багато платять. Для мене більше значить новий досвід, а особливо спілкування з миротворцями з інших країн.  Коли розмовляєш з ними, ніби по світу подорожуєш. Це справді цікаво.  

На запитання, куди б поїхав, каже у Судан, наприклад, чи на Кіпр. Зрештою, будь-куди, аби ще раз відчути себе у відповідальній ролі миротворця.

Читайте також:

«Він вміє вижити без води і їди у джунглях». Що робив у Вінниці військовий екстремал з Британії?

Побачити «Арктичних верблюдів» і найбільший фестиваль кіно для дітей – вінничани можуть до 6 червня

Зробити фото з Ілоном Маском і... Можайським можна буде у Вороновиці. Підтримаймо проект!


 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.