Були в той день на роботі і прийомі в лікарів: згадуємо загиблих медиків та пацієнтів «Нейромеду»

Лариса ОЛІЙНИК

У Вінниці сьогодні вшанували загиблих внаслідок ракетного обстрілу 14 липня 2022 року.
У третю річницю вінницької трагедії згадуємо лікарів та пацієнтів, які загинули в діагностичному центрі «Нейромед».

Три роки тому, вранці 14 липня, російські окупанти обстріляли Вінницю високоточними ракетами типу «Калібр».

Під час ракетного удару по Вінниці чи не найбільше постраждав медичний центр «Нейромед». Його приміщення — на першому поверсі Будинку побуту «Ювілейний» — було знищене повністю, а там були персонал та пацієнти.

Внаслідок влучення російської ракети загинули кілька пацієнтів лікарні, адміністратор Катерина Гула та менеджер Тетяна Харченко, двоє медиків отримали тяжкі поранення: дитячий невролог Павло Ковальчук та невролог Наталя Фальштинська. Незабаром ці лікарі померли від важких ран. Рідні та колеги розповідають про загиблих в «Нейромеді» три роки тому.

Відео дня

Павло Ковальчук, лікар-невролог

Про Павла Ковальчука говорили, як про крутого фахівця. Дитячий невролог був у «Нейромеді» на момент обстрілу. Його важко поранило.

І 35-річний лікар два тижні боровся за життя в опіковому відділенні, з важкими пораненнями та опіками 70% тіла. Коли його тіло було однією раною, він все ж за допомогою небайдужих людей зміг дійти до автомобіля швидкої.

А 21 липня Павло зміг розповісти про свій стан — текст надрукувала та опублікувала у Facebook його дружина:

«14.07.22 мені пощастило вийти з палаючого кабінету (про це напевно, буде написана окрема книжка). З допомогою перехожих я дістався до станції швидкої допомоги, де отримав знеболення і був доставлений до реанімації МКЛ ШМД №2, де отримав першу невідкладну допомогу, звідки й був переведений в опікову реанімаційну Пироговської лікарні».

Лікарі відразу провели діагностику, охолодження та інфузійну терапію, і виконали першу операцію. Наступну медику зробили вже 16 липня, а ще через день його гелікоптером перевезли до Львова. Через перевантаженість Львівського опікового центру група парамедиків доставила Павла з дружиною до кордону з Польщею. Звідти лікаря перевезли до Кракова гелікоптером. На жаль, попри численні операції, 2 серпня 2022 року він помер.

«Щирий, світлий, харизматичний, істинний ерудит, надзвичайно обдарований лікар, справжній професіонал своєї справи. Тобою неможливо було не захоплюватися, — розповіли про колегу працівники медичного центру «Evidence» — Завжди повний енергії та сміливих задумів, спішив творити добро та щедро ділився своїм талантом та знаннями… Паша, ми пам’ятатимемо тебе завжди, пишаємось, що ти був у нашому житті».

Аліна Волківська працює лікаркою та добре знала Павла Ковальчука.

— Він проводив навчання для лікарів, і його лекції завжди були неймовірними — і для педіатрів, і для сімейних лікарів, і навіть для неврологів. Він особисто допомагав мені, коли я мала труднощі під час вагітності, — пригадує Аліна. — Це була людина, яка могла б зробити дуже багато — і в навчанні, і у відкриттях. Він міг би покращити всю дитячу неврологію в Україні. Та, думаю, і був би дотичний до розвитку неврології у всьому світі.

Наталія Фальштинська, лікар-невролог

19 липня 2022 року померла поранена під час ракетного обстрілу лікар-невролог клініки Наталія Фальштинська. Вона теж працювала у клініці «Нейромед» і стала жертвою ракетного удару.

Тоді, 14 липня, жінка була на робочому місці, приймала пацієнтів. У діагностичному центрі, приміщення якого вигоріло вщент, вона отримала відкриту черепно-мозкову травму з осколковим пораненням та опіки ніг. За життя пацієнтки кілька днів боролися медики Військового шпиталю.

— У реанімації ввели в медикаментозну кому. Далі була складна тривала багатоетапна операція. Наташа була в комі. Обидві ноги ампутовано по середину стегна, — розповіла племінниця Катерина Фальштинська-Мельник.

Через кілька днів серце талановитої лікарки зупинилося. У Наталії Фальштинської залишилося троє дітей та чоловік, який теж працює лікарем, але нині проходить службу у ЗСУ.

Нагадаємо, у 1999 році Наталія Анатоліївна закінчила Вінницький державний університет ім. М.І.Пирогова, за спеціальністю «Лікувальна справа», спеціалізація «Неврологія». Була членом Європейської асоціації неврологів (EAN), Української протиепілептичної ліги (УПЕЛ), Асоціації боротьби з інсультом.

Катерина Гула, адміністратор

Катерина Гула працювала адміністраторкою діагностичного центру «Нейромед». Вранці 14 липня вона заступила на чергування. О 10.45 Росія завдала ракетного удару по Вінниці. Катерина Гула потрапила у вогняну пастку, з якої вибратись не вдалося. В рідному селі дівчину ховали з весільним гільцем.

— Катя була життєрадісною дівчиною, завжди посміхалася, ніколи не тримала зла, гарно вчилася, після школи закінчила торгово-економічний коледж, — розповіли її однокласниці. — Коли стало відомо про обстріл Вінниці, ми зателефонували подрузі, запитали, чи все з нею гаразд. З нею все було добре, але вона повідомила, що Катя не виходить на зв'язок. А згодом надійшла звістка, що Катя загинула. Її смерть для нас — шок і великий біль. Катя була дуже доброю людиною.

— Це була така дитина, якій не можна було зробити зауваження, бо не було за що, — каже колишній директор школи Жигалівської школи Іван Миколюк. — Гарно вчилася, слухняна, привітна, толерантна. Дуже боляче, що Каті не стало.

Життя Катерини обірвалося на 25-му році. Вона здобула освіту у Вінницькому торговельно-економічному інституті. Мала плани на життя, мрії. Вона ще не встигла одружитися, створити сім’ю, народити дітей.

В одну мить держава-терорист зруйнувала усі плани, забрала молоде життя. У загиблої залишилися мати та брат Богдан, який нині захищає Україну.

Тетяна Харченко, менеджер

Загинула під час ракетного обстрілу і менеджерка «Нейромеду», уродженка Бердичева Тетяна Харченко. До того, як почати здобувати вищу освіту, Тетяна мешкала у рідному місті разом із батьками. А закінчивши вінницький виш, залишилася жити й працювати у Вінниці. Охороняла людське здоров’я, виховувала сина.

Тетяні Харченко було 32 роки, вона мала роботу та люблячу родину. Без матері залишився її шестирічний син Матвій, без доньки та сестри — батьки та брат.

«Танюш, хоч тебе вже немає поруч — я згадую тебе щодня, — пише сестра Юлія Мала. — Твоя відсутність так і не змогла стерти любові, яку я відчуваю до тебе. Вона залишилась незмінна. Попри мовчання. Попри роки… Я досі чую твій сміх. Перед очима твій погляд, в уяві — твій голос. Часто кажуть: «Час лікує…». Але я знаю: є така втрата, що не минає. Вона змінює нас. Переплітається з нами. І залишається… назавжди».

Пацієнти діагностичного центру

Жертвою російського теракту стала сім’я Олексів зі Львова. 29-річна Галина та її семирічний син Роман приїхали в гості до бабусі з дідусем, але внаслідок ворожого обстрілу жінка загинула, а хлопчик отримав 45% опіків шкіри та приблизно стільки ж — внутрішніх органів.

Галина – вінничанка, навчалася у Вінницькій дитячій музичній школі №2. Після цього закінчила коледж культури і мистецтв імені Леонтовича. Згодом переїхала до Львова. Тут вийшла заміж за Ярослава Олексіва, разом працювали у Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка.

Вона – акордеоністка, була викладачкою, чоловік, відомий український баяніст – декан кафедри. Єдиного сина Ромчика теж привчали змалку до музики, у свої сім років хлопчик вправно грав на баяні.

Того трагічного дня Галина разом із сином записалися на консультацію до лікаря в клініці «Нейромед». Вранці жінка написала чоловікові, розповіла про плани на день та скинула фотографію разом із Ромчиком. Їх останнє спільне фото…

А далі були вибухи. Галина загинула. Останнє, що бачив син Галини, – як його маму присипало частинами будівлі медцентру. Про це він сказав медикам зі швидкої.

Чоловікові Галини Олексів лише через два дні за результатами ДНК-експертизи підтвердили смерть дружини. А Романа сім’я почала шукати по лікарнях. Знайшли. Коли відбувся вибух, його відкинуло хвилею, і це врятувало дитині життя.

Хлопчик перебував на довготривалому лікуванні у Німеччині. За три роки Ромчик переніс понад 30 операцій, вже зняв компресійну маску з обличчя, повернувся до навчання, занять баяном і танцями. Минулого року Роман Олексів з батьком відвідали місце загибелі Галини. До пам’ятного знаку «Жертвам ракетних ударів по Вінниці» хлопчик поклав квіти.

— Цей удар забрав багато життів. Серед них — моя дружина Галина, мама Ромчика, — каже Ярослав Олексів. — Відтоді почався зовсім інший шлях — шлях лікування і боротьби за життя Романа. Дякую всім, хто був і залишається поруч. Галя назавжди в нашому серці. Її любов допомагає йти далі.

В медичному центрі «Нейромед» у момент удару також знаходився семирічний Максим Жарій, він був з мамою Вікторією Рекутою (35 років). Обох розшукували родичі, як зниклих, але згодом дізналися: сама з сином загинули. Жінка працювала лікаркою-стоматологом в Теплику. У вінницькій клініці була відвідувачкою.

У третю річницю начальник Гайсинської РВА Людмила Головашич згадує про трагедію:

«У момент ракетної атаки Вікторія та її син перебували у клініці «Нейромед», яка знаходилась у тому ж офісному приміщенні. Від клініки нічого не залишилося, загинули практично всі, хто там перебував.

Вікторія Анатоліївна — лікар-стоматолог Теплицької лікарні, була прекрасна і чуйна людина, талановитий спеціаліст, любляча мама і турботлива донька, її синок Максимко, якому лише виповнилося 7 років, зростав активним та допитливим хлопчиком. У них було б довге і щасливе життя... Проте, російський кат у черговий раз здійснив злочин щодо українців, перекреслив всі надії, відібрав людські життя…

Того дня внаслідок російського теракту загинули 29 людей, серед них троє дітей... Згадайте і ви їх у своїх молитвах».