Ромчик, який вижив під час удару по Вінниці: «Мамине взуття. Я доріс і тепер воно — моє»

Лариса ОЛІЙНИК

Роман Олексів — хлопчик, який вижив після ракетного удару по Вінниці 14 липня 2022 року, а його мама загинула.
З моменту трагедії минуло майже три роки. Тепер Ромчику 10 років, він може спокійно говорити про той страшний день. А ще — він доріс до маминих кросівок і може їх носити.

Ракетний обстріл по центру Вінниці, 35 операцій, ще вдвічі більше наркозу, довготривале лікування і відновлення у Німеччині, реабілітація, яка продовжується, — це майже трирічний шлях 10-річного Романа Олексіва зі Львова. Радіо Свобода розповіла його історію.

«Він вже виріс»

«О, Боже, який ти став високий», — цими словами Романа зустрічає його фізичний терапевт. Та й розмір ноги у хлопця — вже 38. Таким був і у його мами. Роман показує, що взув мамині кросівки: «Мамине взуття. Я доріс і тепер воно — моє».

Відео дня

«Він вже виріс… Він каже, що як дорослі люди може у таких кросівках ходити. Виявляється, що він уже таки виріс», — продовжує тато Романа Ярослав.

Ярослав Олексів, який є досвідченим педагогом, музикантом, композитором, розповідає, що з сином говорять про все, що хлопець пережив. Немає заборонених тем, ані запитань. І про маму Галину, яка була акордеоністкою, викладачкою.

Про маму, яка з сином у липні 2022 року вирішила завітати у рідну Вінницю, погостювати у батьків...

Фатальний обстріл

Того фатального дня, 14 липня 2022 року, коли російська армія по 10-й годині ранку завдала три ракетні удари по центру Вінниці, там був Роман із мамою Галиною. Вони приїхали до дідуся та бабусі і якраз прийшли на огляд у медичну клініку.

Внаслідок удару тоді у Вінниці загинули 27 людей, серед них троє дітей і також 29-річна Галина Олексів. Її син — 7-річний Роман — дивом вижив. Хлопчик отримав 45% опіків тіла, 35% — були внутрішні опіки, настільки глибокі, розповідали лікарі, що місцями навіть досягали кісток. Обгоріло обличчя, верхні та нижні кінцівки, дихальні шляхи. У хлопчика був закритий перелом лівої руки та три ракетні осколки у черепі.

Дитину евакуювали з Вінниці у Львів, далі — у Дрезден (Німеччина). Він ходив зі спеціальною компресійною маскою на обличчі протягом двох років.

Розмови про найболючіше

Спочатку Ромчик дуже багато розказував про обстріл і подальші трагічні події.

«Про те, що сталося, він вже дуже багато розказував, ще в перші роки, — розповів Ярослав Олексів. — Перші пів року він кожний ранок починав розповіді, як це все відбувалося, як це все було. Мене не було там під час трагедії, а він перші пів року все виговорив. Він кожного ранку вставав близько п'ятої ранку і починав розказувати, що сталося, як вони заходили, як відбувся приліт ракети, як він вибирався»,

«Бабах — мене відкинуло в стіну. Я встаю, бачу що все горить, нічого не видно — видно лише світло вихід і я пішов вперед. Стрибав по каміннях, не чув лівої руки і правої ноги. Я трішки йшов, трішки повз, трішки сідав. Так і дійшов», — розповідав про той жахливий день Роман Радіо Свобода у 2023 році.

Нині хлопчик, якщо пригадує якісь нові подробиці, то сьогодні це все переосмислюється по-іншому. Відвертість Романа і цілковита довіра з батьком виліковують хлопця.

«Ми спокійно згадуємо гарні моменти, які у нас були. І це, навпаки, приємно. І для нього це такий, як якийсь промінчик тепла і згадки про маму. І це важливо проговорювати. Не можна просто мовчати. Ми постійно їздимо до мами на цвинтар, практично, через день там буваємо. Він приходить, ставить свічку, посидимо трішки і їдемо додому. Тобто, це наше таке життя, без приховувань», — зауважив Ярослав Олексів.

Навчання і реабілітація

Внаслідок отриманих травм Роман три перші дні провів у реанімації у Вінниці. У цей час тато розривався між похороном дружини і важкопораненим сином.

Романа перевезли у Львів, звідти у Жешув і літаком — у Дрезден. Перші місяці вони з татом жили у шпиталі. Операції, операції, операції. Адже у Романа були опіки третього ступеня всієї голови і обличчя, рук і ніг. День за днем, місяць за місяцем, рік за роком — ішла боротьба за відновлення.

Протягом двох років дитина ходила в спеціальній компресійній масці на обличчі, яка допомагала захищати шкіру і запобігала утворенню рубців.

Сьогодні Роман Олексів у рідному Львові відвідує школу, займається танцями, музикою — це теж його реабілітація. Навесні здобув перемогу на міжнародному конкурсі баяністів-акордеоністів. Також хлопчик багато подорожував.

Разом з тим, в нього продовжується реабілітація з фізичним терапевтом, відвідує він і плавання. Щоденний графік занять — досить щільний.

«Ми мусимо ходити на терапію, тобто відвідувати і танці, і музичну школу. Це є також для нього реабілітація. Все мусимо поєднувати. Він не може все витримати. Як доросла людина. Як і кожна дитина, хоче побавитись, відпочити, піти погуляти. Зараз почнуться канікули і ми поїдемо у Вінницю. Маємо у липні поїздку в Лондон, там буде презентація фільму про Ромчика і українських дітей, які постраждали від війни. Також ці поїздки для нього дуже корисні. Я дуже пильную його емоційний, психологічний стан», — каже Ярослав Олексів.

Також батько з чином розглядають пропозиції поїхати на лікування за кордон. Бо далі потрібно проводити пластичні операції, продовжувати реабілітацію. За словами медиків, Романа доведеться оперувати до 18 років, тому що шкіра піддається процесу росту, а шрами не ростуть пропорційно і тому ці ділянки тіла потрібно лікувати і проводити корекцію, тобто лікувати за допомогою пластичних операцій.

Ми розповідали про хлопчика у багатьох матеріалах. Ось деякі з них:

Читайте також:

Навчання школярів з особливими потребами: як працюють асистенти дитини у Вінниці

Історії з травмпункту: як у Вінниці щодня на велосипедах та самокатах калічаться діти

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.