Там міг бути кожен із нас: у Вінниці хвилиною мовчання вшанували жертв ракетного удару

Дар'я ДАЦКОВА

Третя річниця трагедії, яка сталася внаслідок російського ракетного удару по місту 14 липня 2022 року. Тоді загинуло 29 людей, серед яких — троє дітей.
Сьогодні місто вшановує пам’ять жертв російського терору. О 9.00 на площі Перемоги зупинився транспорт та люди — завмерши в тиші на хвилину, щоб віддати шану всім загиблим.
Згадували й кожного військового, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.

О 9.00 щодня відбувається загальнонаціональна хвилина мовчання. Громадська організація «Вшануй» проводить акції на головних вулицях міста, щоб привернути увагу до того, як важливо зупинитися.

Там міг бути кожен із нас

Сьогодні, 14 липня, організаторки ініціативи обрали місцем акції площу Перемоги — саме до роковин трагедії. Цей день має слід у серці кожного вінничанина, адже на тому місці міг бути будь-хто.

Відео дня

Як розповіла координаторка ініціативи у Вінниці Валерія Кузінська, вона й сама могла опинитися на тому місці того дня.

— Я в цьому сенсі була щасливицею, бо, насправді, тоді мала бути на площі Перемоги. Але мене врятувала моя лінь. Мені просто прийшло повідомлення з «Нової пошти» про те, що моя посилка прибула, і найближче відділення — саме те, що за Будинком офіцерів. Я довго вмовляла себе піти на пошту, але вирішила зробити це пізніше. І от по факту, якби я пішла туди одразу, то в той момент була б на площі. Мені пощастило. Але багато хто не мав такого шансу, на жаль, — розповідає дівчина.

Тож, як наголошує координаторка проєкту, ми маємо пам’ятати про людей, які загинули того дня.

Це були молоді й талановиті люди

На акцію прийшли й ті, хто особисто знав загиблих. Аліна Волківська працює лікаркою та добре знала лікаря Павла Ковальчука, який під час удару перебував у клініці «Нейромед».

— Він проводив навчання для лікарів, і його лекції завжди були неймовірними — і для педіатрів, і для сімейних лікарів, і навіть для неврологів. Він особисто допомагав мені, коли я мала труднощі під час вагітності. Я просто написала йому, а він відповів:«Так, видихай, все добре», — пригадує Аліна. — А потім, коли народився мій син, ми прийшли до Павла, жартували, сміялися. Це була людина, яка могла б зробити дуже багато — і в навчанні, і у відкриттях. Він міг би покращити всю дитячу неврологію в Україні. Та, думаю, і був би дотичний до розвитку неврології у всьому світі.

Доєдналися і ті, хто особисто не знав загиблих, але вважає важливим зберігати пам’ять про них.

Наприклад, Ірина Богусевич стояла з портретом Катерини Гули. Учасниця акції розповіла, що особисто загиблу не знала, але знайома з дружиною, на жаль, загиблого військового Михайла Мовчана. Катерина була його двоюрідною сестрою.

— Катя загинула у 2022 році, і сьогодні я з її світлиною. Вона працювала в «Нейромеді» — на рецепції, — розповідає Ірина. — Я вважаю, що дуже важливо приходити з портретами, нагадувати. Щоб люди бачили ці обличчя — молоді, красиві — які мали жити. Щоб не забували про те, що сталося. І про те, що війна триває, і досі гинуть молоді, страждають сім’ї. Діти ростуть без батьків. Війна триває, і про неї потрібно буде говорити до кінця наших днів. Пам’ять має жити, аби люди не забували: загинули дуже молоді, перспективні й невинні люди.

Згадати усіх

Сьогодні, звісно, згадували і загиблих військових. Багато людей приходили, щоб вшанувати пам’ять хвилиною мовчання своїх рідних — чоловіків, синів, батьків.

На акції була і мати Юрія Поліщука, який загинув у нерівному бою з ворогом.

— Він пішов добровольцем. Ми його просили: ну дочекайся хоча б повістки. А він сказав: «Мамо, я вас не питаю — я вам повідомляю», — пригадує жінка слова сина.

Молодий чоловік вступив до лав «Азову». Як згадує мати, Юрій дуже хотів бути саме у цьому підрозділі. Він досяг своєї мети й боровся за Україну в оточенні вірних побратимів до останнього.

На самій площі — як під час хвилини мовчання, так і після — вінничани активно несли квіти, іграшки, листівки та кульки до стели пам’яті, щоб і так вшанувати загиблих. Прапори були приспущені. Досі понівечені стіни Будинку офіцерів та Будинку побуту нагадують про злочин росіян.

А 29 імен та портретів на стелі змушують згадати, з яким безжальним ворогом ми воюємо.

Тому надзвичайно важливо зберегти в пам’яті:

Олександра Борівського, Катерину Суверіну, Катерину Гулу, Володимира Мулевича, Єлизавету Дмитрієву, Володимира Даценка, Павла Ковальчука, Галину Олексів, Вікторію Рекуту, Максима Жарія, Кирила Пяхіна, Світлану Чешківську, Наталію Фальштинську, Сергія Харченка, Євгенія Коваленка, Олександра Клапая, Оксану Тиховську, Лесю Ващук, Віктора Поліщука, Аліну Кісіль, Ніну Нелегач, Ольгу Лисенко, Тетяну Харченко, Юрія Диміка, Дмитра Бурденка, Олександра Драча, Олександра Кондратьєва, Миколу Крепкого та Олександра Мельничука.