Бої на землі і в небі гриміли у ці дні у 1944-му у Вінниці. Спогади про військових льотчиків — визволителів міста

Росіянин Юрій Анохін (ліворуч) і грузин Захар Мшвидобадзе льотчики, які визволяли Вінницію у повітряних боях з німецькими "Фоккерами". після війни обидва повернулися до міста над Бугом на постійне проживання.

Упродовж п’яти днів тривали бої за звільнення Вінниці від гітлерівців. Тільки 20 березня 1944-го на найвищій точці, водонапірній башті, замайорів червоний прапор. Щоправда, у деяких джерелах сказано, що знамено підняли ще 19 березня наприкінці дня. Бої продовжилися 20-го.

Журналіст звернувся до дослідника подій Другої світової професора педагогічного університету Сергія Гальчака уточнити, який з днів відповідає дійсності.

—Нема точної дати, —  каже пан Сергій. — Різні джерела фіксують по-різному: в одних значиться 19 березня, інші називають 20 березня.

30 польотів над Бугом

Пропонуємо згадати про двох військових льотчиків, які вибивали гітлерівців з нашого міста. Після війни повернулися у Вінницю і залишилися ту жити. Вінницька земля прийняла їх назавжди. Нема вже їх серед нас.Мова про грузина за національністю Захара Мшвидобадзе і росіянина Юрія Анохіна, відважних військових льотчиків і зовсім скромних, привітних у післявоєнному житті людей. З кожним з них у свій час автор спілкувався особисто, зберігаю  гарні спогади про їхні розповіді.

Грузин за національністю льотчик Захар Мшвидобадзе за роки війни здійснив 236 бойових вильотів З них 30 під час визволення Вінниці. Із Захаром Мшвидобадзе і його дружиною, теж фронтовичкою, Валентиною Григорівною зустрічалися у їхній квартирі у будинку по вулиці Малиновського. В обох —  перша група інвалідності. Захар Мшвидобадзе, випускник Чернігівського льотного училища, розмову почав з того, що в боях над Вінницею їхній авіаполк втратив дев’ятьох льотчиків.

— Щоб перемогти авіацію гітлерівців, радянське командування задіяло літаки Другої Повітряної армії і 8-го гвардійського корпусу Лавочкіна, —  згадував фронтовик. —  Я особисто здійснив тут 30 бойових вильотів, вдалося збити два ворожі літаки. Подавали документи на присвоєння звання Героя Союзу, але… То окрема історія, чому не нагородили.

Ми злітали з Бердичева, а «Фоккери» з Проскурова

Ще один льотчик-винищувач 112-го винищувального авіаполку 10-ї гвардійської дивізії Юрій Анохін за роки війни здійснив 178 бойових вильотів, брав участь у 52 повітряних боях, збив шість ворожих літаків.

Проживав на Вишеньці у будинку по вулиці 600 річчя. Коли зустрічалися з ним, він залишався один уже майже десять років. Саме стільки часу минуло після смерті дружини. Справив враження надзвичайно скромної людини. У квартирі обстановка також була скромна. Як, до речі, і у фронтовиків Мшвидобадзе.

Почесті фронтовикам віддавали здебільшого моральні. Матеріально вони мали такі само статки,я к і більшість пересічних громадян.  

За словами льотчика Анохіна, повітряні бої над Вінницею були не менш жорстокими, ніж на землі. Німецькі льотчики тримали свої бомбардувальники й винищувачі на аеродромах у Вінниці і Калинівці, а також залучали “Фоккери” (тип літаків – Авт.) з Проскурова (нині Хмельницький), там у них теж був аеродром. Наші літаки піднімалися в небо з аеродромів Старокостянтинова та Бердичева. Найчастіше сходилися в боях на лінії між Вінницею та Козятином. Саме тут авіація Радянської Армії зазнала значних втрат.

— Німецькі бомбардувальники, як правило, ходили “дев’ятками”, —  розповідав колишній фронтовик. — Попереду йшов так званий ведучий. Він вказував решті восьми екіпажам  не тільки напрям руху. За його командою  бомбардувальники заходили на ціль, скидали бомби. Але варто було вивести з ладу ведучого, як решта екіпажів починали діяти хаотично.

Як стверджував льотчик-фронтовик, за небо над Вінницею гітлерівці трималися тому, що в них була команда: будь-якою ціною не дати можливості радянським військам вийти на лінію кордону, тобто на Дністер. Від Вінниці це 120 кілометрів.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google