Гуляємо на кістках Артинова

Уявіть собі майбутній парк на місці кладовища на Луці. Років через сто. А може й менше. Від надгробків та пам’ятників, за які зараз родичі померлих платять величезні гроші, не залишиться нічого. Це приблизно те саме, що ми зробили із вінничанами, які жили у будинках на Соборній століття тому. Чимало із них лежать просто під тротуарами - між універмагом і «Книжкою».
Тут, біля маленької церкви, збудованої Артиновим, колись знаходилося православне кладовище. А через дорогу - у нинішньому Центральному парку - католицьке.
Вінницький «Личаків»
Колись уся територія Центрального парку була величезним природнім яром, який називали Калічанським, або просто Калічою. На межі цього яру і зробили цвинтар - для вінничан католицького віросповідання. А кладовище справді старовинне - XVIII століття.
- Проіснувало католицьке кладовище до середини 1930-х років, - каже історик Олександр Федоришин. - Тут був такий собі вінницький «Личаків» за аналогією до знаменитого львівського некрополя. У цих місцях знаходилися старовинні склепи.
Потім настали 30-ті, і з приходом радянської влади зрівняли кладовище з землею через його старість. Й на тому місці розбили парк.
- Взагалі-то, це була традиція не лише радянської влади, а загальноєвропейська, – каже Олександр Федоришин. – У XVIII столітті архітектурно-паркові ансамблі, чи то природні, чи рукотворні, як правило, утворюються на старовинних некрополях. Ось тільки, при влаштуванні парку, міська влада згідно з нормами повинна була штучно підняти ґрунт. Але документів про проведення цієї роботи немає.
Тож не дивно, чому і донині вінничани можуть побачити залишки склепів.
- З розповідей місцевих жителів, у 70 роках минулого століття, коли в парку робили штучне озеро, то на дні котловану була знайдена велика кількість кісток, - розповідає Олександр.
Поряд з кіноконцертним залом «Райдуга» знаходиться одне з трьох масових поховань – масових розстрілів вінничан та жителів області, які проводило управління НКВС впродовж 1937-38 років.
- До будівництва «Райдуги» на цьому місці знаходився концертний майданчик-мушля – «Зелений театр», - каже Олександр Федоришин. - Розповіді старожилів описують цікавий випадок, до Вінниці в кінці 60-х приїхав відомий український оперний співак Іван Козловський. Оскільки він був людиною забобонною, то начебто відмовився співати у «Зеленому театрі», коли почув від місцевих організаторів концерту про могили, що поряд.
Влітку 1943 року після проведених німецькою адміністрацією розкопок було виявлено 14 могил та відповідно 1383 тіла, які і були перепоховані в братську могилу на вулиці Підлісній (нині територія Центрального кладовища). Німці як могли використали цю знахідку, щоб показати місцевому населенню звіряче обличчя радянської влади. Зараз на першому місці захоронень стоїть пам’ятник жертвам червоного терору.
Ратушну перепоховали, Артинова - ні
Паралельно до католицького кладовища через Хмельницьке шосе існував православний цвинтар, що починався від будинків за універмагом і доходив до того місця, де зараз знаходиться площа Стуса перед «Книжкою».
- На цьому кладовищі хоронили довший час, ніж на попередньому, десь до кінця 70-х років ХХ століття, – розповідає Олександр. – Маленька церква біля універмагу - церква Воскресіння Господнього - планувалася архітектором Григорієм Артиновим саме як цвинтарна. Тут мали відспівувати покійників та поминати православних вінничан. Фактично Артинов збудував її і для себе, адже біля неї і був похований у грудні 1919 року. Крім нього на цьому кладовищі була похована відома вінницька підпільниця Лариса (Ляля) Ратушна, міністр юстиції уряду Української Народної Республіки Дмитро Маркович, соратник Леніна по «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Петро Запорожець та інші відомі регіональні діячі.
Олімпійський вогонь через кістки
- В рамках московської Олімпіади-80 у Вінниці розпочали розширення та оптимізацію Хмельницького шосе, – розповідає Олександр. – Адже це був шлях, через який і мала пройти факельна хода олімпійців з вогнем. Кладовище через розміри і старість вирішили знести. Відбулась низка перепоховань відомих персон, тої ж Лялі Ратушної. А, наприклад, могилу Артинова такий привілей оминув. На місці колишнього цвинтаря і був закладений прогулянковий парк, де знаходяться монументи січовим стрільцям та жертвам Голодомору.

Де похований Артинов, точно не відомо
А й справді, де? Якщо врахувати те, що під час «великого перепоховання» до могили Артинова навіть й не торкалися, то значить великий архітектор до цих пір покоїться під шаром асфальту біля церкви Воскресіння Христового.
Але чи насправді він був там похований? Ось, що думає з цього приводу головний інженер Вінницької області Сергій Царенко. Він давно цікавиться життям і творчістю Артинова. Написав про творця ансамблю на вулиці Соборній чимало праць, зокрема - біографічної книги «Звезда Григория Артынова, первого Винницкого Городского Архитектора (у співавторстві з Оленою Солєйко).
- Де похований Григорій Артинов, точно не відомо, - говорить Сергій Царенко. - Одна із гіпотез, до якої я найбільше схиляюсь, це та, що він і справді похований у крипторії біля фундаменту побудованої ним церкви Воскресіння Христового. Проте пам’ятного знаку про це немає. Є лише запис про поховання в тій церкві. Існує ще одна версія, що доньки Артинова, які мешкали у Вінниці, перепоховали його на П’ятничанському кладовищі, що на вулиці Ольги Кобилянської. Але знову ж таки, могили там нема.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google