Наприкінці XIX століття за фото давали дві гуски

20 ХВИЛИН

Фотографія, з'явившись у 30-х роках XIX століття, вже в 40-х прийшла в Україну. Спочатку фотографія була дуже дорогим задоволенням, яке могли собі дозволити тільки імператори і дуже заможні люди. У кінці XIX століття цей вид послуг став дешевшим і вартість фото дорівнювала вартості двох гусок. Після 1905 року фотографія стала доступна для решти загалу. Найчастіше зі старих світлин нам у вічі дивляться представники середнього прошарку суспільства

Тоді на Вінниччині добре закріпилися сім фотосалонів. Фотографи, які не витримали конкуренції, працювали по селах. Тогочасні фотографи не бідували. Поїхати з Брацлава в Париж на виставку і взяти там гран-прі було цілком доступно. До речі, фотографувалися тоді не так, як зараз. На похід у салон люди налаштовувались кілька днів, підбирали одяг, а потім годинами розмовляли з фотографом.
"Чоловік, не кваплячись, простує Миколаївським проспектом. Він довго чекав цієї миті, налаштовувався з майстром і нарешті йде фотографуватись. Бесіда, ніжний аромат кави лоскоче ніздрі, і він уже забув, для чого прийшов... Спалах! Задоволена посмішка фотомайстра..." - так уявляє собі процес фотографування півтори сотні років тому художник, власник старих листівок Володимир Козюк.
- Той, із кого робили портрет, налаштовувався на спілкування з майстром, давав можливість заглянути в душу, щоб фотограф міг без перешкод відобразити на світлині всю суть, - розповідає Володимир Козюк. - Крім того, фотографії виготовлялися з м'якими світлотінями, зараз при всій комп'ютерній техніці практично не можуть зробити такого гарного фото. Робились фото на сріблі, тому дуже добре зберігались.
Велосипед на той час був одним із останніх "див техніки", тому сфотографуватися поруч із ним було дуже престижно. Також у моді були етнічні мотиви. Навіть у Петербурзі фотографувались на фоні шторок, зроблених у національному стилі - з хатками та садочками.
Добрий прибуток давав друк листівок-фотографій міста. З 1905 по 1917 рік вийшло 600 краєвидів Вінниці, за якими ми сьогодні вивчаємо архітектуру, культуру та побут нашого міста.
Сто років тому можна було відіслати фотографію у вигляді відкритої листівки. Сфотографували в салоні діток, роздрукували на бланку листівки, потім вона проходила пошту, і линула до бабусі світлина онуків із привітанням.
Довідка:
У Вінниці працювали такі відомі художники: П. Журавський, С. Накельський, С. Філяг, Г. Бам, В. Ставський, І. Гершенгорн, І. Гроссман.

Навіть сучасна комп’ютерна техніка не може передати ауру, що вдавалася майстрам сто років тому. Фото надане Володимиром Козюком

Місцевим дітлахам ніде навчатися мистецтва фотографії
У Вінниці фотогуртки не прижилися

Близько семи років тому в місті діяла справжня фотостудія, але її закрили

Сьогодні в нашому місті не працює жоден фотогурток, кажуть спеціалісти. Єдина можливість для наших дітей навчитися захоплюючої справи - гурток у Тульчині. Щоправда, для вінницьких школярів їздити до районного центру досить проблематично. Втім, ще близько семи років тому в Палаці дітей та юнацтва працювала фотостудія, яку із задоволенням відвідували дітлахи.
- З часом інтерес до цієї справи зменшився, тому студію закрили, - розповідає директор Палацу дітей та юнацтва Лариса Грінченко. - Сьогодні відкрити такий гурток немає можливості, оскільки для цього потрібна сучасна апаратура. А матеріальна база не дозволяє закупити таке обладнання.
Крім сучасної апаратури, потрібні ще й гарні спеціалісти. Адже якщо викладач не має досвіду, то й дітей нічого навчити не зможе.
- У будь-якому разі краще перевчити, ніж навчити заново, - вважає фотограф зі стажем Сергій. - Тому викладач повинен більш-менш професійно підходити до цього навчання. Втім, сьогодні можна чимало корисної інформації знайти в Інтернеті. Та, якби у Вінниці почали працювати фотогуртки, це було б дуже добре.

Відео дня

Ми запитали у вінничан:
Чи маєте ви при собі фото коханої людини чи родичів?

Юлія, викладач:
- Так, звичайно, у мене завжди є з собою фото близьких. Проте не в гаманці, а в мобільному телефоні: так, на мою думку, надійніше.

Віталій, службовець:
- Ні, я не ношу з собою нічиїх фото ні у паперовому, ні в електронному вигляді. Я просто навіть не думав на цю тему.

Ольга, учениця:
- Ні, у мене немає з собою ніяких фото, тому що просто я не маю того, чиє б фото хотілось постійно мати при собі.

Перше фото зробив француз
Чим зазвичай розважає гостей господар, якщо поговорили вже про все на світі й випили весь чай? Звичайно ж, дістає з полиць свої фотоальбоми і згадує яскраві моменти свого життя.
А чи знаєте ви, що з того моменту, коли люди змогли милуватися знімками своїх рідних, минуло майже дві сотні років? Перше зображення було зроблено в 1822 році французом Нісефором Ньєпсом, але воно не збереглося до наших днів. Тому першою в історії фотографією вважається знімок краєвиду з вікна, отриманий Ньєпсом у 1826 році за допомогою камери на олов'яній пластинці, покритої тонким шаром асфальту.
У 1839 році француз Жак Дагерр опублікував спосіб одержання зображення на мідній пластині, покритій сріблом. Після 30-хвилинного експонування Дагерр переніс пластину в темну кімнату і якийсь час тримав її над парами нагрітої ртуті. Як закріплювач зображення Дагерр використав сіль. Знімок вийшов досить високої якості — добре пророблені деталі як у світлі, так і в тіні. Свій спосіб одержання фотографічного зображення Дагерр назвав дагеротипією.
Практично в той же самий час англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот винайшов інший спосіб одержання фотографічного зображення, який назвав калотипією. Як носій зображення Тальбот використав папір, просочений хлористим сріблом. Тальбот одержав перший у світі негатив. Експозиція тривала близько години, на знімку — ґратчасте вікно будинку Тальбота.

Цифрова фотокамера ідеальна для репортажної зйомки
Чорно-білі знімки передають почуття

Елементарний набір професійної апаратури коштує близько 16 тисяч умовних одиниць

У світі фотоозброєння почався справжній бум. Чи не щодня фотохудожники та майстри професійного фото отримують технічні новинки, які вдосконалюють їх роботу. Проте дискусія щодо використання плівки або цифри для зйомок і досі відкрита.
Майстер об’єктива, вінничанин Василь Григоренко, власне хобі та ремесло вважає любительським у порівнянні з працею світових "фотомонстрів". Як він пояснює, плівку використовують для того, щоб отримати м’які напівтони. Завдяки зйомкам на фотоплівку можна передати природний перехід кольорів об’єкта. Звичайно, є пристосування, які можуть обробити і цифровий знімок, але все ж така різниця буде помітна неозброєним оком.
А ось для репортажної зйомки цифрова фотокамера - ідеальний варіант. Зробивши знімок, його можна за лічені хвилини відправити з ноутбука за допомогою Інтернету в потрібне місце.
- Насправді професійна апаратура для художнього фото - як цифрового, так і плівкового - коштує досить дорого. Престижний плівковий фотоапарат зі знімною цифровою матрицею коштує 16 тисяч доларів. Тому більшість людей, які знімають у наших краях, використовують напівпрофесійні фотоапарати, - розповідає Василь Григоренко.
Особливою увагою користується у фотоснайперів чорно-біла зйомка. Це не пережиток минулого, а можливість проявити "пензель майстра".
- Чорно-біле фото допомагає показати досконало гру тіні та світла, градацію світла й напівтонів, - каже фотограф.
Дійсно, з художньої точки зору ефект чорно-білого фото помітно відрізняється від кольорового. Головним чином тому, що глядач не відволікається на кольори об’єктів, повністю зосереджується на грі та формі тонів. Чорно-біле фото більш виразне, воно більш достовірно передає почуття. Тому, якщо бажаєте, щоб ваш знімок був саме таким, ви просто зобов’язані перевести його у чорно-білий.

Вінницький фотограф Василь Григоренко: „На чорно-білих знімках можна „прочитати” характер людини, адже увагу не відволікають кольори”. фото надано Василем Григоренком