«Я ніби грала у фільмі Тарантіно». Історії вінничан, в яких стався інсульт до 30 років

Вінничани Альона та Максим, в яких рано стався інсульт

Альона Осьмушко, 44 роки

Зараз Альона Осьмушко щаслива багатодітна мама — має аж чотирьох дітей. Її старшій доньці 23 роки, а найменшому сину нещодавно виповнилося шість. Зізнається, що навіть мріяти не могла про те, що зможе мати ще трьох дітей після інсульту. 

Це сталося взимку 2005-го року, поки Альона лежала в лікарні. Жінка, якій тоді було 27 років, згадує, що вже готувалася до виписки, але через протяг у палаті «заробила» бронхіт, який плавно перейшов у двобічне запалення легень і бонусом з’явився ще й гайморит.

— Мені проколювали гайморову пазуху — свердлили лоб. Вкололи якусь анестезію, але під час процедури я була у свідомості, особливо той укол мене не позбавив від болю. Це був емоційний сплеск жаху: кров застелила мені очі, звук відповідний цього свердла теж подіяв. Я перенервувала, піднявся тиск і стався інсульт. Певний час я не могла прийти в свідомість, пам’ятаю, що мене везли коридором і наді мною зібралося багато лікарів, всі метушилися, — згадує жінка.

Через інсульт Альона перестала відчувати ліву сторону свого тіла. Тривалий час вона не могла поворушити ногою та рукою, пересувалася на інвалідному візку і понад рік витратила на те, щоб відновитися фізично.

Моя донька повернула мене до життя

Після того, як прийшла до тями, Альона зрозуміла, що сталося щось серйозне. Лікарі повідомили їй невтішний діагноз, з яким вона довго не могла змиритися. В 27-річної дівчини закрадалися різні думки, в тому числі й про те, що життя для неї більше не має сенсу.

— Я була в стані стресу. Руки опустилися повністю, я навіть думала про самогубство. Нерухомість давалася взнаки, я була впевнена, що ніколи не зможу сама ходити. Єдине, що мене врятувало — моя дитина. Дочка якось навідала мене в лікарні і розплакалась. Вона скаржилася на те, що її сильно образили і попросила мене, щоб я швидше одужала і захищала її.  Мені в той момент стало не просто образливо за неї, я дуже сильно розізлилася, — зі сльозами на очах Альона розповідає, що саме в той момент зрозуміла, що повинна боротися за власне життя, бо є заради кого.

Ніби Ума Турман у фільмі «Вбити Білла»

Тривалий час дівчина проходила реабілітацію. До неї постійно навідувалися масажисти, невропатолог, ставили крапельниці і в якийсь момент «вени взагалі зникли з поля зору».  А коли вперше змогла поворушити пальцями на руці, зрозуміла, що все не дарма.

— Це взагалі було незначне відчуття, лише легке коливання пальців. Але наскільки важливе, бо я змогла відчути кінцівку вперше за тривалий час, — згадує вона. — Перші мої «звершення» були через два місяці після інсульту, але повноцінно ходити чи користуватися рукою я ще не могла — про це навіть мови не могло бути. Вже через півроку я могла рукою брати і утримувати якісь предмети — пляшку з водою чи рушник, але вони в мене вивалювалися з рук. А ходити я почала, мабуть, через сім місяців: шкандибала, навіть падала. Але потихеньку все ставало краще й краще.

За мірками Альони, реабілітація тривала відносно недовго, але дуже повільно. Окрім допомоги лікарів, вона теж докладала чимало зусиль, аби швидше встати на ноги.

— Я багато працювала над собою, навіть коли лежала на ліжку. Наприклад, намагалася підніматися самостійно за допомогою простирадла, ним обв’язувала поперек, а потім тягнулася вверх. А ще в мене були спеціальні резинки для ніг, вдягаєш їх і тягнеш ноги в різні сторони. Це відбувалося щодня і оцих вправ було чимало. Чим більше ти практикуєшся, тим кращий і швидший буде результат. Важко було іншій половині тіла, яка намагається підтягнути до себе паралізовану частину. Згодом я почала відчувати ліве стегно, але нога все одно не хотіла підкорятися.

Жінка розповідає, що в той момент повірила, що думки й справді матеріальні.

— Тоді спрацьовувала сила думки: нога не працює, а ти продовжуєш себе запевняти в тому, що іона робоча і нормально функціонує. Згадую момент з фільму Квентіна Тарантіно «Вбити Білла», де головна героїня після коми змушувала власне тіло запрацювати. Вона дивилася на пальці ніг і повторювала «поворушись». Оце приблизно так було в мене, тільки не так швидко, — всміхається героїня.

Альона жартує, що саме через хворобу довелося кардинально змінити стиль одягу: кросівки та взуття на низькому ходу замінили улюблені підбори.

— А колись я бігала на височенних шпильках, якщо раптом кудись поспішала, — згадує вона.

Ніхто не вірив у інсульт

Жінка розповідає, що на період перебування у лікарні, її підтримували багато людей.

— Мене часто хтось навідував, приносили фрукти, квіти, підбадьорювали та розповідали, як там життя за межами моєї палати. Але всі добрі слова співчуття я тоді сприймала в негативному ключі, вважала, що мене жаліють. Я закривалась в собі, мені не хотілося цього. Сприймала тоді все в штики, — згадує жінка. — Мені постійно говорили, що все буде добре і дійсно свято вірили, що я викарабкаюся. А я ні, я чомусь так не вважала.

Тривалий час після інсульту дівчина була в шоковому стані. Навіть перші досягнення та продовження реабілітації завдавали їй дискомфорту.

— Спочатку була паніка. А потім оці стадії «заперечення, торг, гнів», тоді я просто відмовлялася говорити з людьми. Направду кажучи, просто розклеїлася і почала себе жаліти. А згодом почала розуміти та сприймати ситуацію та своє тіло у новому і не дуже перспективному становищі. Тоді мені стало ще важче та страшніше, але разом з тим була проблема і треба було її розв’язати, — розповідає Альона. —  Я змирилася з тим, що не можу поворухнутися і почала робити все, аби змінити своє становище. Періодами я зневірювалася і падала у відчай, але перші досягнення загалом стимулювали продовжувати цей шлях.

У цьому Альоні допомогла не лише сила волі та неймовірна витримка, а й спортивне минуле. В юності вона займалася баскетболом та плаванням, а відтак години тренувань з болем та переживаннями, що щось не виходить були для неї знайомими.

Тим часом питання суто жіночого характеру для неї тоді взагалі відійшли на задній план. Вона не дуже переймалася про те, що не буде привабливою і перестане подобатися чоловікам. Хоча зізнається, що виглядати красиво та впевнено завжди було в пріоритеті.

— В мене зовсім трохи порушилося мовлення, м’язи обличчя ніби атрофувалися, але це було зовсім не помітно і я фактично нормально розмовляла. А от щодо чоловіків я взагалі не переймалася, не думала, що нікому не сподобаюся чи що в мене не буде складатися особисте життя. Мені було просто не до того. Хоча знову ж таки, до інсульту я була красивою, кавалерів вистачало і, звісно, хотілося повернути все на круги своя, — всміхається вона і згадує, як просто в палаті чоловік запропонував їй вийти за нього заміж.

Перше, що розсмішило

За півроку, що Альона пробула в лікарняній палаті, кількість пацієнтів там постійно змінювалася. Вона порівнює це з конвеєром:  виписалися — поступили — виписалися.

— В цілому, атмосфера в нас була досить дружелюбною. Дівчата були, звісно, в різному фізичному стані, але особливо намагалися не зациклюватися на негативі. Вони багато жартували, ми ділилися смаколиками, навіть іноді виїздили на візках на вулицю, щоб покурити, — згадує жінка.

Спершу їй не хотілося брати активну участь в розмовах колежанок — давався взнаки стресовий стан та страх невідомості. Однак вже згодом, після усвідомлення того, що інсульт може статися з ким завгодно і люди все одно продовжують жити, дівчина стала спокійнішою. А завдяки одному відвідувачу згадала, як це — сміятися над жартами та іронією долі.

— Якось до сусідки по палаті навідався чоловік і розповів історію про те, як прокинувся у морзі. Він хильнув зайвого, йшов пішки через залізну дорогу і десь по дорозі впав і заснув. Добрі люди викликали «швидку», але, очевидно, медики в нього не виявили пульсу і відвезли в морг. Він розповідав, що прокинувся від того, що йому стало дуже холодно, не одразу зрозумів, де він. Побачив щось «нехороше» (саме так сказав, коли згадував трупи) і почав кричати, — Альона сміється, згадуючи цю історію. — Я тоді вперше розсміялася в лікарні. Пам’ятаю, що була в похмурому настрої, мені нічого не хотілося. А прийшов цей чолов’яга і я заслухалася, відволіклася від своїх думок.

Переоцінка цінностей

Інсульт перевернув ставлення до життя. Альона стверджує, що крововилив у мозок з усіма його наслідками змусив зробити переоцінку цінностей.

— Потрібно цінувати життя і кожен його момент, не витрачати часу даремно, проводити його з користю для власного розвитку та поруч з близькими людьми, — розмірковує вона. — Не треба себе жаліти і опускати руки, а навпаки, потрібно думати про те, як вийти зі свого становища і готуватися до постійної роботи над собою. Лише зусилля, а інколи й надзусилля, дають результат.

Максим Разборський, 27 років

На інтерв’ю з журналісткою Максим приїхав на велосипеді, в красивому піджаку та стильною зачіскою. Зовні не скажеш, що десять років тому в хлопця був інсульт, хворобу видає лише незначне порушення мовлення. Йому тоді було лишень 17.

Зараз Максим працює барменом, раніше був кухарем. Хлопець має дві вищі освіту, відвідував різноманітні курси та має палке захоплення до рукоділля: сам шиє одяг, виготовляє вироби зі шкіри та й велосипед, на якому він приїхав, як виявилося, зібрав власноруч.

Інсульт в юному віці не став для нього перепоною до самореалізації, хоча крововилив у мозок став справжньою несподіванкою. Погане самопочуття він помітив по дорозі в коледж, поки їхав у трамваї.

— Я їхав у трамваї, вийшов на зупинці та відчув, що нога затерпла. Ще трохи пройшов і мені ставало гірше й гірше, рука перестала працювати, а нога зовсім оніміла. Вирішив, що мені потрібно повернутися додому. Почав переходити дорогу, мені стало ще гірше. Сів біля Магігранду і навіть не подумав, що потрібно викликати «швидку» — мене просто вимкнуло. Люди віднесли мене на трамвайну зупинку і викликали медиків. Коли я втратив свідомість, вдарився головою і було трохи крові, але болю я взагалі не відчував.

Максим розповідає, що на той момент зовсім не міг розмовляти, говорив настільки погано, що сам себе не розумів. В лікарні йому зробили КТ і вже ввечері лікарі зрозуміли, що це інсульт.

— Це був геморагічний інсульт, на КТ мозку було видно, що в мене розрив аневризми із проривом крові в шлуночки мозку. Враховуючи великий ризик операції, лікарі вирішили лікувати мене радіохірургічним шляхом, що зупинило кров. Через три місяці мені зробили стереотаксичну радіохірургічну операцію. Після цього я був без свідомості три дні, — розповідає він. — Два місяці я лежав у лікарні в Києві. Першою, хто повідомив мені про інсульт, була мама. Я тоді ще був малий, не знав, що це таке. Але сприйняв все спокійно — сталося і сталося, а от маму мені шкода, для неї це було несподіванкою.

Молодість — величезний плюс

Хлопець додає, що коли дізнався, що з ним сталося, подумав, що життя карає всіх, просто по-різному.

— Лікарі кажуть, що все пішло з дитинства, в мене був слабка судинка в голові і в якийсь момент вона «вдарила». Тому всім бажано періодично робити МРТ, щоб знати, що робиться в голові. Бо інсульт не найприємніша штука, — жартує Максим. — Насправді через інсульт в мене трохи заслабла рука та нога, ну і мовлення «шкандибає». За рахунок того, що інсульт стався зі мною досить рано, я зміг відносно швидко відновитися. Тому можна сказати, що мені пощастило.

Відновлювався хлопець поступово, але ставився спокійно до того, що його майже ніхто не розумів.

— А що я міг зробити? Треба було просто зачекати, я знав, що рано чи пізно все покращиться. Перші декілька років права рука та нога були трохи слабші за ліві. Навіть візуально права нога була значно менша за ліву, через те, що м’язи деякий час не функціювали. Так було перші декілька місяців, але потім контроль над правою частиною тіла повернувся, — ділиться Максим.

Інсульт не став на заваді у спілкуванні з однолітками. Друзі навідували Максима в лікарні, а після лікування він повернувся до свого звичного життя. Жартує, що перший час лікарі заборонили йому вживати алкоголь та палити цигарки, тому на вечірках він часом відчував себе дещо обмеженим в діях.

Я став атеїстом

Саме під час реабілітації Максим цілком підтвердив свої атеїстичні погляди на життя. Каже, що його рятувала наука та медичні дослідження, а не релігія. Тим не менш, переоцінка цінностей теж відбулась.

— З часом я переоцінив життя та свої погляди. В 17 років, наприклад, я почав ходити лише в сорочках, це дало мені стиль та смак до життя. Я відчув, що хочу шити і почав вчитися цьому. Створив навіть власний бренд, робив речі на замовлення, але втомився від цього. Це важко, — розповідає він.

Через інсульт Максиму «не світить» служба в армії та подорож на Марс. Зізнається, що колись хотів спробувати себе в ролі військовослужбовця та підкорити висоту, але невідомо як, зреагують на це судини.

Моя мова — це мій коник

Перші місяці після хвороби Максим відчував себе невпевнено, навіть незважаючи на невичерпний оптимізм. Згадує, що говорив тоді теж не дуже розбірливо і тому боявся, що це буде відштовхувати людей, а особливо дівчат.

— Зараз я розумію, що це моя фішка. А тоді я соромився та боявся, що мене просто не зрозуміють. Було некомфортно якийсь час, але все налагодилося. Я почав заводити все більше й більше знайомств і забув, що щось не так. Звісно, інколи люди можуть не розібрати, що я говорю, але я завжди можу повторити, з цим все ок, — пояснює він.  

Що таке інсульт та чому він трапляється

Сімейний лікар Денис Савощенко розповідає, що інсульт — це порушення мозкового кровообігу. Існує два види інсульту: ішемічний — коли, щось перекриває кровообіг, тобто тромби, та геморагічний — коли кровообіг припиняється через розрив судин.

Він пояснює, що інсульт трапляється в молодому віці через різні причини, не лише через вроджені патології судин або серця, а й через нерівномірне фізичне навантаження та навіть через відвідування сауни.

— Причини інсульту в молодому віці можуть бути різні. В основному це вроджені патології судин. Наприклад, порушення згортання крові, тобто коли кров або занадто густа, або занадто рідка. Також це можуть бути вроджені патології серця. У такому випадку в організмі відбувається неповноцінний кровообіг. Оскільки патології вроджені, інсульт може трапитися в молодому або навіть в дитячому віці, — зазначає лікар.

Ще однією причиною інсульту в молодому віці може бути нерівномірне збільшення фізичного навантаження.

— Це може бути професійний силовий спорт. Під час заняття силовим спортом різко підвищується артеріальний тиск. Судини просто не витримують і розриваються. Також причиною може стати велике навантаження фізично не підготовленої людини, — підкреслив він. — У спортсменів, які займаються біговим спортом часто з’являється варикозне розширення вен. Тобто венозна кров не відходить і може формувати венозний тромб. Він може відірватися і потрапити куди завгодно, зокрема в мозок.

Серед інших причин крововиливу лікар називає різкий перепад температури, який може статися в бані чи сауні: там судини розширюються, а коли людина швидко охолоджується, судини різко спазмуються.

— В нормі спазм минає й судини повертаються у норму, але іноді спазм не проходить і перекриває кровообіг в головному мозку. Спазм може бути дуже сильним та навіть спричинити крововилив. Також спазм судин може викликати купання в ополонці, якщо людина робить це без підготовки, — наголошує Денис Савощенко.

Читайте також:

«На 30-му тижні речі мають бути готові». Що брати з собою в пологовий та скільки це коштує?

Затоплені села, скельні монастирі та криваві легенди. Куди поїхати у подорож на Поділлі?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.