Вінницький сліпий скрипаль розповів журналісту про своє життя

Валерій Сьомін мешкає в Козятині. У свої 68 років він через день приїздить до Вінниці, щоб кілька годин потішити випадкових слухачів грою на скрипці. Біля скрипаля стоїть коробка з написом "Копейка за музыку. Опустите в этот ящик". Тонкий металевий ланцюжок від неї тягнеться до одягу чоловіка.

- Я навчався в Козятинській музичній школі, - розповідає Валерій. - Потім поступив у Чернігівське музичне училище, але не зміг закінчити його через послаблення зору. Я інвалід першої групи, практично сліпий. Гра на скрипці – це моє натхнення та додатковий заробіток.

Валерій – творча й інтелігентна людина. У нього в репертуарі близько 50 композицій, деякі з них він написав сам. Окрім музики, чоловік займається письменництвом. Його роботи друкували у різних вінницьких газетах. У київському журналі «Українська культура» і, навіть, у канадському виданні «Нові дні». На «Радіо Свобода» двічі озвучували його художні твори.

- В інтернеті є літературний сайт «Проба пера», - каже митець. - Багато авторів там викладають свої твори – серед них і я. Там ціла збірка моїх робіт. Крім інших, є автобіографічна новела. Вона називається «Серце Діани».

Зважаючи на проблеми з зором, Валерій знайшов спосіб як писати та публікувати власні роботи.

- Моя проблема в тому, що я не володію комп'ютером, - ділиться чоловік. - Тому записую свій голос на магнітофон, а потім шукаю добру людину, яка б погодилась переписати з касети на папір або в електронний варіант.

Валерій віруюча людина. Колись митця спіткала трагедія, яка сильно змінила його ставлення до себе та навколишнього світу.

- У новелі «Серце Діани» я писав про мою єдину доньку, яка загинула в дитинстві, - розповідає скрипаль. - Це вплинуло на все моє подальше життя. До того я провадив негарний його спосіб: випивав, не цінував життя, доньку свою. І стався нещасний випадок. Їй було 10 років. За два дні до трагедії я побачив уві сні як це станеться. Я тоді ще був невіруючою людиною та махнув на нього рукою. Замість того, щоб піти до доньки, я пив у компанії. А потім все відбулося в точності, як мені снилось.

Емоційність та міміка відрізняють Валерія від інших вуличних музикантів. Через дивовижні скрипкові мелодії він передає людям свої відчуття. Варто зупинитись та прислухатись до них.

… У підземному залі Київського метро, на станції Арсенальна, біля стіни, поблизу ескалатора, стояв сліпий скрипаль і грав на скрипці. Повз нього взад і вперед проходили і пробігали люди, дехто з них зупинявся, на хвилину прислухаючись, потім клав гроші у відчинений футляр скрипки біля його ніг, на мить схиляючись над футляром, і тоді збоку здавалося, ніби вони вклоняються музикантові та його скрипці, і йшли чи бігли далі.

Валерій Олексійович Сьомін, уривок з «Серце Діани»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.