У мера Гройсмана в шкільному атестаті було найбільше четвірок

У мера Гройсмана в шкільному атестаті було найбільше четвірок
Володимир Гройсман уперше поцілувався з дівчиною у п'ять років. Підлітком ганяв на мопеді, не дивлячись на спідометр. Торгував у Польщі годинниками. А в 15 - уже сів за кермо автівки

Хтось його обожнює, а хтось - навпаки, через транспортну реформу. Але зараз не про це. Напередодні новорічних свят пропонуємо невелике інтерв'ю про дитинство та юність Вови Гройсмана, про те, як торгувала родина, про дідуся та маму - вчителів, про перший заробіток і, звісно, про кохання.
- Володимире Борисовичу, скоро Новий рік, які у Вас асоціації з цим святом?
- Це ялинка і мандарини. Той запах, який був у повітрі в дитинстві. Я дуже любив Новий рік. Страшенно цікаво було відкривати ще ті, радянські подарункові упаковки з цукерками, щоб подивитися, що там всередині. Тоді в ці подарунки клали справді класні цукерки, такі, які ти не їв щодня.
- Новий рік зустрічали всією родиною?
- Так. Це, напевно, було головне - що вся родина була разом. Панувала особлива атмосфера - чарівна. Тоді були всі: і бабусі, і дідусі, і мама... Потім все за кілька років помінялося. На жаль, тепер у мене з родини залишилися тільки старший брат і батько. Я рано виріс. Рано пішов у школу. Рано почав працювати, рано розпочав доросле життя.
- Що Вам дарували на Новий рік?
- Я не думаю, що я був якимось особливо вимогливим до подарунків. Вірив у Діда Мороза і дивився на нього як на чарівника. Що просив - не пам'ятаю, але завжди під ялинкою, крім солодощів, неодмінно знаходив ще якийсь подарунок. В основному - іграшки.
Взагалі я виховувався в доброзичливій атмосфері, тому не відчував себе в чомусь обділеним. Ніколи.
- Ваші улюблені іграшки?
- Як у всіх хлопчаків - пістолети, які стріляли пістонами, солдатики, машинки. Ми тоді жили на Київській, біля школи №29, там поруч був універсальний магазин. Я любив туди заводити батьків, і вони мені час від часу купували щось новеньке. Любив дитячу залізницю, конструктори… Були такі залізні пластинки, які потрібно було збирати. Чесно кажучи, давно про це не згадував…
- Страх багатьох дітей, манну кашу, любили?
- Не те слово. Просто обожнював! Але більше тоді, коли вона вже охолола. А от інші каші, наприклад, гречану та рисову, не їв, мені їх навіть не насипали. Знали, що не їстиму. Так і досі не їм. Також уже півтора-два роки я не їм хліб і картоплю. Майже не вживаю спиртного, просто не розумію його смаку. Інколи можу випити трохи білого вина.
- А відмовитися від ще однієї шкідливої звички часом не плануєте?
- Так, треба кинути палити. Але спочатку потрібно прийняти рішення. І я впевнений, що я таке рішення прийму.
- Знаєте, яким було Ваше перше слово?
- Ні. Мама завжди такі речі пам’ятала. А зараз мені вже, на жаль, немає в кого запитати…
- У дитинстві ставили в куток? Сварили?
- Напевно, я, як і всі діти, був у міру капризним. Але з батьками завжди були дуже добрі стосунки. Вони на мене ніколи не піднімали руки. А в куток, пам’ятаю, ставили. Хоча це, напевно, було більше як жарт. Мені казали: йди в куток, але знай, що є ще такі батьки, які ставлять своїх дітей, коли ті не слухаються, на гречку. Тому поводься добре.
- Ваша мати була вчителькою. У Вас вона щось викладала?
- Вчителями у мене були і мама, і дідусь (її батько), і взагалі половина родини. Дідусь, до речі, закінчив наш педінститут одразу після війни і все життя працював у сільських школах - у Барському і Літинському районах. Як зараз пам’ятаю: він щоранку прокидався, брав свою сумку - такий величенький чемоданчик - і йшов на центральний автовокзал, звідти їхав на роботу. Але прямий автобус туди не ходив, тому до школи йшов ще п'ять кілометрів пішки. Пригадую, що дідусь мене постійно за руку водив у бібліотеку. Поки він усе перечитував, я розглядав картинки, а вже пізніше і сам щось читав.
А моя мама викладала російську мову та літературу. З нею я і почав ходити до школи. В дитсадок не ходив. У перший клас пішов у шість років. Спочатку це була школа №18. Ми тоді отримали квартиру в першому у Вінниці кооперативному будинку освітян. Потім, коли побудували школу №35, через два роки перевівся туди. Мама в мене нічого не викладала. Але іноді підміняла інших вчителів. Ці дні для мене були особливо відповідальними.
- Де Ви в дитинстві проводили дозвілля?
- Де мене тільки не було! Батькові батьки жили в центрі, на вулиці Червоних Партизанів. Мамині - на Київській, ми з ними деякий час жили: шість чоловік у двокімнатній «хрущовці». Цілими днями, пам'ятаю, з друзями пропадав на Бугу, на вулиці. Недалеко від будинку був спортивний майданчик (тепер його вже там немає), де ми ганяли у футбол, а взимку - грали в хокей. Потім, у 1983 році, ми з батьками переїхали на Вишеньку. Весь дев'ятий мікрорайон фактично зводився на моїх очах. Ми, звісно, лазили по будівництву. Любили місцину, на якій сьогодні знаходиться гаражний кооператив, називали її горами…
- Розкажіть про перше кохання і перший поцілунок. Це в школі було?
- Ще до школи. Коли ми ще мешкали на вулиці Київській, у сусідньому будинку жила дівчинка Віка. Ми виросли разом. Не пам'ятаю, скільки мені тоді було - три чи п'ять років, але бабуся казала: «Якщо Вова причешеться, гарно одягнеться, значить, він іде до Віки». Ми з нею дружили і були «нерозлийвода». Потім ми виросли, довго не бачилися. А пізніше мені сказали, що вона загинула десь за кордоном...
- У школі двійки часто отримували?
- Двійки я взагалі вкрай рідко отримував, хоча бувало. Це ж дитинство: є бажання - вчишся, немає - не вчишся. Але в шкільному атестаті у мене переважають четвірки. Мені гірше давалася хімія, хоча досліди з хімії, фізики були цікавими. Історія була цікавою. Але не можу сказати, що якісь предмети подобались чи не подобались якось особливо.
- Кажуть, Ви з мопедами на «ти»? Це правда?
- Так. Десь у 12-13 років батько мені купив за 100 рублів старий мопед «Карпати». Я йому вдячний за це, хоча і розумію, що на його місці я б цього не зробив. Ми ж коли ганяли на мопедах по місту і за ним, на спідометр не дивились.
- За кермо автомобіля коли сіли?
- Коли сам почав заробляти гроші. Це була стара батькова «Нива». Він тоді купив собі нову машину, а ця стояла. І я її відремонтував за власні кошти.
- По місту ходять чутки, що колись Ви торгували мандаринами...
- Це не зовсім правда. У дев'яності, коли все розвалилось, нічого не було, все завозили з-за кордону. Я теж починав з торгівлі, займався імпортом. Нічого поганого в цьому не бачу. Пам'ятаю ті часи – спочатку всі їздили продавати різні товари в Польщу. Тоді такі поїздки організовували навіть від школи. З нами їздили вчителі. Ми тут на базах закуповували якісь годинники, ще щось, і їхали туди продавати. Одного разу, це було восени, в листопаді, нам довелось три дні жити на митниці, прямо в автобусі. Всяке траплялось. А мати з батьком скільки виїздили! Але нужди, слава Богу, ми ніколи не відчували.
А взагалі я почав працювати з 14 років. Пішов слюсарем по металу до батька в бд кооператив. Він його створив після краху лампового заводу. Ми робили всілякі огорожі. Я працював після школи, з другої години дня. Пам'ятаю, якось я іду з роботи - в робі, брудний. А біля двору стоять сусідські хлопчаки. Такі чисті і гарні... Вони могли прийти до батьків і сказати: «Дай три рублі». А я не хотів просто брати гроші у батьків. Це для мене було неприйнятним. Так я став підприємцем. А коли став мером, у той же день прийшов до офісу і сказав: усе, більше бізнесом я займатись не буду, і передав його в управління.
- Як Ви освідчилися своїй дружині?
- Нас познайомила спільна подруга у 1995 році. Спочатку просто дружили, спілкувались, потім якось само собою почали зустрічатися. Пам'ятаю, що коли я запропонував спільно жити, Олена довго думала, перш ніж погодитися. Ми почали винаймати квартиру. Коли ми вже були разом, напередодні дня народження Олени я вирішив, що в цей день будемо відзначати ще одну подію. Придбав потай обручки і запропонував побратись. А цього року у нас була уже 15 річниця шлюбу!
- Минулого року у Вас народився син. Чи змінилося життя після цієї події?
- У кращий бік. На превеликий жаль, я не можу проводити з ним стільки часу, скільки хотів би, але це не завжди від мене залежить, бо мій робочий день фактично ніколи не завершується. Доводиться жити за графіком - сім днів на тиждень, і в проміжку намагатися знаходити час для двох доньок, Крістіни та Юлі, для дружини і Давида. Його народження було для нас величезною подією. Ми всією родиною дуже чекали цього. Тепер наше життя стало ще світлішим.
- Давид уже щось каже, грається, «мучить» Вас?
- О! Він уже підріс, і нам з ним так класно! Він уже спілкується з нами. А коли мене бачить - одразу обнімає. Уже сам вмикає телевізор і навіть відправляє смс-повідомлення. Телефони він просто обожнює. Якось мені від дружини прийшло повідомлення: «Я сейчас не могу говорить, перезвоню». Я запитую в Олени, що це за повідомлення таке, а вона каже, що нічого не відправляла...
- У Давида є няні?
- Ні. Олена - така мама, що я хотів би, аби всі такими були. Вона надзвичайно турботлива, і те, як вона доглядає за дітьми, для мене - еталон. Можливо, згодом ми візьмемо няню. Але поки що дружина каже, що впорається сама. А от у дитсадок плануємо ходити. Це буде звичайний муніципальний садок, який ближче до дому, можливо, на Поділлі.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (50)
  • Анонім

    Вован! Если тебе роют яму — не мешай! Закончат — сделаешь себе бассейн... Если тебе моют кости — благодари! Артроза не будет... Если тебе плюют в спину — гордись! Ты впереди... Если в жизни что-то не клеится, выбрось клей. Возьми гвозди, забей на все!
  • Anonymous

    кто если не путин, короче.. \o
  • Anonymous

    Блін, скільки слюнтяїв тут пише. А що ви доброго зробили для свого міста? До Гройсмана попердні мери і половини того не робили, що він робить. І правильно робить.
  • Anonymous

    Посмотрим ,кто будет потом мер!Вова ,в городе порядок!Какая разница, кто он как зовут детей!На себя посмотрели!?А мер,хозяин города он класс!!!!А транспортная реформа по правде говно!
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
14:30 Біля довгобуду на Стрілецькій встановлюють «Ейфелеву вежу». Чи законне це будівництво? photo_camera 14:03 Коронавірус в класі: чи треба робити ПЛР-тест після самоізоляції школярам? 13:54 Триває марафон «Біг добра 100 км» заради порятунку дітей. Чому б не відзначити вінничан за людяну акцію? stars 13:01 На Вінниччині на коронавірус хворіють 135 медпрацівників. Цифри по районах Від читача 11:49 У Вінниці пройдуть збори міської організації Української партії честі 12:12 «Робимо місто чистішим»: як вінничани долучилися до Всесвітнього дня прибирання photo_camera stars 11:56 Важливе за вчора. Найцікавіші новини 18 вересня, які ви могли пропустити 11:01 В цей день вітайте хірургів та Михайлів. Історія, традиція та забобони 19 вересня 10:01 Зухвале згвалтування: вітчим приїхав в гості та згвалтував 16-річну дівчинку 09:21 Новий розподіл адаптивного карантину: Вінниця та Козятин у «помаранчевій» зоні 09:01 СOVID на 19 вересня: в Україні +3 240 за добу. Скільки на Вінниччині? 21:01 Завтра відзначають архангела Михаїла. Що не можна робити та відео з сильною молитвою play_circle_filled 20:00 Борщ буде не дешевим, прогнозують фермери. Які тепер ціни на овочі? stars 19:45 Обшуки цегельного заводу: в Теплицькому районі вилучили 400 тисяч штук цегли 18:45 «Побажайте нам дощу!» 2300 км уже здолала вінничанка, яка буде бігти «сотку» в акції «Біг Добра» stars 18:31 По дорозі з садочка. На Вінниччині чотирьохрічний малюк втік від матері photo_camera 17:27 Куди поїхати восени і у скільки це обійдеться? Склали ТОП-5 маршрутів для відпочинку в Україні stars 17:15 П’яний підліток гасав по Вінниці на мопеді. Покарання приписали матері 16:09 В селах сімейні лікарі отримали нові Renault Duster. Кому пощастило? 15:33 Зимова субсидія-2020. Кому призначать автоматично та що зміниться для вінничан? stars
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up