«Поки я не побачу тіла — Міша для мене живий»: репортаж з пошуків зниклого Михайла Зубчука

Безхатько В'ячеслав намагається допомогти друзям Михайла у пошуках

Минув майже тиждень відтоді, як зник 24-річний вінничанин Михайло Зубчук. Востаннє його бачили в ніч з суботи на неділю неподалік Східного автовокзалу, що в районі Тяжилова. На відео з камер спостереження однієї з багатоповерхівок видно, як Михайло минає дитячий майданчик цього будинку, на мить присідає на лавочку, а потім йде геть. Більше цього хлопця не бачив ніхто. 

— Це мій родич, — говорить жінка, з якою ми щойно вийшли з маршрутки. Ми обидвоє приїхали волонтерами на пошуки зниклого Михайла і разом намагаємося розгледіти місце збору решти учасників пошуку. — У вівторок я приїхала з села і лише тоді прочитала про зникнення, одразу зателефонувала його мамі, вона підтвердила. Читала на Фейсбуці, що його побили. Якщо і так, то чому ж не залишити його на місці? Не знаю, як назвати таких людей.

Приблизно три десятки містян, у більшості своїй це рідні, друзі та знайомі Міші, стоять біля лавочки, що на ній кілька днів тому перепочивав сам хлопець. Усі без угаву говорять про нього, про дивні обставини його зникнення, вірять, що знайдуть і що знайдуть живим. Дехто розповідає, яким Михайло був хорошим, а потім це «був» виправляють на «таким є», адже усі сподіваються на краще. 

— Усе перевіряли: поле, озеро, прилеглі будівлі. Хіба, якщо цієї ночі хтось підкинув,  — говорить мама Михайла Надія Лукаш. Вона не використовує слів «труп», «тіло», «загинув» і впродовж всієї розмови стримує сльози, можливо, їх у неї вже не залишилося. — Додому їздимо, щоб просто вмитися. Весь інший час ми його шукаємо. 

Надії постійно телефонують. З відповідей мами зрозуміло, що питають її про сина: «Шукаємо. Добре. Дякую». Дзвонили і незнайомі люди, говорили, що бачили схожого хлопця в Стрижавці або в Стадниці — туди одразу виїжджали друзі Міші. 

— Дівчина, яка тут працює, сказала, що на цьому місці тієї ночі сидів схожий хлопець. Тут його і могли побити, — вказуючи на лавочку перед кіоском, говорить мама Михайла. — На сьогоднішній день вона вже нічого не бачила і нічого не чула. 

Одна з місцевих мешканок розповідає мамі, що на районі є кілька агресивних молодиків, яким теоретично її Міша міг не сподобатися. Їхні батьки, каже жінка, обіймають високі посади в органах, можливо, саме через це потенційні свідки воліють нічого не бачити і не чути в цій ситуації. 

Дізнаємося, що з боку Немирівського шосе Михайла шукають нацгвардійці, поліція та кілька інших волонтерів. Кілька присутніх хлопців говорять, що Гавришівку та прилеглі до неї райони вони вже обстежили. Думають, куди рушати далі.

Невелика група з місцевих відправляється прочісувати захаращені будинки на вулиці Тимошенка, другі в черговий раз обстежують кожен клаптик місцини, де зник хлопець, треті також відправились кудись на пошуки Міші. 

— Ми вже дивилися тут усе вздовж і впоперек, спілкувалися з безхатьками, були на заводах — нічого, — розповідає сусідка зниклого хлопця Міла — Я давно знаю Мішу, вони з мамою мають сильний зв’язок, він би ніколи не пішов кудись не попередивши її. 

Оскільки ніхто не знає, що саме сталося з Михайлом і де він зараз, то і припустити можна будь-що. Друзі хлопця питають себе, а що як Мішу вивезли і залишили, наприклад, в лісі у районі ГПЗ? Чи є така вірогідність? Є. Значить по машинах. 

— Там є бункери, заброшки, ліс — значить будемо шукати, чого ж стояти? — говорить одна з пасажирок нашої машини. — Скоро знайдемо нашого Мішу. 

На місце приїжджаємо на двох авто, нас близько десяти людей. Спочатку йдемо стежкою, вирішуючи, де будемо звертати в ліс і що саме дивитися. Заглядаємо в ями, підозріло ставимося до свіжих куп гілля, поглядами шукаємо зруйновані будівлі. Усі присутні розуміють, що зараз потрібно бути максимально уважними і знають про те, якою може бути знахідка, але вголос про це ніхто не говорить, адже всі досі розраховують на краще. 

Міла, сусідка Міші

Телефон Михайла вимкнувся одразу після його зникнення, проте на руці у хлопця був фітнес-трекер, який, можливо, досі при ньому. Через це ми усі йдемо з увімкненим Bluetooth на телефонах, в надії, що в разі наближення, зловимо його сигнал. 

За кілька хвилин ми натрапили на казарми і мережу підземних бункерів колишньої військової частини. Ділимося по двоє і рушаємо їх обстежувати.

Деякі з них маленькі, а подекуди можна легко заблукати, особливо в тих, які йдуть під землю на кілька поверхів. Крім сміття, кульок з фарбою для гри в пейнтбол та саморобних приладів для куріння марихуани, ми не знаходимо тут анічогісінько. 

Володимир Муляр, друг Міші

— Міша — це дуже адекватний та добрий чувак. Він як двометровий ведмідь Балу, — розповідає мені дорогою друг зниклого хлопця Володимир Муляр. — Зараз у нього мама хворіє, тому він би нізащо не став так жартувати з нею. Це, знаєте, ніби телепорт якийсь, вже все обшукали, але його знайти не можемо. Поки я не побачу тіла — Міша для мене живий.

— Мама за нього завжди сильно переживає. Навіть коли ми десь трішки затримуємося, то вона одразу телефонує, питає, чи все у нього добре, — говорить ще один друг Міші Андрій.

Від інших волонтерів дізнаємося, що десь у лісі знаходяться шахти та озеро. Відходимо один від одного на кілька десятків метрів і ланцюгом йдемо в напрямку останнього. Але там також не знаходимо нічого.

На зворотному шляху зустрічаємо безхатька В’ячеслава. Розпитуємо його, чи не бачив він тут останнім часом нічого підозрілого і про те, де, гіпотетично, тут можна було б заховати тіло. Розповідає, що неподалік казарми, що в ній він живе, є кілька ям, пропонує піти з ним. Погоджуємося. 


В'ячеслав веде нас до казарми

— То він прямо сюди поїхав? Не знаєте? Ніяких забудов крім старих казарм і ось того куреня тут немає, — ведучи до свого житла, розповідає і водночас розпитує нас В’ячеслав. — У тій ямі дивились? А там? Гляньте ще в тих чагарях. А ось і моя казарма. Оце перша яма. Нічого? Тоді подивимося в іншій. Теж пусто? Добре, тоді ходімо до бункерів. Були там вже? В усіх? Тоді вибачте, не зможу вам нічим більше допомогти. 

Наступним місцем пошуків мали б стати поля і посадки у селищі міського типу Десна, але підїжджаючи до них, ми побачили гелікоптер, який кружляв якраз над цими ділянками. Виявилось, що і він підключений до пошуку зниклого. Їдемо на Бригантину. Волонтери швидко прочісують і цей клаптик землі. Міші немає і тут, але всі досі сподіваються на краще. 

На момент виходу цієї публікації Михайла Зубчука не знайдено. 

Просимо усіх, кому щось відомо про його місцезнаходження, або тих, хто володіє будь-якою інформацією, яка може допомогти у його пошуках, звертатися до поліції за телефонами: (0432)59-43-59, 59-41-55, (097)946-13-77 або 102.

Читайте також:

Шукає поліція, військові та волонтери. Мати і друзі розповідають про зниклого Михайла Зубчука

Повертався з дня народження і зник: вінничан просять допомоги у пошуках 23-річного Михайла

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.