Три рази чечени виводили на розстріл комбата з Вінниці

У день Святої Покрови  комбат Боженко отримав завдання провести розвідку на підступах до 32-го блокпоста. Тоді це була одна з гарячих точок. Його постійно обстрілювали бойовики. Їхали двома одиницями транспорту. До місця призначення під шаленим обстрілом прорвався тільки БТР, в якому знаходився комбат. Машину БМП бойовики підбили. Оцінивши обстановку на 32-у, комбат прийняв рішення йти на допомогу екіпажу підбитого БМП.

ОБСЄ викликало… сепаратистів

- Якби ж то ми знали, що екіпажу вдалося вибратися з машини і врятуватися, - розповідає підполковник. – Зв’язку з ними не було. Не могли залишити їх на полі бою. Дорогу обстрілювали з посадки сепари. Ми ризикували. Тому їхати разом зі мною  погодилися тільки добровольці. Двері в  БТРа не зачинялися через те, що машину зачепило обстрілом ще тоді,  коли проривалися на 32-й. Ми накинули ремінь, щоб причинити їх. Саме ця обставина і врятувала нас.

БМП знаходився на полі край дороги між 31-м і 32-м блокпостом. Добиралися до місця під обстрілом і самі постійно відстрілювалися. Та вже на під’їзді до машини заклинило башту і відмовила гармата.  

- Як тільки ми зупинилися біля БМП, по нас прицільно шарахнули протитанковою ракетою, - каже підполковник. – Влучили у башту, її повністю відірвало. Солдатик, який знаходився під нею, загинув. Не стало й навідника гармати, його життя обірвалося одразу. Від вибуху через відчинені двері першим вилетів командир БТРа старший лейтенант  Москалюк. Переді мною сидів солдат Петро Стус. Мені вдалося виштовхнути його з машини. Єдиний, кого не зачепило -  водій.

На поранених горів одяг, вони зривали його з себе. Не обгорілими залишалися тільки ті частини тіла, які захищали бронежилети.

- У руці я втримав телефон, - продовжує комбат. – Ще встиг подзвонити на блокпост і повідомити, що нас поранено, є два 200-их. Просив допомоги. На телефоні зафіксовано час дзвінка – була десята ранку. Останнє, що чув, стогін старшого лейтенанта, його найбільше поранило.

Після цього Боженко втратив свідомість. До тями комбат повернувся, коли відчув, що його хтось штовхає у бік. Каже, ламаною російською його запитали, чи живий. Він рукою відкрив обпечені повіки, у сутінках побачив машину з написом ОБСЄ. Долаючи біль, через силу попросив доставити їх на наш блокпост. У відповідь почув, що викличуть ополченців, щоб ті забрали в лікарню. Поруч лежав мертвий старший лейтенант Москаленко - втратив багато крові.

У комбата знов потемніло в очах. Коли і як його доставляли до лікарні, не пам’ятає. На лікарняному ліжку йому повідомили, що  знаходиться в опіковому центрі Луганської обласної лікарні. Разом з ним був ще один з їхнього екіпажу – уже згаданий солдат Петро Стус. Він також з нашої області, з Липовецького району.

Свій солдат вказав на командира

- Луганська обласна лікарня повністю під контролем сепаратистів, - розповідає Анатолій Боженко. – Палати, в яких лежали  поранені, під охороною озброєних бойовиків. Але лікарі і медперсонал до нас ставилися поблажливо. З їхнього дозволу один з цивільних пацієнтів інколи заходив до нас із своєю мобілкою. Надавав можливість декілька слів  сказати рідним.  

- Я був очевидцем, коли  жінка, по-моєму, вона завідувачка клініки, під час суперечки з бойовиками дістала пістолет, - розповідає пан Анатолій. – Ті хотіли забрати з лікарняного ліжка «айдарівця». Він був у важкому стані. З бійцями «Айдару» у бойовиків коротка розмова,  їх або катують, або розстрілюють. Воїну, якого захищала лікар, бойовики перед тим, як доставити в лікарню, відрізали вухо. Лікар все-таки наполягла на своєму. Сказала, відпустить пацієнта тільки тоді, коли пораненого вилікують.

Допит комбата почався одразу, як тільки лікарі привели його до свідомості. Проводив його слідчий у чині полковника. Пан Анатолій каже, що він представляв службу безпеки їхньої «ЛНР».  Під час першого допиту комбат звернув увагу, що в слідчого серед паперів лежить військовий квиток. Зрозумів, що це його документ. Бойовики знайшли його в обгорілій куртці, яку комбату вдалося зірвати з себе на полі бою. Боженко не став приховувати, хто він, звання і посаду.

– Якось у палату разом з бойовиками увійшов один з наших солдатів з блокпоста, - продовжує він. -  Я не міг зрозуміти, що сталося. Знав його особисто, і він мене знав.  Солдат показав на мене пальцем і сказав бойовикам, що це наш комбат.

Дружина Боженка по телефону повідомила, що у Вінниці  ходять чутки, що на його викуп збирають гроші. Навіть суму назвала  - 35 тисяч доларів. Після цього Анатолій запитав слідчого, скільки  він хоче за нього. Той у відповідь повідомив, що вони в таких торгах не беруть участі. Сказав, що без його дозволу жоден з командирів «ДНР» не має права забрати з лікарні нікого  з полонених. Порадив шукати серед своїх знайомих, хто хоче нагріти руки на визволенні комбата.

Замість обміну – у підвал

Після двох місяців лікування, 11 грудня, слідчий повідомив Боженку збиратися на вихід. Після паузи уточнив, що його мають обміняти.  Перед тим комбат попросив медсестру, чи не змогла б допомогти одягом. Свого одягу у нього не було. Жінка принесла деякі речі свого чоловіка.

- Мене привезли на площу біля будинку цирку, - розповідає Анатолій. – І протримали в одному з приміщень з ранку до п’ятої вечора. А потім сказали, що командир 92-ї бригади відмовився обмінювати комбата Боженка. Мене повезли у комендатуру, а там  відправили у підвал. Петра Стуса обміняли раніше. Солдатів, сержантів обмінюють без особливих затримок. А ось з офіцерами…

Зачинили у кімнаті із заґратованими вікнами, на дверях теж віконце з решіткою. Через неї охорона час від часу стежила за тим, чим займаються полонені. Охороняли їх, як каже співрозмовник, чеченці.

- Найстрашніше було, коли вони обкурювалися, - продовжує комбат. – Під кайфом  одразу розмахували зброєю, клацали затворами. У них руки свербіли стріляти. Вибирали кого-небудь із затриманих, виводили на подвір’я і казали, що він може йти, куди хоче. Якби хтось так зробив, пристрелили б і сказали, що зробили це під час спроби втечі полоненого.

Тричі таку процедуру проводили з Боженком.

- Що я робив у таких випадках? – перепитує він. – Просто мовчки стояв. Їх це бісило. Вони наставляли на мене автомат, штовхали дулом у спину. А одного разу чечен таки випустив чергу у мій бік. Кулі пройшли мимо. Я розумів, що він не цілиться у мене. Але обкурений міг схибити, у такому стані зробити це не складно.

Боженка з полону визволили волонтери. Йому розповіли, що зробили це колишні «афганці» за участю хлопців, які стояли в Києві на Майдані. 26 грудня його разом з харківським  журналістом, який пробув у полоні чотири місяці, привезли на обмін на блокпост сепаратистів біля Станиці Луганська. Там запитали документи, а документи їм не повернули.

- Що ти з ними возишся, відведи в кущі – і кінці у воду, - від цих слів на серці похололо, - каже Боженко. – Волонтери взялися за телефони. Чув їхню розмову про те, що запитували, які ліки їм потрібні. З’ясувалося, у сепарів є свій госпіталь. Постійно потрібні ліки. Так  волонтери знайшли з ними точки дотику. Словом, домовилися про нас. Потім лісовими дорогами довезли до Старобільська. Звідти мене забрали друзі з Вінниці, які приїхали за мною з дружиною.

Такого бардака, як в АТО, в армії не бачив

52-річний Анатолій Боженко кадровий військовий. Після закінчення військового училища служив в десантних військах. На час проведення  АТО перебував у запасі. Добровольцем пішов у військкомат. Потім ще декілька разів приходив нагадати про себе. Чекати повістки довелося понад місяць. На його думку, саме таких, як він, кадрових військових, мали б відправляти у зону бойових дій  у першу чергу.  У нього двоє дорослих дітей, синові 26, дочці – 20.

- Наш батальйон  формували і переформовували не раз і не два, - каже він. – Спочатку це мав бути  стрілецький  батальйон, - каже Боженко. - Сформували. Через тиждень сказали, що буде оперативний, через деякий час знов передумали, стали повертатися до першого варіанту, але, зрештою, сформували як оперативний. Але  що це за батальйон без протитанкового взводу, без підрозділу розвідки? Важкої техніки практично теж не було, мали тільки автомобілі.

Офіційно Боженко був комбатом, насправді, каже, командував 29-им блокпостом. При цьому його навіть не поінформували про місце розташування 31-го і 32-го блокпостів. Що говорити, коли між блокпостами не налагодили надійний зв’язок.

- Пізніше, коли я побачив схему розташування цих трьох блокпостів, зрозумів, що розставлені вони неграмотно з військової точки зору, - каже комбат. – Я говорив про це в штабі Нацгвардії АТО. Саме через це, а також через деякі недолугі команди, у районі цих блокпостів, за моїми підрахунками, нашими втрачено не менше 22 одиниць техніки. А скільки хлопців полягло. Серед них наш старлей Москаленко. Думаєте, хтось встановив, чому не прийшли на допомогу нашому екіпажу?  Ми день пролежали на полі! Якби вчасно прибула допомога, думаю, старшого лейтенанта можна було б врятувати.

Незважаючи на це, підполковник каже, що готовий після лікування знову стати в стрій.