Україна - це не просто місце на карті!
Кожен українець своєю працею робить внесок у розвиток держави.
Тому наше майбутнє та рівень життя залежать від усвідомлення того, хто ми є, і в якому напрямку повинні рухатися, аби разом змінити країну на краще. “Україна – це не просто місце на карті”, - сказав на минулому засіданні Уряду Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман та закликав людей позбутися песимізму і комплексу меншовартості.
“В Україні є 45 мільйонів людей, кожен з яких любить свою державу. Ніхто не прийде і за нас нічого не зробить. Я давно не вірю у дива, але знаю – ніхто один не може змінити ситуацію. Ми можемо це зробити тільки разом”, – говорить Голова Уряду. На підтримку ідеї самореалізації особистості в Україні, ми розповімо про світогляд та шлях звичайної людини, яка втілює свої мрії в Україні та робить внесок у культуру нашого суспільства.
Вінничанка Ірина Селезньова знайшла своє покликання більше 30 років тому. Вона - дитячий педагог-музикант, викладає музичну грамоту дошкільнятам та школярам молодших класів. Жінка зізнається, що у цій роботі поєднується те, що надихає її більше за все: світ дитинства та світ музичного мистецтва.
– Розкажіть, як ви зрозуміли, що стали саме на свій шлях?
– Шлях до того рівня викладача-музиканта, на якому я перебуваю сьогодні, був довгим. Я здобувала освіту за радянських часів. І ті знання, які я одержала під час навчання у Кишинівській консерваторії, вважалися цінними на той момент. Але розвиток у цій сфері потребує постійного самовдосконалення та орієнтації на світові тренди у музичній педагогіці та споріднених галузях. Коли ти зустрічаєшся з реальними дітьми, їхніми проблемами, потребами, характерами, то знань може виявитися замало. Тому тільки досвід, який набувається роками, і жага до новацій може поєднати мету викладача із особливостями дітей, з якими він співпрацює.
– Звідки ви черпаєте енергію та натхнення? Що допомагає працювати із дітьми впродовж такого тривалого часу?
– Останні роки переконали мене в тому, що те, чим я займаюсь, – це не вузька спеціалізація. Бути вчителем музики – це не тільки навчити дитину грати на інструменті чи заохотити групу співати пісеньку про маму. Це суцільне занурення у світ дитини, де ти маєш змогу торкнутися її душі, реалізувати таланти, закладені Богом. Головне – не пошкодити той діамант, ту особистість, якою є кожна дитина. Це моя відповідальність, моє захоплення. І у певному сенсі – місія.
– Що ви могли б назвати найбільшим успіхом у своїй діяльності?
– Справжнє досягнення – це коли ти маєш здібність опинитися на рівні дво-, три-, десятирічної дитини, зрозуміти її потреби та задовольнити їх. У моїй справі можна досягнути чогось лише у тому випадку, якщо це справді твоє покликання. Без готовності до суцільної самовіддачі з дітьми краще не працювати. Якщо говорити про практичні речі, то я відвідую заходи, спрямовані на підвищення своєї кваліфікації. Нещодавно, наприклад, відвідала конференцію, на якій обговорювали впровадження унікальної методики навчання діток – пізнання світу через звукосприйняття.
– Ви колись замислювалися про те, щоб поїхати з України, і займатися викладанням музики дітям у іншій країні?
– Для мене важливо знаходитися саме тут і навчати українських дітей. Хоча, насправді, я готова навчати дітей будь-якої національної та расової приналежності. Тут питання у тому, що реалізація в повній мірі пов'язана не з тим, де ти живеш, а з тим, хто ти є і як ти ставишся до розвитку себе самого та навколишнього світу. В Україні живуть і реалізовуються мої близькі люди, тому думок емігрувати у мене не виникає. Усім нам слід розуміти, що доля нашої батьківщини залежить не лише від влади, а від кожного з нас.
– Це, певно, і є один з проявів вашої любові до України.
– Я – частина України. Частина, яка співчуває багатостраждальному народу, частина, яка пам'ятає про подвиги наших предків. Я українка, яка покладається на Бога, сподівається на верховенство правди та перемогу справедливості. Врешті-решт, я роблю свій внесок у виховання дітей, які стануть майбутнім України. Я мрію про те, що вони виростуть і будуть відроджувати нашу державу і надалі.
– Що б ви хотіли побажати молодим поколінням українців?
– Бажаю дослухатися до свого серця. Чим більше у країні людей, які люблять свою справу, тим успішніша країна. Допоки лунають молитви від нашого народу – надія на належний рівень життя у нас є, і вона зростає. Я за молодь, яка будує і знає, як це робити. Тому бажаю мудрості, віри, надії та любові!
Олена Сокілець
www.uawelove.org
