Староста села: хто він? «Михайлівна, що ти робиш? Ти ж віддаєш портфель»

-А що Михайлівна скаже? - старостою в селі її поки що не називають. Валентина Дубчик (у центрі) з ветеранами Нетребівки

Вона мала посаду голови села. Змагалася за неї на виборах. З-поміж трьох претендентів земляки віддали більшість голосів саме за неї, Валентину Дубчик. Як після непростого виборчого марафону можна було добровільно відмовитися від посади?

 «Якби тягнула ковдру на себе, ми б не об’єдналися»

Перед останніми виборами  громада ще два рази виявляла довіру Валентині Дубчик керувати селом. Сільський голова розпоряджалася бюджетом, мала печатку, право підписувати документи. Тепер на дверях кабінету замість таблички «Сільський голова» інший напис – «В.о.сільського старости». Печатку здала. Бюджет централізований, отож, коштами розпоряджається ОТГ. Депутатів теж уже нема в селі. Сталося це після того, як Нетребівка увійшла до складу Томашпільської об’єднаної територіальної громади. Пані Валентина особисто агітувала земляків за те, щоб дали згоду на об’єднання. Йшла сама проти себе, точніше. Виступала «за» ліквідацію   посади сільського голови. Після входження в ОТГ таку посаду  ліквідували у Нетребівці. Щоб стати старостою, треба знову пройти через «сито» виборів. До того ж, ще й чекати довго – вибори старости  призначені на 2021 рік.

Дехто із земляків відмовляв її від такого кроку. Казали, що ти робиш, ти ж добровільно віддаєш портфель сільського голови.  Ким ти будеш після цього? Чи не шкодує тепер Валентина Дубчик, що пішла на об’єднання?

Ще б нагайку в руки

На приміщенні колишньої сільради у Нетребівці нині інша табличка – «Нетребівський старостинський округ Томашпільської об’єднаної територіальної громади».

-Вас справді тепер називають старостою? – запитую пані Валентину.

-Чесно скажу, поки що ця назва не прижилася в селі, - говорить вона. – Не раз чую, як люди говорять: «Йду до голови», «Голова пішла»… Багато-хто звертається по імені й по-батькові. А старостою… Один чоловік сказав: «Тобі б, Михайлівно, ще нагайку в руки».  Він людина поважного віку. Пам’ятає розповіді про окупацію села у роки війни. Тоді був у нас староста. Ходив з нагайкою у руках. Шмагав нею тих, хто щось порушував. Ось звідти й фраза про нагайку.

Співрозмовниця каже, що їхня громада першою пристала на пропозицію об’єднатися. Мало того, хвилювалася, аби так само погодилася громада сусіднього села Ракова. Чому? Інакше порушився б територіальний принцип. Ракова знаходиться між Нетребівкою і центром ОТГ селищем Томашпіль. Отож, Нетребівка ніяк не могла б увійти до складу Томашпільської ОТГ. Втім, сусіди теж не заперечували проти об’єднання. Так само, як і ще одне село – Горишківка. Тепер доєднатися мають ще 10 населених пунктів.

Нехай люди з’їдять нашого кабанчика

-Знаєте, чому я легко погодилася на об’єднання? – запитує співрозмовниця. – Бо з досвіду керівництва громадою зрозуміла, що за ті кошти, що нам виділяли, перспектив розвитку села – мінімум. Дерибан бюджету – це не по мені. Навпаки, я ще з дому виносила власні заощадження і віддавала їх на громаду.

Біля церкви у селі не було криниці. На Великдень воду носили відрами здалеку. Пані Валентина порадилася з чоловіком, батьками, рідними і вирішили за власні кошти викопати колодязь. Та ще й харчували тих, хто копав водойму. Разом з сестрою готували харчі, а батько голови доставляв їх підводою, бо має власну конячку. До речі, підвозив й інші необхідні матеріали. Після того ще одну криницю викопали за кошти місцевого сільськогосподарського підприємства, Тепер на Великдень і Водохреще мають воду, які освячує священик.

Співрозмовниця згадує епізод, коли копали криницю. Він вразив усіх, хто був тоді біля церкви. На село насунула чорна хмара. Люди стали молитися, аби дощ обійшов стороною. Потім обіперлися руками на кам’яний паркан навколо церкви. Сталося диво: за парканом лило, як з відра, а біля церкви й не крапнуло. Співрозмовниця каже, що очевидцями такого незвичного явища стали 20 людей, саме стільки тоді були зайняті на роботі з копання колодязя.

-Був у нас період, коли так звані перевіряльники «полювали» за сільськими головами і робили їх корупціонерами, - продовжує Валентина Дубчик. -  У цей час у нас свято села запланували. А коштів на його проведення - катма. Що ж це за свято без застілля! Запитую чоловіка, скільки наш кабанчик уже важить. Понад 90 кіло. Кажу, пора йому під ніж. Валерій, так звати чоловіка, не заперечував, аби ми приготували з нашого кабанчика харчі для односельців, учасників свята.Такі зустрічі згуртовують людей.

Жодного разу не пошкодувала

Перед тим, як надати згоду на об’єднання, депутати сільради, їх було 12 осіб, обійшли кожну сільську хату. Розповіли людям, що воно таке, це об’єднання. Просили подумати і визначитися, а пізніше висловити свою думку на сході села шляхом голосування.

-А що Михайлівна каже з цього приводу? – запитували у багатьох оселях. – Якщо вона «за», то ми так само будемо голосувати.

Ще раніше пані Валентина теж радилася з рідними. Хтозна, як все могло повернутися. Побоювалися, чи не залишиться голова взагалі без роботи. Вона ж була певна того, що гірше не буде. Зате є надія на краще. Відтоді жодного разу не пошкоджувала .

-За весь час мого головування Нетребівка ніколи не мала стільки коштів, як маємо їх нині,- каже Валентина Дубчик.

Село ожило – стільки коштів, як нині, Нетребівка ще не мала

Керівник громади наводить приклади того, які роботи нині виконуються у їхньому селі. Каже, у бюджетний рік в об’єднаній громаді Нетребівка вступила у 2017-му, але вже мають чималу фінансову підтримку. Почали ремонт будинку культури, приміщення збудовано ще у 1972 році, відтоді не знало капітального ремонту. 200 тисяч гривень Нетребівка отримала завдяки перемозі у конкурсі проекту розвитку громад, решту дала ОТГ. Уже замінили вікна, двері, частину перекриття. У дитсадку обладнали кухню, зробили все по-сучасному, як у місті, каже співрозмовниця. Дали грошей на завершення водогону. Планується ремонт доріг. Село отримало у користування мікроавтобус марки «Форд».

-До райцентру нам неблизько, понад 20 кілометрів, - пояснює пані Валентина. – Використовуємо транспорт для поїздки людей у власних потребах, тричі на тиждень, у базарні дні. Крім того, ним підвозимо дітей у Томашпіль на заняття гуртків.

-Об’єднана громада це велика сила, - наголошує в.о.старости села. – У цьому переконалася не тільки я, а й мої односельці.

Портрет: «Такий ще не вродив, аби усім догодив»

Валентина Дубчик родом з Нетребівки за фахом режисер-постановник, освіту здобула у Тульчинському культосвітньому училищі. Працювала у місцевому Будинку культури, був період, коли трудилася не за спеціальністю. Тричі поспіль односельці обирали сільським головою. Закохана в українську пісню. Постійно бере участь у концертах художньої самодіяльності. На свято 8Березня теж виступала. Місцеві артисти дали концерт разом з колективами художньої самодіяльності з Томашполя.

-Я виконувала пісню «Мамина молитва», - каже пані Валентина. – Бачила маму у залі. Вона втирала сльозу, такі слова, таку музику не можна слухати без хвилювання.

Співрозмовниця зізнається, що почувається щасливою. Разом з чоловіком виховали доньку й сина. Донька подарувала двох онуків. І при цьому ще живі батько й мама. «Хіба ж це не щастя?» - говорить пані Валентина.

Вона не думає про те, чи оберуть її на наступних виборах старостою.

-Якби я тягнула на себе ковдру, ми б взагалі не об’єдналися, - розповідає посадовець. – Мені добре з моїми людьми. Робимо все разом. Звичайно, не всі з розумінням ставляться до того, що робиться. На це співрозмовниця згадує народне прислів’я: «Такий ще не вродив, аби усім догодив».

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.