На Вінницьких Хуторах — отруєна земля

Мова йде про старий склад пестицидів на Вінницьких Хуторах. Як було відзначено на засіданні колегії Державного управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області, склад перетворився на руїни, призвівши до перевищення допустимого рівня пестицидів у воді та ґрунті. А позаяк це нині район суцільних забудов, то люди тут живуть на фактично отруєній землі. ... На перший погляд похмурі руїни видаються залишками житлового будинку. Але з кожним кроком все сильніше відчувається характерний солодкуватий запах. І це при температурі мінус два, а що ж тоді десь так при плюс двадцяти? Місцеві жителі говорять, що літом тут стоїть просто нестерпний сморід. Склад знаходиться майже в центрі вулиці з романтичною назвою Калинова. За мінімальними санітарними нормами територія складу і смуга в двісті метрів по його периметру мають бути “мертвою зоною”. Нині ж будинки стоять буквально за двадцять-тридцять метрів від руїн складу. Але це не ознака відчайдушності хуторян. — Ми отримали цю ділянку чотирнадцять років тому, а в будинку живемо чотири роки. Тоді нам обіцяли, що цей склад знесуть, але він стоїть і досі, — обурюється одна з хуторян, Тетяна Іванівна. — І воду цю п’ємо. Знаємо, що отруєна, а що робити? Тетяна Іванівна з чоловіком вже хотіли продати будинок. Але того, що давали покупці, замало для купівлі рівноцінного будинку, а у квартиру переїжджати не хочеться. “Хто тут побудувався, сам і винен?..” Вулиця Калинова з’явилась не внаслідок самозахвату території. Хтось же давав дозволи, погодження... Секретар сільської ради Вінницьких Хуторів Тетяна Поліщук стверджує, що у 1991-92 рр., коли роздавалися ці ділянки, склад ще діяв і не становив небезпеки. Проте на баланс сільради його ніхто так і не передавав. А розпочати будівництво могли, мовляв, і рік тому. Категорично відхрестилось від “хутірського Чорнобиля” і місцеве сільськогосподарське товариство ПОСП “Тарас Шевченко”. — У 1993 році склад списали з балансу підприємства, — говорить директор ПОСП Василь Колногозюк. — Тепер він не наш, це вже підтвердили і усі прокуратури. Зрештою, питання не лише в правонаступництві. Склад у 60-х роках взагалі збудували без дотримання будь-яких норм безпеки. Навіть без бетонованої підлоги, яка б перешкоджала попаданню отрути у грунт. Тоді не особливо переймались проблемами екології, та й забудов у безпосередній близькості до складу не було. Ще на початку 90-х хазяйновиті хуторяни вже розібрали склад буквально по цеглині. Старими міндобривами посипали навколишні городи, а от пестициди за відсутності підлоги почали просочуватися у землю. — Якби лише у грунт пішло, то ще півбіди, — говорить начальник відділу економіки природокористування Анатолій Іщенко. — Дуст, якого там чимало, майже не мігрує. Небезпека у тому, що отрута пішла у водоносний горизонт. Спільно з обласною санепідемстанцією було виявлено перевищення норм забруднення, зокрема по гексахлоргексану — у чотириста разів. Анатолій Іщенко говорить, що вода в навколишніх криницях — небезпечна. Отруйні речовини, які містяться у ній лише кип’ятінням не вб’єш. Датські екологи запропонували будівництво саркофагів Склад пестицидів у Вінницьких Хуторах був вибраний для пілотного проекту, що проводиться в Україні за допомогою датського уряду. Датчани запропонували Державному управлінню екології та природних ресурсів у Вінницькій області наступну схему реабілітації хутірської землі: повністю розібрати будівлю, отруту вкрити невеликими саркофагами, зверху висадити кущі барбарису, а криниці — затампонувати наглухо. Якщо вкласти пару десятків тисяч доларів, то можна очистити і воду. Але датський уряд допомагає лише порадами, про фінансування мова не йде. Хіба що скинуться самі хуторяни, — тут мало будинків, дешевших 50 тисяч доларів... ОблСЕС вичерпала міри впливу на “хуторянських” господарників При побудові складу, як повідомив завідуючий токсикологічною лабораторією обласної санстанції Валерій Дмитрук, була витримана санітарно-захисна зона в 200 м. Коли ж почалася забудова цих ділянок, місцева влада дала “добро” з умовою перенесення отрутосховища в інше місце. Затим змінилася і влада, і керівництво господарства, тільки склад залишився, як був. Директору ПОСП “Тарас Шевченко” Вінницьких Хуторів Колногозюку В.В. було направлене повідомлення про розгляд справи про санітарне правопорушення у головного санітарного лікаря області Валентини Зайцевої, на яке він не прореагував. Відтак Валентина Зайцева звернулась до міжрайонної природоохоронної прокуратури на предмет притягнення директора ПОСП “Тарас Шевченко” до відповідальності. Тобто, обласна санстанція, як запевняє Валерій Дмитрук, прийняла усі можливі міри впливу. Питання вперлось у фінансову скруту щодо ліквідації складу. — Це питання на контролі, але поки немає фінансування, то вирішується лише на рівні області. А по області в цілому таких складів більше 200... — Чи були випадки захворювань, пов’язані з наявністю отрутосховища? — Явних випадків, тобто гострих отруєнь, не було. Але хронічні можуть бути, тому що пестициди навіть в малих дозах вражають органи й системи організму і через 10-15 років можуть обернутися виникненням захворювань. Прямо зв’язати це з існуванням складу неможливо — є й інші джерела забруднення довкілля. Довідка. Останні лабораторні дослідження грунтових поверхневих вод біля складу проводилися в листопаді 2004 року. Вміст пестициду метафос на той час перевищував максимально допустимий рівень в 10-20 разів, БІ-58 — в 30 разів, гексахлорциклогексан (ГХЦГ) — в 9, хлорофос — в 10 разів.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.