Людські долі або Історії Героїв, які не змогли пережити біль війни в тилу. Частина четверта
- Гранати, ножі, трагедії в рідних селах… Це історії людей, які вижили на фронті, але не змогли вистояти перед внутрішньою війною.
- Ми згадуємо їх, щоб зрозуміти справжню ціну цієї кровавої війни.
Війна залишає слід на кожному, хто побував на передовій. Протягом року ми розповідали нашим читачам про скандали, трагедії та темні сторони життя тих, хто вижив на фронті. На жаль, не всі змогли впоратися з наслідками війни: хтось став жертвою злочину, хтось потрапив за ґрати, а хтось пішов із життя, не витримавши психологічного тиску.
У цій частині ми продовжуємо цикл «Людські долі» і пригадуємо історії Героїв з Вінниччини та інших куточків країни, які, повернувшись живими з війни, опинилися у боротьбі з невидимим ворогом — болем, травмами та драматичними наслідками війни в тилу.
Підірвав гранатою себе і жінку
Розпочнемо з історії, яка в квітні цього року була на слуху у всіх — трагедія на дні народження у Вінниці, яка сколихнула місто і показала, що війна не відпускає навіть тих, хто повернувся додому. Коли бойові дії залишилися позаду, людина, що пройшла фронт, може стати і жертвою, і винуватцем жахливих подій у мирному житті.
30 березня 2025 року колишній військовий Ігор Синявський підірвав гранату у власному будинку. Загинув сам і забрав життя своєї цивільної дружини Олександри Максименко. Свідки, рідні та знайомі досі не можуть повірити у те, що сталося. Мама загиблої, Віра, розповідає: «Як таке може бути, що він вбив мою дитину, залишив сиротою внука, а його поховали як героя?»
Ця історія обросла ще більшою трагедією через мовчання офіційних джерел. На сайті міськради повідомляли, що Синявський загинув «після поранення», а про вбивство Олександри — жодного слова. Родина змушена була самим відстоювати правду, розповідаючи про події в соцмережах і медіа.
Вбивство у камері: смерть після фронту
Наступна історія — ще одна трагедія, яка довела: війна ламає людей не лише на фронті, а й у місцях, де вони мали знайти безпеку та спокій.
У липні 2025 року загинув військовослужбовець Микола Кутецький, побитий співкамерниками у Вінницькому СІЗО. Донька Юлія розповідала, що трагедія сталася через посилку, яку вона не встигла передати:
— Познущалися, побили, зламали всі ребра. Це сталося через посилку, яку я не встигла передати. Вони вимагали від мене гроші, просили передачу. Батько помер від травматичного шоку, — казала жінка.
Більше того, родина змушена була сама доводити, що Кутецький — учасник бойових дій. Після його смерті версії подій різнилися: від «епілептичного нападу» до приховування фактів побиття. Страшна втрата батька стала наслідком не лише насильства, а й байдужості системи.
«Воював за країну, загинув від своїх»
Нагадаємо ще одну трагічну історію, яка сколихнула Вінниччину влітку 2025 року. Валерій Таранюк — ветеран АТО, чоловік, який пройшов фронт і віддав сили для захисту країни, загинув під час затримання поліцією у рідному Погребищі. Смерть ветерана викликала хвилю обурення в громаді та поставила низку болючих запитань: чому людина, яка воювала за державу, померла від рук тих, хто мав би її охороняти?
Все сталося ввечері 22 липня. Валерій їхав додому зі скутера після роботи. Транспорт він позичив у сусідів, шолома не мав, а дорога пролягала через село з поганим транспортним сполученням. Саме через цю дрібницю поліцейські почали переслідування. Очевидці згадують, що під час зупинки чоловік начебто чинив опір і не назвав свого прізвища. Але чи можна було за це платити життям?
Місцеві мешканці розповідали, що під час затримання Валерія заламали, залишили обличчям донизу в кайданках, а на його лобі залишилася помітна рана. Медики прибули майже через годину, коли чоловік уже не подавав ознак життя.
Валерій Таранюк залишив після себе двох синів. Один із них, Євгеній, на той час служив у ЗСУ на передовій. Він повернувся додому лише для того, щоб дізнатися, що батька більше немає. Громада Погребища вимагала чесного та неупередженого розслідування, адже трагедія сталася через дії тих, хто мав би захищати, а не забирати життя.
Ця історія залишила гіркий слід у пам’яті односельців. Вона нагадує, що наслідки війни залишаються з людьми навіть після фронту, і що ті, хто віддав сили для захисту країни, іноді стають жертвами байдужості та системної недбалості. Валерій Таранюк загинув у рідному селі, але пам’ять про нього та прагнення до справедливості живуть у серцях громади й усіх, хто шукає правду.
У Хмільнику військовий загинув від ножового поранення
На початку грудня трагедія сталася у Хмільнику. Під час побутового конфлікту 53-річний господар будинку вдарив кухонним ножем свого 35-річного гостя, який служив у ЗСУ. Удар у шию спричинив масивну крововтрату — чоловік помер на місці.
Правопорушника затримали, тіло направили на судово-медичну експертизу. Слідчі повідомили чоловіку про підозру за частиною першою статті 115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України. За інкримінованим злочином передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
На жаль, випадок у Хмільнику — не поодинокий. Протягом року побутові конфлікти неодноразово переростали у фатальні події, забираючи життя людей, серед яких були і військовослужбовці, ветерани та ті, хто лише нещодавно повернувся з фронту. Кожна така історія — нагадування про крихкість життя і те, як швидко буденні сварки можуть обернутися трагедією.
Нічна трагедія на АЗС під Жмеринкою
Нещодавно у всіх на слуху була шокуюча історія на автозаправній станції під Жмеринкою, де сварка перетворилася на справжню трагедію. Під час нічної суперечки поліцейський, який перебував у відпустці після ротації з фронту, завдав численних ударів чоловіку, від яких той помер ще до приїзду медиків. Свідки розповіли про шокуючі деталі: потерпілого залишили без допомоги, а перші дії правоохоронців не зупинили агресора.
Конфлікт на АЗС розпочався зі словесної суперечки між поліцейським, який перебував у відпустці, та відвідувачем. Словесні образи швидко переросли у фізичну сутичку. Поліцейський не обмежився ударами руками: він неодноразово завдавав потерпілому ударів ногами, у тому числі по голові. Чоловік упав на підлогу, але нападник продовжував завдавати удари, попри спроби інших відвідувачів розборонити конфлікт.
За свідченнями очевидців, потерпілий лежав без свідомості, а перші правоохоронці на місці події не надавали йому медичної допомоги. Тіло чоловіка було переміщене на вулицю — через територію АЗС, де його фактично залишили без догляду. Медики прибули пізніше, але врятувати життя потерпілого вже не вдалося.
Попередньо встановлено, що смерть настала внаслідок численних тілесних ушкоджень, отриманих під час бійки. Слідство триває, усі обставини перевіряються, а підозрюваний перебуває під вартою до завершення розслідування.
11 грудня 2025 року Вінницький апеляційний суд відмовив адвокату підозрюваного та залишив чинним запобіжний захід — тримання під вартою.
Ця трагедія вкотре показала, як побутові конфлікти, навіть за участю людей зі службових структур чи військових, можуть закінчитися фатально. Протягом року подібні випадки забрали життя не одного громадянина, серед яких були ветерани та військові, що несли службу заради безпеки країни.
Наслідки цих подій — болючий урок про ціну хвилинної агресії, важливість дисципліни та контролю навіть у побуті. Кожен із цих смертельних випадків нагадує про необхідність законності і відповідальності — адже життя може обірватися у будь-який момент через непотрібний конфлікт.
Попередні частини про наших захисників читайте у таких матеріалах:
- «Людські долі. Історії Героїв, що тримають фронт. Частина перша»
- Людські долі або Історії Героїв, чиї серця зупинились на полі бою. Частина друга
- Людські долі або Історії Героїв, що вистояли в пеклі полону. Частина третя
Читайте також:
Ремонт для галочки? Що не так з новими пандусами на Театральній
Шлюб за ґратами: скільки пар одружилися в колоніях Вінниччини і які права вони мають
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
