Людські долі або Історії Героїв, що вистояли в пеклі полону. Частина третя
- Місяці під тортурами та страхом росіян, що здавався нескінченним — і все ж вони витримали.
- Дехто провів у неволі місяці, інші — понад два роки, але кожен залишив там частину себе, відстоявши власну гідність і честь.
- Олександр Константинов, Ярослав Склярук, Микола Козяр, Сергій Загика, Іван Красножон та багато інших — їхні долі різні, але кожна з них несе історію відваги і готовності віддати найдорожче за рідну землю.
Вони пройшли пекло полону, пережили тортури й приниження — і повернулися додому. Їм є що розповісти, але ще більше — про що мовчати. Бо за кожним днем неволі стояли біль, боротьба і віра, що Україна не забуде.
Перший обмін цього року відбувся 15 січня — тоді додому повернулися 25 захисників. Уже 5 лютого обмін став масштабнішим: в Україну повернули 150 військових — солдатів, сержантів і офіцерів різних підрозділів: морських піхотинців, десантників, нацгвардійців, прикордонників, тероборонівців і поліцейського. Деякі з них провели в полоні понад два роки — боронили Україну в Маріуполі, на Запоріжжі та на інших напрямках.
Упродовж року відбулося чимало обмінів, під час яких додому поверталися і вінничани. У цій частині серії згадаємо кілька історій, про які наші журналісти розповідали читачам протягом року.
«Дуже важко прийти до тями…»
Історія Ігора Суйчемезова дуже вразила наших читачів. Захисник Маріуполя повернувся до рідного села Цекинівка після майже трьох років у російському полоні. Він пережив пекло Оленівки, бачив загибель майже всіх побратимів у бараку та пройшов через неймовірний страх і біль, але вижив.
Односельці зустріли Ігора квітами, прапорами та щирими словами вдячності. Діти читали вірші, вручали коровай і букети, а сам герой не приховував емоцій:
— Дуже важко прийти до тями після усього пережитого, — зізнається Ігор. — Я безмежно щасливий, що повернувся додому, але серце ще розривається від втрат.
Масштабний обмін у березні
Майже водночас Україна провела один із найбільших обмінів полоненими — додому повернулися 175 захисників. Серед них четверо вінничан: Віктор, Антон, Сергій і Володимир. Ці воїни провели місяці і навіть роки у полоні, зазнали поранень та переслідувань, але залишилися живими.
Їх зустрічали рідні, волонтери та колеги. Усі звільнені негайно отримали медичну та психологічну допомогу, адже після полону починається нова боротьба — за повернення до нормального життя, за родини і за відновлення спокою.
Повернення до дому на Великдень
Напередодні світлого свята ще 277 родин отримали довгоочікувану звістку — з полону повернулися їхні сини, чоловіки та побратими. Серед звільнених були гвардійці та прикордонники, більшість провели у неволі майже три роки. Найстаршому — майже 61 рік, а наймолодшому — лише 20.
Цей обмін став п’ятим у 2025 році та 64-м від початку війни. Люди, які пережили страх і біль, повернулися до рідних домівок, аби відчути тепло родинних обіймів і почати відновлювати своє життя.
Серед звільнених було п’ятеро вінничан: Іван, Сергій, Юрій, ще один Іван та Ростислав. Вони провели місяці у різних російських регіонах, пройшли через тортури та знущання, але змогли вистояти і повернутися додому.
На початку травня ще 205 українських захисників повернулися додому з російського полону. Серед них — п’ятеро вінничан: Назар, Іван, Руслан, Павло та Радж. Для їхніх родин це була довгоочікувана звістка: місяці страху, очікування і невідомості нарешті завершилися.
Саме тоді додому повернувся і Павло Данилюк із Тульчинської громади. Місяці страху, очікування та невідомості залишилися позаду. Для рідних і громади цей день став справжнім святом — Павло знову вдома, серед близьких, у рідних стінах.
Після 19 місяців у полоні додому повернувся Владислав Денисюк
На початку червня рідний Могилів-Подільський зустрів 24-річного прикордонника Владислава Денисюка, який провів у російському полоні 19 місяців. Місяці невідомості та страху залишилися позаду — тепер хлопець вдома, серед батьків, брата, друзів і побратимів.
На в’їзді до міста його зустрічали обіймами і сльозами радості. Подільський хліб на рушнику, тиша, що об’єднала всі 19 місяців чекання, і розчулені серця рідних — ці моменти показали, наскільки сильна надія і віра в повернення близьких.
— Такі моменти нагадують: варто триматись і чекати, навіть коли серце стискає біль. І дива відбуваються там, де люблять і не здаються, — зазначили у громаді.
Барська громада зустрічала своїх Героїв
На початку червня додому повернулися ще 11 вінничан із російського полону. Серед них особлива увага до двох воїнів із Барської громади — Валерія Торкотюка, який перебував у неволі з вересня 2022 року, та Ігоря Калева з Ялтушкова.
З вересня 2022 року, коли Валерій потрапив у полон, його родина переживала довгі, важкі та безрадісні дні болю, очікування, тривоги і відчаю. Нарешті ці випробування позаду.
Повернувся з полону і одразу зробив пропозицію
У червні в Тульчині вирували неабиякі емоції: рідні, друзі та земляки зустрічали захисника Павла Данилюка, який провів 17 місяців у російському полоні. Місяці страху, очікування і невідомості залишилися позаду — Павло повернувся додому, серед рідних і тих, хто щодня чекав на його повернення.
Під час урочистої зустрічі Павло зробив пропозицію своїй коханій — і вона одразу відповіла «Так!». Ця зворушлива подія стала символом надії та нових початків після важких випробувань.
Мешканці Тульчина зустрічали героя з квітами, прапорами та оплесками. Усмішка Павла та сльози радості рідних нагадували всім, що любов і життя сильніші за будь-які випробування.
86 днів тримав позиції на «Азовсталі»
У червні Ямпільщина також зустрічала свого Героя — старшого лейтенанта Івана Красножона. Він, уродженець Ямполя, боронив Маріуполь та 86 днів тримав позиції на «Азовсталі». Три роки російського полону залишилися позаду, і нарешті Іван опинився серед рідних і земляків.
— День повернення був сповнений сліз радості та обіймів, — зазначали у громаді. — Кожен тут відчував гордість і вдячність за його мужність.
Історія Івана переплітається з багатьма іншими: ті, хто пройшов через полон, знову опинилися серед рідних, щоб відчути тепло дому після довгих місяців страху та невідомості.
Сергій Загика повернувся з 19-місячного полону
Наступного дня Тульчинщина раділа поверненню свого земляка — Сергія Загики з Вільшанки, який провів у російському полоні 19 місяців. Захисник, що боронив Україну на Луганському напрямку, знову ступив на рідну землю під оплески і квіти рідних, друзів і всієї громади.
— Довгі місяці очікування позаду, і нарешті Сергій серед нас, — повідомляла Тульчинська РДА. — Його історія нагадує, що віра і терпіння сильніші за будь-які випробування.
Історія, що вражає до болю
Історія Анатолія Лоткіна з Демидівки вражає до глибини серця. Дев’ять місяців у російському полоні — побої, спрага, нелюдські умови, а на Великдень навіть віддалене повідомлення про його місцезнаходження ставало рідною ниткою надії для родини.
У вересні 2024 року Анатолій потрапив у полон під час боїв на Донеччині. Сестра Анна щодня шукала можливості передати братові листи і зверталася до волонтерів та міжнародних організацій. Він відчував ці послання як друге дихання, яке допомагало вижити і не втратити надію.
Коли Анатолій нарешті повернувся з далекої Якутії додому, першим, що зробив, — зателефонував рідним. Першу годину вони просто розмовляли і плакали, адже довгі місяці страху та невідомості залишилися позаду, а серця наповнилися радістю і полегшенням.
Живий, здоровий, вдома
20 червня після двох років у російському полоні додому повернувся прикордонник Микола Козяр. Його зустрічали мама, дружина, син, сестра та побратими — зі сльозами радості й обіймами, що говорили більше за слова.
Микола служив на найгарячіших ділянках фронту, потрапив у полон у жовтні 2023-го, а повернувся лише в травні 2025-го.
Ця історія перегукується з іншими червневими поверненнями — Анатолій Лоткін, Іван Красножон, Сергій Загика — всі вони пройшли неймовірні випробування, але знову опинилися серед рідних, доводячи: надія сильніша за страх.
Сльози радості лились в Лука-Мелешківській громаді
Наприкінці червня Лука-Мелешківська громада радо зустріла свого Героя — Євгенія, який пройшов через жахи російського полону. Він вижив, залишився сильним і нарешті опинився поруч із рідними, у рідній домівці.
Щоб кожен зміг подякувати і підтримати захисника, громада організувала Вечір зустрічі у Будинку культури.
«Це чудова нагода особисто сказати «дякую», обійняти Героя та просто бути разом», — зазначив голова громади Богдан Августинович.
Повернення після року неволі
Ще один вінничанин, Валерій, боєць 120-ї окремої бригади ТрО, після понад року в полоні повернувся додому. Він потрапив у неволю в травні 2024 року під час боїв на Харківщині, поблизу Вовчанська.
«Понад рік очікування, боротьби і випробувань — і сьогодні Валерій знову на рідній землі, серед своїх», — розповідали у бригаді.
Це вже не перше повернення бійців 120-ї бригади з полону, але кожне — особлива радість для родини, громади та всіх, хто вірив і чекав.
Вижив у пеклі полону
Ще одна щаслива розповідь, яку могли прочитати наші читачі: у липні додому з полону нарешті повернувся солдат Ярослав Склярук із Ладижина. Після року, місяця та 28 днів у неволі він ступив на рідну землю, а зустріч із рідними та побратимами стала справжнім святом радості і сліз.
На знак вдячності Ярослав отримав квіти та український коровай, символ гостинності та тепла. Для громади його повернення стало символом незламності та віри — історією про мужність, яку не можна забути.
Повернення додому, яке зігріло серця всіх навколо
Ще одна історія, що не залишила байдужим: Олександр Константинов із Ямпільщини нарешті повернувся додому після тривалого полону. Понад рік його рідні жили в страху та невідомості, щодня молячись і чекаючи на диво — і воно сталося.
Як і Ярослав Склярук, Олександр пройшов через тяжкі випробування на Харківщині, пережив немислимі труднощі, але залишився живим і сильним.
23 липня його зустрічали рідні, побратими та вся громада — з обіймами, сльозами радості та відчуттям неймовірного щастя.
Тринадцять місяців чекали вдома
Після 13 місяців у полоні захисник Василь Тернавський нарешті повернувся додому у село Степанки Мурованокуриловецької громади. Його звільнили ще в червні, а після лікування та реабілітації він ступив на рідну землю — живий, сильний і оточений турботою рідних.
Дружина, діти, мама та побратими зустріли його зі сльозами радості, хлібом-сіллю та щирими обіймами. Кожна мить була сповнена вдячності та віри, що всі українські захисники обов’язково повернуться додому.
«Вибігла на вулицю і не вірила очам»
Майже три з половиною роки Олег Грабалюк вважався зниклим безвісти. Його мама, Світлана, не отримувала жодної звістки про сина від 2022 року. Лише в червні 2025-го Олег потрапив у обмін полоненими, але родині про це ніхто не повідомив.
Світлана згадує, як дізналася про його повернення випадково: знайомий помітив його ім’я у списках звільнених. Вона вибігла на вулицю, щоб зустріти його, і лише тоді усвідомила — це не сон.
— Найважче було не те, що він був у полоні, — говорить жінка, — а те, що держава мовчала. Ми знали, що він живий, але чекали невідомо чого… — ділиться Світлана.
Ця зустріч стала для родини миттю неймовірної радості і полегшення після довгих років очікування.
Повернувся морський піхотинець з Сальника
У серпні новини буквально «горіли» історіями повернення українських Героїв з полону. Серед них особливо зворушливою була зустріч у Сальнику: рідні, друзі та побратими обіймали морського піхотинця Василя Касенюка, який утримував оборону на «Азовсталі» і потрапив у полон у квітні 2022 року. Протягом трьох років ніхто не знав про його долю: його перевозили зі Сартани до Оленівки, а потім — до колонії в Тульській області та Мордовії.
Незламний «Грек»
Вересень 2025 року запам’ятався на Вінниччині яскравими історіями повернення Героїв. Особливо емоційною була зустріч у Погребищенській громаді: рідні та односельці обіймали Олександра Миколаєнка, позивний «Грек», бійця «Азову», який понад три роки провів у російському полоні після оборони Маріуполя.
«Грек» брав участь у боях ще з 2014 року — у Гостомелі, Бучі, Мощуні, а 56 днів обороняв Азовсталь, отримавши осколкові поранення та баротравми. Після виходу з Маріуполя його три роки утримували в полоні, і лише 24 серпня 2025 року він нарешті повернувся додому.
На в’їзді до села його зустрічали державними прапорами, квітами та сльозами радості. Обійми, в яких вмістилися роки очікування та надії, ще раз нагадали: навіть після найтяжчих випробувань Герої повертаються живими.
Троє військових з Вінниччини серед звільнених у жовтні
2 жовтня Україна зустріла неймовірну хвилю радості: 205 людей нарешті повернулися з російського полону — серед них 185 військових та 20 цивільних. Багато з них пережили пекельні випробування в Маріуполі, на «Азовсталі» та ЧАЕС. Більшість були в полоні ще з 2022 року, і зараз, після довгих місяців очікування, вони нарешті вдома.
Особлива увага — троє військових із Вінниччини: Андрій, Григорій та Юрій. Вони боронили Україну на Донецькому напрямку та в Маріуполі й понад три роки були в полоні. Щирі емоції переповнювали матір Андрія з Гайсинського району, яка дізналася про його звільнення: 38-річний син повернувся додому після трьох років і п’яти місяців неволі.
Про історію Андрія наша журналістка підготувала окремий матеріал, який можна прочитати ТУТ.
«З полону повернувся незрячим, але з віршем про маму»
У грудні 2025 року Юрій Дмитрієв із села Русава на Ямпільщині повернувся додому після двох років російського полону. Військовий, навідник мінометного розрахунку, втратив зір на обидва ока, залишився лише світло. Його зустрічали рідні, друзі та земляки — із квітами, обіймами та сльозами радості, які вмістили всі страхи й надії цих довгих місяців.
Два роки Юрій утримувався в полоні, а його мамі, яка вже перенесла інсульт, про місце перебування сина не повідомляли. Щоб передати почуття та вибачення, Юрій написав у полоні вірш про маму — подумки, адже писати було неможливо. Коли його декламувала двоюрідна сестра під час зустрічі у Будинку культури, серце пані Ольги калатало так, що здавалось, це чутно на весь зал.
«Перед мамою я відчував велику провину, — згадував Юрій. — Не сказав, що йду на фронт, не подзвонив перед завданням, під час якого мене взяли в полон. Два роки мучився, що мама не чула мій голос».
Після зустрічі у сільському клубі Юрій і мама залишилися удвох. Вони говорили про дитинство, школу, сім’ю та будні до війни, уникаючи страшних спогадів про полон. Наступного ранку пані Ольга принесла синові свіже молоко та млинці — Юрій, який так довго їх чекав, нарешті насолодився смаком рідної землі й дому.
Сьогодні Юрій продовжує лікування та реабілітацію. Частково відновив зір на ліве око, праве залишається дуже слабким, йому встановили другу групу інвалідності. Та попри все, повернення додому стало для родини і громади справжнім дивом, символом незламності духу та любові, яка сильніша за будь-які випробування.
Попереду ще довгий шлях: за даними ОБСЄ, понад 6 300 українських військових досі перебувають у російському полоні. Та попри біль розлуки і невідомість, ми чекаємо кожного, віримо в їхнє повернення. Дякуємо за кожну історію, що вже завершилася щасливо. Кожен із них — наш Герой, і їхня свобода обов’язково настане.
Попередні частини про наших захисників читайте у таких матеріалах:
- «Людські долі. Історії Героїв, що тримають фронт. Частина перша»
- Людські долі або Історії Героїв, чиї серця зупинились на полі бою. Частина друга
Читайте також:
Ремонт для галочки? Що не так з новими пандусами на Театральній
Шлюб за ґратами: скільки пар одружилися в колоніях Вінниччини і які права вони мають
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
