До банкрутства Тульчинського маслозаводу причетна російська ФСБ?

У Тульчині ще добре пам’ятають одну надзвичайну ділову людину. Для блага району той чоловік, як мовиться, не жалів живота свого. Одному підприємству допоміг заліки закрити, іншому шукав інвестора. Одне слово, за короткий час заїжджий „гість” розвинув таку бурхливу діяльність, що став шанованою людиною. Перед ним відчиняли двері у місцевій адміністрації. При допомозі влади він став керівником маслозаводу. Тодішньому директору сказали, мовляв, якщо в тебе не йде діло, то поступися грамотнішому менеджеру.
„Грамотніший менеджер” виявився аж занадто грамотним. По-перше, він дуже хитро керував виробництвом. Наймав для цього виконавців. Сам не підписував жодних документів. У Тульчині навіть не проживав. Винаймав житло у Вінниці. Але де саме – це була таємниця за сімома печатками. Як і його телефон. Номер знала одна довірена особа, яка постійно тримала хазяїна „в курсі”. Бо той у Тульчині з’являвся наїздами.
- Врємєнщик, та ще й чужий, став хазяїном, - каже співрозмовник. – Де таке можливо?..
Щоб зацікавити молокоздавачів, для них оголосили гарну ціну. І люди виглядали молоковозів із Тульчина, як сонця. А коли кількість тих, хто здавав молоко на Тульчинський маслозавод, сягнула „нормальної” цифри, їм раптом стали затримувати виплати. Щоправда, обіцяли неодмінно розрахуватися. Треба лише трохи зачекати, поки налагодиться фінансовий стан на заводі.
Влада також вірила. У даному випадку авторитет працював на „врємєнщика”.
Коли економічний стан підприємства досяг критичної межі, за діловим хазяїном, як кажуть, і слід пропав. Куди подівся чоловік - на це запитання на заводі лише плечима зводили від здивування.
Співрозмовник каже, що до рук „врємєнщика” прилипло півтора мільйона гривень(!).
Невже так ніхто нічого і не дізнався про „хазяїна”?
- Із часом на заводі пішла інформація, що він громадянин Росії. Там і „розчинився” на широких просторах „матушки”. Тим паче, що добре знав, як це зробити так, щоб і сліду не залишити. У минулому наш молочар служив у ФСБ.
Таку інформацію, за словами співрозмовника, хтось приніс на завод із посиланням на правоохоронні органи.
- Навіть якби втікача спіймали, які ти йому претензії пред’явиш, - продовжує роздуми вголос співрозмовник. – Він же не підписав жодного документа, ніде не залишив слідів...
Так починалося банкрутство ВАТ „Тульчинський маслозавод”.
Критична маса боргів накопичувалася, як снігова куля. Рятувати підприємство взялися нові власники з Києва. Чіпляти на себе борги попередника вони не мали наміру. Тому й створили нову юридичну особу – ТОВ „Тульчинський маслозавод”. Масло „Тульчинка” – один із найбільш поширених у торговельній мережі видів продукції нового ТОВ.
Станом на 14 лютого цього року загальна сума заборгованості ВАТ досягла 4,5 мільйона гривень. Левову частку цих грошей – 3,2 мільйона гривень підприємство заборгувало податківцям. 1,1 мільйона ВАТ мало б сплатити одному з приватних підприємств Київщини. Його представники звернулися до суду з позовом про визнання банкрутом.
Повертати борги молочарі з ВАТ не мають чим. Як записано у довідці про перевірку фінансової діяльності, „платоспроможність ВАТ незадовільна, підприємство не забезпечене власним майном”. Тому ВАТ „Тульчинський маслозавод” за крок до ліквідації. У даний час триває ліквідаційна процедура. На її проведення законодавством визначено термін у шість місяців. Він закінчується у серпні. Після чого у труну з мертвим ВАТ заб’ють останній цвях.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google