Розплата за творчість «великого майстра тонів». Що відомо про Петра Ніщинського

Дарина ДІДИК

Петро Ніщинський народився на Вінниччині, але значну частину свого життя провів у переїздах.
Він був великим композитором, талановитим перекладачем і мовознавцем. А ще справжнім українцем, за що і поплатився.
Які найвідоміші твори створив митець і чому йому довелось провести останні роки в бідності?

У різний час на Вінниччині жило дуже багато талановитих і визначних особистостей. Своєю діяльністю наш край прославляли майстри слова, звуків і форм — поети, письменники, композитори, музиканти, художники й актори, а також лікарі, вчителі, архітектори, винахідники й непересічні політичні та громадські діячі.

Прочитати про декого з них можна у таких наших матеріалах:

А наразі пропонуємо познайомитись ближче з українським композитором і перекладачем Петром Ніщинським.

Відео дня

Географія життя маестро

Петро Ніщинський народився у родині бідного паламаря 21 вересня 1832 року в селі Неменка Київської губернії. Сьогодні це Іллінецький район Вінницької області.

У досить ранньому віці він залишився без батька — Івана Ніщинського не стало, коли Петру було лише сім. І, можна припустити, що саме ця трагічна подія у багато чому визначила життєвий шлях майбутнього композитора.

Разом із матір’ю і меншими братами він пішки вирушає до Києва. Таке рішення прийняла мама, щоб подарувати своїм дітям краще майбутнє і, перш за все, якісну освіту.

У 1842 році Ніщинський починає навчатись у Києво-Софійському духовному училищі, а з 1844 до 1845-го — у Києво-Подільському духовному училищі. Вже там наш земляк почав вивчати музичні дисципліни й здобув славу вправного співця.

«Вокальні здібності вісімнадцятирічного семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна. У 1850 році, будучи призначеним настоятелем польської церкви в Афінах, він, для підсилення церковного хору, викликає туди молодого талановитого співака, — розповідають дослідники з вінницької обласної бібліотеки Тімірязєва. — В Афінах Ніщинський не обмежувався співом у церкві, а вивчав еллінську культуру, мистецтво, вдосконалював знання грецької мови. Перебування в Афінах було значною подією в житті Петра Івановича. Тут він закінчив філологічний і богословський факультети університету і захистив дисертацію на ступінь магістра наук».

Певний час він пропрацював викладачем грецької мови в Афінській гімназії, але вже у 1857 році повертається додому. Чи, правильніше було б сказати, до Петербурга, де й продовжує викладацьку діяльність. Тепер вже у духовній семінарії.

Зрозумівши, що працювати вчителем у Петербурзі досить складно з матеріальної точки зору, Ніщинський знову їде в Афіни, де тепер, до речі, живе його дружина. І вже разом із нею у 1860-му композитор опиняється в Одесі.

«Одеський період» у житті митця дослідники називають напрочуд складним, хоч і неймовірно плідним. Саме тут він знайомиться із Марком Кропивницьким, українським актором і письменником, і створює свої перші роботи як композитор, до прикладу, хор «Закувала та сива зозуля».

Творчі злети і падіння

Перші мистецькі спроби нашого видатного земляка базувались головним чином на обробці народних пісень.

«Петро Ніщинський глибоко любив життя, свій народ, українську народну творчість, мелодії і слово, що давали йому натхнення для власної творчості. Він прагне збагатити народну пісню новими художніми образами і мелодіями і досягає цього талантом і невтомною працею, — повідомляють далі дослідники з обласної бібліотеки. — Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, він присвячує цій темі талановиті обробки пісень «Козак Софрон», «Ой, гук, мати, гук», «Байда». Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси «Дівчинонько-голубонько», «У діброві чорна галка», які довгий час вважалися народними».

Спочатку композитор планує переїхати до Києва, де було більше можливостей для викладання латини й грецької мови. Та на шляху до цього стали відверті переслідування через його проукраїнську позицію.

Українським культурним діячам і педагогам все частіше відмовляли в роботі, тому знайти для себе місце Ніщинському стає важко навіть в Одесі — попереду черговий переїзд.

У 1875 році композитор переселяється у маленьке містечко Ананьєв, неподалік сучасного Кропивницького, й отримує посаду викладача в державній жіночій гімназії. У Ананьєві відновлюється співпраця Ніщинського з акторами театру корифеїв і тут він пише свої найвідоміші твори: «Нудьга», «Порада» і, звичайно, «Вечорниці» до драми Шевченка «Назар Стодоля».

У провінційному місті минає сім років життя митця. Петро Ніщинський стає свідком наслідків Емського указу, який фактично повністю руйнує українську культуру, й вимушений знову збирати валізи… Знову в Одесу...

Заборона на друк

Крім музики, Ніщинський захоплювався і письмовим словом — перекладом. Саме він переклав на грецьку «Слово о полку Ігоревім», а на українську — твори Софокла й Гомера. У цьому він був справжнім першопрохідцем.

Та така активність виявляється геть не до душі царській «власті», український переклад «Одіссеї» опиняється під забороною, а Ніщинського вчергове понижують, мотивуючи все його некваліфікованістю. Мовляв, погано грецьку мову знає, тому й заслуговує на значно нижчу посаду.

Це, зрозуміло, ламає митця, але бажання опублікувати твір нікуди не зникає. За словами дослідників, на допомогу прийшов не хто інший, як Іван Франко. Саме він називав Петра Ніщинського «великим майстром тонів» і навіть запропонував за власні кошти видати «Одіссею».

Так, за якийсь час, під ім’ям Петра Байди твір виходить у світ. Випуском займалась львівська «Правда».

Останні роки в забутті

Використання псевдоніму не врятувало Ніщинського від тиску з боку царської влади, через появу українського перекладу попри заборону, його остаточно звільняють з роботи. Доживати віку митцю доводиться в маленькій однокімнатній одеській квартирі.

Він все більше починає хворіти і одного разу приймає рішення повернутись на справжню батьківщину — на Вінниччину. В дорозі, на жаль, його розбиває інсульт, то ж до доньки його доставляють паралізованим. За кілька днів, 4 березня 1896 року, серце видатного композитора робить останній удар.

Життя Петра Ніщинського, подільського генія, було сповнене переїздів, але, символічно, що останньою домівкою для нього стало місце не таке вже й далеко від першого дому. Могила композитора й донині знаходить у селі Ворошилівка Тиврівського району.