Третій рік поспіль історико-меморіальний комплекс «Вервольф» під Вінницею став епіцентром реконструкції подій Другої світової війни. І якщо в минулому році учасники відображали бойові дії, які дійсно відбувалися на теренах Вінницької області, то в цьому році бій 1944 року був умовним. На фестивалі було задіяно близько сотні реконструкторів з усієї України, які поділилися на три табори: Червоної армії, УПА і Вермахту.





























На полі бою було проведено кілька сутичок між військовими таборами. Були рукопашні бої, бої з холодною зброєю, автоматна та пістолетна стрілянина, була навіть гармата. Не було тільки переможців. Загинути судилося всім

Такий задум організатори пояснили тим, що війна – це завжди трагедія, а її наслідки, якими б вони не були, завжди незворотні і жахливі для всіх її учасників.

– На таке цікаво дивитися, на таке страшно дивитися. Особливо на тлі останніх подій у нашій країні, – розповідає гість реконструкції зі столиці Кирило Маслов. – У мене брат зараз в АТО, і поки я тут аплодую холостим пострілам, Серьога (брат - авт.), сидить у бліндажах і йому не до оплесків. Точно навіть не знаю, чому я тут. Може тому, що таким чином я хоч з боку зможу побачити те, що бачить мій брат, пацани, які там, місцеві, волонтери. За нашими плечима вже є перемоги. І скоро вони обов'язково повторяться!

По завершенню реконструкції ті, хто ще нещодавно вів один проти одного боротьбу не на життя, а на смерть, робили спільні селфі, обмінювалися один з одним враженнями і дружньо спілкувалися з глядачами, яких в цей день було кілька сотень. Найспритніші змогли зібрати використані гільзи, постріляти з гвинтівок, приміряти німецький шолом або отримати фото на пам'ять з учасниками реконструкції.































Віталій Головенько, координатор проекту «Жива історія»

– Мета нашого заходу банальна до простоти – щоб про ті події не забували. Історія різнопланова і неоднозначна, деякі моменти хотілося б забути, на деякі не звертати уваги, але суспільство, як і людина, дорослішає тільки тоді, коли робить якісь висновки з того, що вона пам'ятає або того, через що вона пройшла. Можливо, та війна доклала частину нашої сьогоднішньої незалежності, адже вона торкнулася всіх сімей без винятку.

Концепція реконструкції – що війна і смерть зрівнюють усіх. Не важливо, хто правий, а хто винний, не важливо, під якими гаслами виступають. Коли в такому заході хтось перемагає, то починаються «Ура! Мы победили!» – це більш ігровий варіант, який підходить нашому східному сусідові. У них там обов'язково «Наши должны победить!». Але ми і так знаємо, хто переміг, тому для нас важливо, щоб люди замислились, яка трагедія криється за цим «Ура! Победа!» Щоб побачили кожне життя, яке залишилося на тому полі. Це не футбол, в якому хтось повинен перемогти. Це трагедія, яка неосмислена дотепер!