Літературно-музичну виставу про долю Василя Стуса побачила Вінниця

Олег ЛЕВАДНИЙ (незалежний журналіст)

- Не можна звинувачувати дітей, які істеричним сміхом реагують на страшні матеріали побуту КДБ і радянської зони. Вони навіть не уявляють собі, що таке було. - розповів режисер проекту "Стусове коло" Сергій Проскурня.

Літературно–музичне дійство про життя людини-легенди Василя Стуса представили на розсуд глядачів в театрі ім. Садовського. В проекті брали участь Роман Семисал, сестри Леся і Галина Тельнюк та Дмитро Стус.

- Кожен із нас йшов до цієї роботи по-своєму, - каже син поета Дмитро Стус, - для мене це підсумок двадцятирічної діяльності. Це спроба говорити мовою емоцій, мовою життя.

За словами режисера проекту Сергія Проскурні, це вистава з елементами інтерактивності.

- Нам удалося поєднати публіцистику і психологію, - каже Сергій Проскурня. – Це справді танець образів, символів, тексту, ритму, мелодій та руху.

У виконавця головної ролі Романа Семисала є доволі великий фрагмент виступу, коли він працює в безпосередньому контакті з публікою. На сцені був розміщений великий екран, на якому протягом всієї вистави демонструвався фотофільм із використанням документальних фотографій родини Стусів. Хтось навіть зауважив, що він аж ніяк не відволікав увагу і не заважав насолоджуватися майстерною грою актора.

- Публіка цю мову розуміє, - каже Сергій Проскурня, - приймає правила гри, так що зворотній зв'язок існує. Власне, поєднання тиші в залі з одного боку, й зойків, які ми чули час від часу, та навіть юнацького реготу в одній ситуації, і створюють таку атмосферу. Я до цього ставлюсь досить поблажливо.

Момент, коли Роман крикнув зі сцени стандартну по цей час команду при обшуку: «Лицом к стене, раздвинуть ягодицы! Откатить! Закатить!», справді супроводжувався сміхом у залі. Можливо тому, що цю команду чує кожен підліток при медогляді у військкоматі. І вона навряд чи вона нагадує їм про катівні КДБ.

- Це дихання залу, - каже Сергій Проскурня, – це безкінечно і надзвичайно напружена творча увага всіх учасників на сцені. Коли пісня, яку ти чуєш багато разів, кожного разу звучить як нова. Тому що Леся і Галя почули якусь інтонацію Романа, чи Дмитро сказав про якусь ситуацію зі свого дитинства так, що ми здивовані знову. І це – живий процес.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google

Прокоментуйте