Переховувала подругу у погребі

Щороку, 22 червня об’єднання "Вічний пам’ятник (союз колишніх в’язнів фашизму і спасителів) проводить вечір-реквієм "Вічний уклін", на якому згадують безневинних людей, яких стратили, тільки за те, що вони - євреї. І ще раз дякують тим, хто, ризикуючи власним життям, переховували жертв переслідувань. Праведники Світу - так називають людей, які рятували євреїв від смерті. Серед них - Клавдія Марківна Заріцька. У роки війни вона жила з матір’ю в Жмеринці.
- Якось вночі хтось постукав. Я вийшла, на порозі стояла моя однокласниця Ольга Бінштейн і просила її сховати, - згадує пані Клавдія. - Я спустила її в погріб під кухнею, де ми зберігали картоплю. Дала їй подушку і ковдру.
Незабаром до хати прийшов німець, спитав чи не живуть у сім’ї євреї, погрожував розправою.
- Я відповідала йому німецькою. Кажу, нікого у мене немає. А в погребі зберігається картопля. Якщо хочете дам вам її, - каже Клавдія, - Тоді мені було сімнадцять років і я не боялась, що мене можуть заарештувати. Мама моя не була проти того, щоб сховати дівчину. Вона була вчителькою і дуже добре ставилась до людей. Для нас всі люди були рівні, ми ніколи не питали, хто якої національності.
Німець пішов ні з чим. Місяць Ольга переховувалась у подруги, а потім приїхала її мама і забрала дочку в Шаргород.
Недовго затрималась у Жмеринці і Клавдія. Тоді юних дівчат відправляли на роботу у Німеччину. Щоб уникнути німецького рабства, Клавдія намастила зеленкою плями на обличчі вдягла хустинку і виїхала до тітки в Одесу.
- Їхала в товарному поїзді разом з бичками, телятами, - каже Клавдія. - З вокзалу до тітки додому мене підвіз румун на бричці. Я жила у тітки, вступила в інститут. Там так не знущались над людьми.
Доля повернула Клавдію до Вінниці і тут вона знову зустрілась з Ольгою. Все життя води дружили сім’ями.
- Пам’ятаю, ми часто ходили в гості, грали у шахи, - згадує донька Клавдії Заріцької Альона Михайлова-Пехан, - а коли Ольга з родиною у девяностих роках виїжджала до Ізраїлю - проводжали їх усією сім'єю, як рідних. На жаль, Ольга вже померла. Але до цих пір її рідні запрошують маму до себе в Ізраїль.
На вечір-реквієм прийшла і онучка Клавдії Марківни Ілона Пехан з дворічною донечкою Даринкою.
- Я з дитинства знала, що бабуся ховала єврейську дівчину під час війни. Але тоді я просто знала, що вона вчинила правильно, - розповідає Ілона Пехан, - Але тільки коли виросла, зрозуміла, наскільки це було небезпечно. Адже бабуся ризикували не тільки своїм життям, але й життям своїх рідних. Я пишаюсь своєю бабусею, знаю, вона не змогла інакше. Я хочу, щоб і моя донька знала про подвиг прабабусі. Коли вона підросте, я обов’язково розкажу їй про це.