Забирали навіть подушки. Історія Надії Корольової з Гнівані, яка пережила Голодомор у 33 році

Своїми спогадами жінка поділилася проектом «Ukraїner». Надія детально розповіла, що було в ті роки. 

Колективізація та розкуркулення

Родина Надії була заможною. Її батьки займалися хліборобством і були дуже працьовитими, тому нажили чималі статки: мали десять десятин землі із садком і городом, сани, воза, корову, коней та овець. Усе це родина втратила, коли почалася колективізація.

— Як зайшла совєцька власть — усьо позабирала. Із скрині всьо забрала: всю одежу, всі рядна, подушки. Всьо, що було в хаті, забрала. Це колєктівізація щіталася.

Перші колгоспи в Радянському Союзі з’явилися в 1917-1920 роках, проте масова колгоспизація почалася лише з 1929 року. Радянський режим прагнув перетворити селян, які становили 85% населення УСРР, на робочу силу, контролювати їхнє життя та нав’язати більшовицьку ідеологію.

Селяни мусили здавати своє майно, худобу, робочий інвентар та пожитки в колгоспи.

Впродовж 1928-1931 років від розкуркулення постраждали понад 1,5 мільйона людей, більшу частину яких відправили до віддалених районів СРСР, зокрема до Сибіру.

Сибір

У Сибіру були виправно-трудові табори. Людей туди відправляли у холодних товарних вагонах без їжі та води — в кожному було по сорок чоловік, а дорога займала кілька тижнів. Після прибуття в табори на них чекала важка праця в нелюдських умовах.

Загроза розкуркулення чи арешту змушувала людей вступати до колгоспів і приймати умови радянського уряду. Надія розповідає, що її родина, хоч і не пішла в колгосп, проте сплатила податок.

— Він (батько. — ред.) виповнив всьо (налог наложили на батька): м’ясо, яїчка, це всьо. Звідки? Нема. Забирають корову. Ялівка (корова, яка не дає приплоду. — ред.) була, ми готували на корову. Забрали за мнясо. Забрали батька, бо нема шо вже забирати.

Аби врятуватися від ув’язнення, батько Надії мав підписати документи, що сплатить ще один податок. Він підписав, але платити вже не було чим. Тому разом із кількома іншими чоловіками був змушений тікати до Луганська і працювати там у шахтах — так робили багато хто в ті роки.

Голодомор

Надія, її мама, чотири сестри та брат фактично залишилися без годувальника за рік до початку Голодомору. Взимку 1932 року в людей почали забирати зерно та їжу. Це пояснювали виконанням плану хлібозаготівель, який саме того року був значно завищеним порівняно з попереднім. Колгоспи не могли впоратися й не виконували план, тому радянський уряд відбирав власні запаси селян.

План хлібозаготівель

Форма натурально-продуктової повинності селян перед державою, за якою вони мали постачати державі певну кількість зерна. Це був один зі способів контролювати селян, їхню роботу та життя.

У сільській раді для вилучення їжі призначали спеціальні бригади людей, зазвичай — із того ж села. Дехто йшов на таку роботу добровільно, але переважно це було вимушено: якщо людина не погоджувалася вступати в бригаду, вона могла стати жертвою репресій. Надія згадує, що односельчани емпатії під час обшуків не виявляли.

Буксирні бригади

Спеціальні бригади, створені з сільських активістів, колгоспників чи комсомольців, які в роки Голодомору проводили подвірні обшуки, щоб виконати план хлібозаготівель. Вилучення у селян зерна, їжі, худоби часто супроводжувалося побиттям, приниженням, псуванням майна.

— Всьо забрали, навіть з горшка пшеницю висипали. Мали вони палки такі желізні, гострі, кругом хати ходили і так штиркали цими палками — шукали, чи ми не закопали пшениці, ну, хліба.

Надія згадує, що, на відміну від селян, голова колгоспу завжди мав що їсти — це були переважно харчі, конфісковані у людей. Голова переймався виконанням плану хлібозаготівель, адже інакше міг втратити роботу й ситий шлунок.

Єдина можливість вижити — вступ до колгоспу. Пішла до нього і сестра Надії. За день вона заробляла дві склянки пшона. Частину їжі передавала родині: кілька склянок зерна, буханку хліба та інше. Тато Надії також часом надсилав посилки з Луганська.

Худобу в родини забрали під час розкуркулення, тому в Голодомор їли лиш те, що самі могли виростити чи знайти на городах. Сіяли коноплі й буряки, які затирали з пшоном і варили суп.

Навесні збирали й минулорічну мерзлу картоплю, яка позалишалася в землі. Шкірку знімали, а саму бульбу сушили, розтирали та пекли коржі. 

Жорен родина Надії не мала. Все, що треба, перетирали в макітрі — глиняній мисці. Натомість деяким сусідам вдалося зберегти жорна. Сьогодні це є одним із матеріальних доказів геноциду, адже радянський режим їх забирав та знищував, аби переконатися, що можливості молоти зерно в українців немає.

«Законом про п’ять колосків»

У сусідньому селі, згадує Надія, жінка збирала колоски і її засудили до п’яти років ув’язнення відповідно до постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцнення громадської (соціалістичної) власності», яку в народі називали «законом про п’ять колосків». У її рідному селі на поле не ходив ніхто — боялися.

— Ця власть заступила. Шоб її ніхто не знав! А ми пережили [Голодомор]. Я дивуюся, як ми пережили: п’ятеро дітей, мама — шоста, і ше дитина грудна була. Мама не має сама шо їсти, а дитину годує.

Від голоду загинула сестра Надії. Всім іншим членам родини вдалося вижити.

— Як в нас померла дєвочка, батько пише: «Що зробилося вдома, що мені снилося, що відбили пальця мізинного?». А ми кажемо: «Таня померла». Це вже був 1933 рік. Зробили ящичок і похоронили цю дитину.

Після Голодомору

Після Голодомору батько Надії повернувся з Луганська в село й таки пішов працювати в колгосп, щоб уникнути арешту. Працював з іншими чоловіками коло волів, згадує Надія.

— Вони всьо робили. Як ранесенько вони йшли, нагодовані вже воли, вози, з возу хліб звозювали, снопи привозили, солому возили до скирти. Робили тоді — як в себе, так робили і в колгоспі.

Тоді ж починалося активне переселення росіян у міста Донбасу — аби продовжувати розвивати промисловість краю. Працівників на шахти шукали по всій Україні, а Надії, щоб не потрапити на таку роботу, сестра порадила подати заяву в комсомол у Гнівані.

Комсомол

— Я написала заявлєніє, поступила у комсомол, бо можуть забрати на Донбас, а комсомольців не забирали. Мене вже тоді прийняли, організовували цей колгосп, але їм треба п’ятисотну ланку організувати. Кого? Давай Надю ланковою (ланковий — керівник ланки. — ред.).

Надія згадує, що їй разом із дівчатами, яких вона організувала у ланку, вдалося на гектарі виростити 500 центнерів буряка. Їй тоді було п’ятнадцять, а з часів Голодомору минуло лиш кілька років.

Після Голодомору селяни жили бідно, кожен виживав як міг. Часом односельчани зловживали довірою одне одного, щоб отримати бажані продукти чи товари. Одного разу, коли сестра Надії стояла в черзі по тканину в сільмаг, що відкрили в Гнівані, то зустріла жінку зі свого села.

— Вона прийшла та й каже до мої сестри: «Ксеня, твій батько помер!» Вона тоді покидає цю очередь, а ця стає на її місце, а ця вже біжить. Но вона вибігла, а йде чоловік з нашого села у Гнівані, вона підбігає до нього, а він каже: «Нє, неправда, бо я зустрівся з ним, він пішов на господарство воли запрягати, а я, — каже, — поїхав на Гнівань».

Пізніше сестра Надії намагалася знайти свої подушки, які у них забрали під час розкуркулення. Усі знали, що активісти або забирали собі увесь конфіскований одяг та інше майно, або перепродавали один одному, бо в селян грошей не було. Подушки, які тоді продали по два, три або й п’ять рублів, сестра Надії знайшла, але вони вже не мали такого вигляду, як раніше.

«Я б їх поперестріляв»

Голодомор як геноцид українського народу понівечив долі українців. Багато хто намагався боротися з радянським терором. Дехто не витримав, не зміг протистояти, не вижив. Пам’ять про ті страшні роки донесли до сьогодні його безпосередні свідки. Вони діляться спогадами з українцями та усім світом, аби люди не забували.

— Мені дуже жалко. Я розказувала своїм, а зять каже: «Я б їх би поперестріляв би». Я кажу: «Нічого ти не зробив би, бо тебе хуже застрелили б, чим ти когось». Ніхто нічого не міг сказати, ніхто. Ми тільки дивилися.

Джерело: Ukraїner

Читайте також:

Важливе за вчора. Найцікавіші новини 26 вересня, які ви могли пропустити

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.