Забирали навіть подушки. Історія Надії Корольової з Гнівані, яка пережила Голодомор у 33 році

Забирали навіть подушки. Історія Надії Корольової з Гнівані, яка пережила Голодомор у 33 році
  • На Поділлі найперше почали впроваджувати примусову колективізацію та закривати церкви.
  • Селяни бунтували та не йшли на поступки. Щоб придушити їх повстання, влада пішла на злочин проти власного народу — Голодомор.
  • Пережила ці всі жахіття Надія Корольова, яка народилася в селі Іванківці Тиврівського району. Коли почався Голодомор, їй було 10 років.

Своїми спогадами жінка поділилася проектом «Ukraїner». Надія детально розповіла, що було в ті роки. 

Колективізація та розкуркулення

Родина Надії була заможною. Її батьки займалися хліборобством і були дуже працьовитими, тому нажили чималі статки: мали десять десятин землі із садком і городом, сани, воза, корову, коней та овець. Усе це родина втратила, коли почалася колективізація.

— Як зайшла совєцька власть — усьо позабирала. Із скрині всьо забрала: всю одежу, всі рядна, подушки. Всьо, що було в хаті, забрала. Це колєктівізація щіталася.

Перші колгоспи в Радянському Союзі з’явилися в 1917-1920 роках, проте масова колгоспизація почалася лише з 1929 року. Радянський режим прагнув перетворити селян, які становили 85% населення УСРР, на робочу силу, контролювати їхнє життя та нав’язати більшовицьку ідеологію.

Селяни мусили здавати своє майно, худобу, робочий інвентар та пожитки в колгоспи.

Впродовж 1928-1931 років від розкуркулення постраждали понад 1,5 мільйона людей, більшу частину яких відправили до віддалених районів СРСР, зокрема до Сибіру.

Весільне фото родини Корольових в 1952 р.

Сибір

У Сибіру були виправно-трудові табори. Людей туди відправляли у холодних товарних вагонах без їжі та води — в кожному було по сорок чоловік, а дорога займала кілька тижнів. Після прибуття в табори на них чекала важка праця в нелюдських умовах.

Загроза розкуркулення чи арешту змушувала людей вступати до колгоспів і приймати умови радянського уряду. Надія розповідає, що її родина, хоч і не пішла в колгосп, проте сплатила податок.

— Він (батько. — ред.) виповнив всьо (налог наложили на батька): м’ясо, яїчка, це всьо. Звідки? Нема. Забирають корову. Ялівка (корова, яка не дає приплоду. — ред.) була, ми готували на корову. Забрали за мнясо. Забрали батька, бо нема шо вже забирати.

Аби врятуватися від ув’язнення, батько Надії мав підписати документи, що сплатить ще один податок. Він підписав, але платити вже не було чим. Тому разом із кількома іншими чоловіками був змушений тікати до Луганська і працювати там у шахтах — так робили багато хто в ті роки.

Надія у віці 24 роки

Голодомор

Надія, її мама, чотири сестри та брат фактично залишилися без годувальника за рік до початку Голодомору. Взимку 1932 року в людей почали забирати зерно та їжу. Це пояснювали виконанням плану хлібозаготівель, який саме того року був значно завищеним порівняно з попереднім. Колгоспи не могли впоратися й не виконували план, тому радянський уряд відбирав власні запаси селян.

План хлібозаготівель

Форма натурально-продуктової повинності селян перед державою, за якою вони мали постачати державі певну кількість зерна. Це був один зі способів контролювати селян, їхню роботу та життя.

У сільській раді для вилучення їжі призначали спеціальні бригади людей, зазвичай — із того ж села. Дехто йшов на таку роботу добровільно, але переважно це було вимушено: якщо людина не погоджувалася вступати в бригаду, вона могла стати жертвою репресій. Надія згадує, що односельчани емпатії під час обшуків не виявляли.

Буксирні бригади

Спеціальні бригади, створені з сільських активістів, колгоспників чи комсомольців, які в роки Голодомору проводили подвірні обшуки, щоб виконати план хлібозаготівель. Вилучення у селян зерна, їжі, худоби часто супроводжувалося побиттям, приниженням, псуванням майна.

— Всьо забрали, навіть з горшка пшеницю висипали. Мали вони палки такі желізні, гострі, кругом хати ходили і так штиркали цими палками — шукали, чи ми не закопали пшениці, ну, хліба.

Надія згадує, що, на відміну від селян, голова колгоспу завжди мав що їсти — це були переважно харчі, конфісковані у людей. Голова переймався виконанням плану хлібозаготівель, адже інакше міг втратити роботу й ситий шлунок.

Єдина можливість вижити — вступ до колгоспу. Пішла до нього і сестра Надії. За день вона заробляла дві склянки пшона. Частину їжі передавала родині: кілька склянок зерна, буханку хліба та інше. Тато Надії також часом надсилав посилки з Луганська.

Худобу в родини забрали під час розкуркулення, тому в Голодомор їли лиш те, що самі могли виростити чи знайти на городах. Сіяли коноплі й буряки, які затирали з пшоном і варили суп.

Навесні збирали й минулорічну мерзлу картоплю, яка позалишалася в землі. Шкірку знімали, а саму бульбу сушили, розтирали та пекли коржі. 

Жорен родина Надії не мала. Все, що треба, перетирали в макітрі — глиняній мисці. Натомість деяким сусідам вдалося зберегти жорна. Сьогодні це є одним із матеріальних доказів геноциду, адже радянський режим їх забирав та знищував, аби переконатися, що можливості молоти зерно в українців немає.

Пані Надія

«Законом про п’ять колосків»

У сусідньому селі, згадує Надія, жінка збирала колоски і її засудили до п’яти років ув’язнення відповідно до постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцнення громадської (соціалістичної) власності», яку в народі називали «законом про п’ять колосків». У її рідному селі на поле не ходив ніхто — боялися.

— Ця власть заступила. Шоб її ніхто не знав! А ми пережили [Голодомор]. Я дивуюся, як ми пережили: п’ятеро дітей, мама — шоста, і ше дитина грудна була. Мама не має сама шо їсти, а дитину годує.

Від голоду загинула сестра Надії. Всім іншим членам родини вдалося вижити.

— Як в нас померла дєвочка, батько пише: «Що зробилося вдома, що мені снилося, що відбили пальця мізинного?». А ми кажемо: «Таня померла». Це вже був 1933 рік. Зробили ящичок і похоронили цю дитину.

Після Голодомору

Після Голодомору батько Надії повернувся з Луганська в село й таки пішов працювати в колгосп, щоб уникнути арешту. Працював з іншими чоловіками коло волів, згадує Надія.

— Вони всьо робили. Як ранесенько вони йшли, нагодовані вже воли, вози, з возу хліб звозювали, снопи привозили, солому возили до скирти. Робили тоді — як в себе, так робили і в колгоспі.

Тоді ж починалося активне переселення росіян у міста Донбасу — аби продовжувати розвивати промисловість краю. Працівників на шахти шукали по всій Україні, а Надії, щоб не потрапити на таку роботу, сестра порадила подати заяву в комсомол у Гнівані.

Комсомол

— Я написала заявлєніє, поступила у комсомол, бо можуть забрати на Донбас, а комсомольців не забирали. Мене вже тоді прийняли, організовували цей колгосп, але їм треба п’ятисотну ланку організувати. Кого? Давай Надю ланковою (ланковий — керівник ланки. — ред.).

Надія згадує, що їй разом із дівчатами, яких вона організувала у ланку, вдалося на гектарі виростити 500 центнерів буряка. Їй тоді було п’ятнадцять, а з часів Голодомору минуло лиш кілька років.

Після Голодомору селяни жили бідно, кожен виживав як міг. Часом односельчани зловживали довірою одне одного, щоб отримати бажані продукти чи товари. Одного разу, коли сестра Надії стояла в черзі по тканину в сільмаг, що відкрили в Гнівані, то зустріла жінку зі свого села.

— Вона прийшла та й каже до мої сестри: «Ксеня, твій батько помер!» Вона тоді покидає цю очередь, а ця стає на її місце, а ця вже біжить. Но вона вибігла, а йде чоловік з нашого села у Гнівані, вона підбігає до нього, а він каже: «Нє, неправда, бо я зустрівся з ним, він пішов на господарство воли запрягати, а я, — каже, — поїхав на Гнівань».

Пізніше сестра Надії намагалася знайти свої подушки, які у них забрали під час розкуркулення. Усі знали, що активісти або забирали собі увесь конфіскований одяг та інше майно, або перепродавали один одному, бо в селян грошей не було. Подушки, які тоді продали по два, три або й п’ять рублів, сестра Надії знайшла, але вони вже не мали такого вигляду, як раніше.

«Я б їх поперестріляв»

Голодомор як геноцид українського народу понівечив долі українців. Багато хто намагався боротися з радянським терором. Дехто не витримав, не зміг протистояти, не вижив. Пам’ять про ті страшні роки донесли до сьогодні його безпосередні свідки. Вони діляться спогадами з українцями та усім світом, аби люди не забували.

— Мені дуже жалко. Я розказувала своїм, а зять каже: «Я б їх би поперестріляв би». Я кажу: «Нічого ти не зробив би, бо тебе хуже застрелили б, чим ти когось». Ніхто нічого не міг сказати, ніхто. Ми тільки дивилися.

Джерело: Ukraїner

 

Читайте також:

Важливе за вчора. Найцікавіші новини 26 вересня, які ви могли пропустити

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (6)
  • Кеп

    Бабка триндить і не червоніє.Від голоду першими помирають старі і малі,а в них і малі і немовля вижило,бо нормально жили.В комсомол вона вступила,бо було їй там добре,одразу стала ланковою -керувала,куркулиха-пристосуванка.Чим було гірше на Донбасі робітником на шахті,аніж в "голодному колгоспі"? У робітників був хліб і до хліба завжди,та ще й зарплата,а вона з "голодного" села не хотіла їхати,бо каталася тут,як сир в маслі. Мій батько з 1938 року,дитина війни,малим по смітниках після гітлерівців вибирали з бабцею лушпайки картопляні,після війни залишився сиротою,то вже помер давно,а ця -здорова,як корова,всіх пережила,БО ДОБРЕ ЖИЛА ЗАВЖДИ І НІКОЛИ НЕ ГОЛОДУВАЛА,БРЕХУХА!!

    Міла reply Кеп

    З головою все впорядку?У бабусі життя було страшніше чим те що розповіла ,дитинка на руках померла,сестричка бабусі,коли їй грушечку маленьку до рота доносили а  в тебе ще язик повертається молоти таке,у неї життя тоді було таке що ворогу не пожелаєш, те що написали то ще терпимо ,а насправді ще хуже було ,так що ротяку не відкривай раз не знаєш

    Міла reply Кеп

    З головою все впорядку?У бабусі життя було страшніше чим те що розповіла ,дитинка на руках померла,сестричка бабусі,коли їй грушечку маленьку до рота доносили а  в тебе ще язик повертається молоти таке,у неї життя тоді було таке що ворогу не пожелаєш, те що написали то ще терпимо ,а насправді ще хуже було ,так що ротяку не відкривай раз не знаєш

    Sasha Grigorenkl reply Кеп

    Як Вам не соромно таке писати про стареньку бабусю, яка стільки всього пережила? Може вона в чомусь і перекрутила факти, але ж Ви там не були, щоб сказати, яка вона брехуна.
    І написано ж в самому початку статті, що жили вони заможно. Може Вам невідомо, та в селі тоді могли жити заможно винятково партійні начальники або люди які пахали зранку до ночі - до яких вона відносить сім'ю, а  ще сестричка в неї померла тоді, отже не вся сім'я пережила голод.
    Можливо відкрию Вам таємницю, та при союзі з початком колективізації було досить важко виїхати з села: документи зберігалися в колгоспах, щоб поїхати до родичів, потрібно було ще домовитись із керівництвом; про зарплату взагалі смішно - платили дуже нерегулярно і мізер, в основному розрахунок був продукцією. До того ж, людям в колгоспах писали трудодні: відпрацювавши тиждень з ранку до ночі, людині могли написати 1-2дні, і звісно ж вихідних було надзвичайно мало, а вже тепер на пенсії ті трудяги знають, що отримують мінімальну пенсію, бо у них мало трудового стажу.
    Більше всього дивує, коли люди, які не жили і не працювали в селі, розказують, що у селі набагато легше прожити. У селі легше не подохнуть з голоду і холоду, але для цього треба постійно працювати, особливо в теплі пори року
  • Rabbit123

    "Усі знали, що активісти або забирали собі увесь конфіскований одяг та інше майно, або перепродавали один одному... Подушки продали по два, три або й п’ять рублів". ЦЕ МІСЦЕВА САМОДІЯЛЬНІСТЬ АКТИВІСТІВ І ДО ПОЛІТИКИ СРСР ВІДНОШЕННЯ НЕ МАЄ.
  • Ольга Казачинская

    Ганьба насиллю. Пані надії подяка за таку розповідь за те, що вижили. Це велика проблема, коли поспішають з впливом.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
18:18 «З проблеми робимо цінність»: як на Вінниччині виготовляють вироби з вживаних речей photo_camera 18:13 У третій лікарні облаштують додаткові кисневі точки для хворих на COVID-19 17:28 Тестували майже три тижні. На площі Гагаріна тричі корегували світлофори 16:34 На Немирівському шосе маршрутка збила пішохода. Чоловік помер photo_camera Від читача 23:20 ЖК «Корфорт» - обличчя кандидатів поміж пліснявкою та іржею 16:28 Трагедія у селі Голодьки: спецкомісія з'ясовує, що призвело до смерті трьох людей play_circle_filled 16:07 Біля парку Ющенка горіло два легковики — Mersedes Benz та Skoda Octavia play_circle_filled photo_camera 15:19 За порушення карантинних вимог оштрафували двох водіїв маршруток 15:13 Тролейбус №10А отримав новий маршрут. Замість Вишеньки їздить на Гніванське шосе stars 14:32 Зниклого 14-річного вінничанина знайшли у Чечельницькому районі 13:30 Ми незалежні тільки завдяки читачам. «20 хвилин» впроваджує платну підписку play_circle_filled 13:18 Від COVID-19 помер військовий з Калинівки, який служив в зоні ООС 12:11 Одна смерть та 138 нових випадків. Дані про COVID-19 по Вінниці та районах 12:07 Мешканці вулиці Антонова скаржились Наталії Солейко на незручне транспортне сполучення (Пресслужба ВО «Батьківщина») 11:01 Важливе за вчора. Найцікавіші новини 21 жовтня, які ви могли пропустити 10:37 Чаює в кабінеті з полковником? Активісти хочуть звільнення головного поліцейського контролера stars 10:13 Зникла 60-річна вінничанка Юлія Сікальська. Допоможіть у пошуку 09:04 Ковідний рекорд. В Україні за добу виявили понад 7 тисяч нових випадків COVID-19 08:31 У Хмільницькому районі в оселі виявили три тіла. Серед померлих двоє дітей 3 та 5 років 08:29 Сьогодні вітаємо Якова та Костянтина. Історія та прикмети 22 жовтня play_circle_filled
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up