Кіборга Юрія Осаулка поховали через чотири місяці після загибелі

Старшину упізнав полонений побратим

-Тіло Юрія упізнав його побратим, -  розповідає старший брат загиблого Іван Осаулко. – Сталося це тоді, коли розбирали завали в аеропорту. Бойовики змусили робити це наших полонених. Один з них на ім’я Саша служив разом з Юрою. Він упізнав також командира їхньої десантної роти Івана Зубкова. Іван родом з Хмельницької області. Його поховали 30 квітня у райцентрі Деражня. У нього так само, як у Юри залишилося двоє неповнолітніх донечок. Тіла лежали під завалами. Їх притисло бетонними плитами.

За словами Івана, у кишені бушлата Юрія знайшли мобільний телефон. 

Співрозмовник не розповів, як забирали тіло загиблого брата. Волонтери з Хмельниччини поширили інформацію, що їхній земляк Іван Зубков останній раз виходив на зв'язок 20 січня. Повідомляв, що їх привалило бетонними плитами. Чи був на той момент живий Юрій Осаулко, у повідомленні не сказано. Побратими стверджують, що Юра також останній раз телефонував у той само день 20 січня.

Попрощатися з Юрієм приїхав лейтенант командир взводу на ім’я Сергій. Він розповів, що Юрій провів в аеропорту тільки два дні. Заїхав напередодні 18-го січня, а 20-го з ним не стало зв’язку. Лейтенант разом з ще двома бійцями їхнього підрозділу могли б багато чого розповісти про те, чому термінали Донецького аеропорту стали місцем загибелі для багатьох наших бійців. Не говорять тільки тому, щоб не накликати на себе неприємність. Кажуть, начальство мстиве. Повідомили, що ще ніхто з їхньої роти не отримав посвідчення учасника бойових дій. Одностайно стверджують уже відому істину: найгірше забезпечені матеріально, а також озброєнням, підрозділи Збройних Сил. Найкраще – Нацгвардія. Один з мобілізованих зізнався, що він всю зиму був одягнений у спортивний костюм, а замість берців носив… резинові чоботи.

- Неспроста нас сепаратисти називають колгоспниками, - каже боєць. – Бо ми навіть одягнені, як вдягаються в селі ті, хто йде на роботу на поле.

Ідентифікували тіло Юрія Осаулка за пучком кіс, взятих з його молодшої донечки Сніжани. Дівчинці тільки три рочки. Старша сестричка Інеса уже другокласниця.  Згадує, як татусь їм дзвонив і весь час казав, що дуже сильно любить своїх дівчаток.

Коханій освідчився піснею

- Наш Юра мав прекрасний голос, дуже гарно співав, - розповідає його односельчанка Аня. – Улюбленою піснею була «А белый лебедь на пруду». Він під цю пісню освідчився майбутній дружині. Було це на свято Івана Купала. На стадіоні зібралося багато людей. Юра виступав разом з іншими сільськими артистами. Пам’ятаю, перед виконанням цієї пісні він у мікрофон привселюдно оголосив, що серед присутніх є найкраща для нього дівчина – Альона.  Їй він присвячує цю пісню і освідчується в коханні з надією, що вона погодиться вийти за нього заміж і стати дружиною. Невдовзі вони справді одружилися. Він за нею і за дітьми готовий був у вогонь і воду. В Альони рано померли батьки. Сталося це тоді, коли вона ще в школі навчалася. Дівчина росла разом з сестрою. Юра був для неї усім – і батьком, і чоловіком. Мав щире серце, відкриту душу. Ніколи ні з ким не конфліктував. Про це вам кожен скаже у селі.

Новий 2015-й рік Юрій святкував вдома з родиною. На той час його відпустили на короткий час до сім’ї. Одна з його родичок, яка була присутня на зустрічі, каже, що чоловік не був такий веселий, як раніше. У нього на колінах постійно сиділа молодша Сніжанка. А старшенька Інеса раз-по-раз горнулася до тата, обіймаючи ручками за шию.

- Можливо, серце Юри передчувало щось недобре, - каже його родичка. – Може, після побаченого на фронті не міг бути інакшим. Ми до останнього не вірили, що його нема серед живих. 

ФОТОРЕПОРТАЖ:

Фото 1 з 12

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 
9. 
10. 
11. 
12. 

Previous Next

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.