Тримайтеся подалі від заростей борщівника, щоб не отримати важких опіків

Борщівник – у борщ?
- Не знала, що борщівники бувають різні, - дивується вчителька одної з вінницьких шкіл Людмила. – Коли почула вперше, що ця рослина обпікає, не могла повірити. Я ж добре пам’ятаю, як моя бабуся молоде листя у борщ кришила! Виявляється, то був сибірський борщівник. А оце лихо, від якого люди в реанімацію потрапляють – борщівник Сосновського...
Взагалі різновидів борщівнику існує понад 60. Зазвичай це високі рослини з гарним лапатим листям, тому деякі з них вирощують як декоративні. Частина видів – цілком їстівні. Їх заготовляють для годівлі худоби, та й люди можуть вживати у їжу без перестороги. Але є види, які містять речовини, що викликають фотохімічні опіки у людей та тварин. До них належить і борщівник Сосновського. У наших краях він з’явився після Великої Вітчизняної війни. Сталін якось дізнався, що у Північній Америці борщівник є цінною кормовою культурою. Ця рослина давала таку кількість зеленої маси з гектара, якої не могла дати жодна з традиційних культур. Борщівник Сосновського, батьківщиною якого є Кавказ, було наказано розводити у всьому Союзі. Але виявилося, що він має токсичний сік і викликає важкі опіки. Тваринам можна було його згодовувати лише у вигляді силосу – після силосування отрута розкладалася. Та й молоко від нього ставало гіркуватим. Так що від розведення „чужоземного гостя” відмовилися. Але було вже пізно. Борщівник прекрасно почував себе і без особливого догляду. Рослина легко дичавіла, розсівалася насінням, розповзалася корінням... І скоро її отруйні зарості стали звичним явищем.

Сік плюс сонце
- Я живу у приватному будинку, город у нас спускається до річечки. А на лузі того борщівнику – цілі джунглі! – розповідає жителька Вінницьких Хуторів Марина. – Я з дитинства знаю, що до тих „лопухів” торкатися не можна. А от племінник колись таки попікся – був малий, грався та й вліз ненароком у зарості. А вивести їх практично неможливо. Повирубуєш на городі, а насіння з околиць поналітає – і знову те саме.
І стебла, і листя та квіти борщівнику містять фуранокумарини. Ці речовини різко підвищують чутливість людського організму до ультрафіолетового випромінювання. Тобто досить торкнутися до рослини чи забризкати шкіру її соком, а потім уражене місце виставити на сонце – і опік вам гарантований. Найсильніші опіки борщівник викликає при контакті з вологою шкірою у сонячні дні.
Найбільша підлість у тому, що спочатку ніяких неприємних відчуттів немає. Бо коли торкаєтеся до кропиви, то зразу ж відсмикуєте руку – пече! А тут нібито все нормально. І лише через кілька годин (а часом і діб!) починається реакція. Спочатку шкіра червоніє, потім виникає біль, набряк. З’являються пухирі, наповнені світлою рідиною. Пухирі можуть рости по кілька днів, захоплюючи все нові ділянки шкіри. Якщо уражена велика ділянка тіла, людину морозить, нудить. Піднімається температура. Борщівник викликає і алергійні реакції. У хворих на астму він може спровокувати напад задухи.

Не торкайтеся!
Щоб не було халепи, треба добре вивчити зовнішній вигляд ворога (хоча б за картинками з Інтернету чи книжки) і триматися від нього подалі. Особливо бережіть дітей, адже найчастіше від борщівника страждають саме вони. Борщівник найбільш привільно почуває себе у місцях, де багато вологи. Тут наші смаки співпадають - ми теж любимо відпочивати на березі річки чи озера. Отож, коли вибираєтесь на природу, добре оглядайтеся, куди сідаєте та лягаєте. Не помітити борщівник складно – там такі лопушища... Ну, хіба поки він зовсім маленький. І то навряд чи сплутаєте з чимось іншим його характерні „різьблені” листочки. Коли  їдете в автомобілі по трасі, теж пильно придивляйтесь, у які „кущики” вибігаєте. Ну, а як не пощастило і контакт все-таки відбувся, не впадайте у відчай. Якщо на шкіру потрапив сік, не розтирайте його, а промокніть акуратно серветкою чи хустинкою. Негайно закрийте уражене місце від світла кількома шарами тканини. Можна накласти щільну пов’язку або просто замотати одягом, але щоб світло не проникало під тканину. Вдома місце контакту ретельно промийте спиртом або водою з милом. І знову заховайте його від сонечка – аж на дві доби.
Взагалі опіки від борщівника лікують так само, як і всі інші. Але опіки, отримані від цієї рослини, досить глибокі. Тому заживають повільніше. А „на пам’ять” залишаються темні пігментні плями. Вони тримаються до шести місяців, а в тяжких випадках залишаються і на все життя.

Коментар експерта
Наталія Мазорчук, лікар-дерматолог, завідувачка відділення ВОШВД
- Жертви борщівника поступають до нас уже після найперших весняних пікніків. Природа може не лише дарувати здоров’я і гарний настрій, але й таїти у собі небезпеку. Поки людина твереза, вона ще пам’ятає про це. На жаль, дехто на лоні природи розслабляється до повного „єднання” з нею. Тоді вже байдуже, лопухи це чи борщівник... А наслідки бувають важкими. Сильні опіки можуть привести до омертвіння тканин. Особливо обережними треба бути людям, схильним до алергії. У них може розвинутися набряк Квінке, а це вже загроза життю. Якщо пухирі невеликі, краще їх не чіпати. Коли пухир продовжує рости, зверніться до лікаря. Він у стерильних умовах акуратно розітне його, щоб рідина відійшла. Кришку пухиря не відривайте. Можна затушувати її фукарцином або зеленкою. У жодному разі не змащуйте йодом, бо отримаєте подвійний опік. Коли кришечка підсохне, призначаємо мазі з гормонами або антибіотиками.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.