Микола Джига: Я сам телефонував у Генпрокуратуру, аби мене допитали

«У рамках розслідування справи про вбивство Георгія Гонгадзе відбулася процесуальна дія, яка може мати далекосяжні наслідки. У спікера парламенту Володимира Литвина відбулася очна ставка зі звинуваченим у вбивстві Гонгадзе Олексієм Пукачем…», - пише "Українська правда».
У ході слідства Пукач сказав, що познайомився з Литвином випадково, коли той заїхав провідати тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. У кабінеті міністра тоді перебували генерали міліції: нині покійний Едуард Фере, а також Микола Джига…
Прізвище вінницького губернатора згадується ще раз.
«Вперше Пукач був затриманий 23 жовтня 2003 року за знищення документів «нарубки», які стосувалися стеження за Гонгадзе. Але майже миттєво президент Кучма відправив у відставку тодішнього генпрокурора Піскуна, а Пукач був звільнений рішенням Апеляційного суду Києва. Зі слідчого ізолятора №31 у Чернігівській області, де тоді перебував генерал-убивця, його начебто приїхав забирати Микола Джига - на той час заступник Кравченка в податковій адміністрації…»
Багато чуток, багато розмов про те, що було і не було. Напередодні чергових виборів політики не втомлюються «гратися» справою Гонгадзе.
Фігуранти ті самі, змінюються лише їхні посади. До речі, не так давно прізвище Джиги фігурувало у скандалі навколо резиденції Віктора Януковича - саме його БЮТівці восени 2009 року звинувачували в тому, що Микола Васильович вилучив у голови Вишгородської райадміністрації оригінали документів на право власності земельної ділянки в урочищі Межигір’я.
Про свою «причетність» до справи Гонгадзе і політику навколо себе Микола Джига – тепер уже губернатор Вінницької області - ексклюзивно для RIA.
- Те, що пишуть про мене і про інших, це є замовленням видної політичної сили із метою компрометації нинішньої влади. Бо я був один з перших, хто розслідував справу Гонгадзе. Працюючи у міністерстві, очолював оперативно-розшукову групу, тоді ще навіть не знали про вбивство журналіста – його ще тільки шукали. Потім порушили кримінальну справу, ми не могли знати (і тепер це суд підтвердив), що злочинець знаходиться в рядах міліції. Це був злочин, це була зрада… І на той час було дуже важко розкрити… А все інше, що хтось стояв, хтось когось зустрічав - це видумки. Я теж спілкуюся і був допитаний.

Вас тепер викликали у Генпрокуратуру?
- Я сам поїхав. Зателефонував, щоб мене допитали, аби припинити оці розголоси. І хочу сказати, що слідство не володіє ніякими даними ні стосовно мене, ні Литвина, ні Кучми… Це все штучно піднятий журналістом резонанс. Литвин сьогодні в коаліції, я теж, є ще інші прізвища, а все це подається…
Що стосується кримінальної справи, то вся інформація має бути закритою до рішення суду. Є в Конституції стаття «Презумпція невинуватості», тобто всі сумніви тлумачаться на користь людини, яку підозрюють.

Миколо Васильовичу, не є секретом ваша позиція стосовно смерті Юрія Кравченка. Ви публічно заявляли, що не вірите у його самогубство, що передсмертна записка написана не його почерком. Позицію свою ви не змінювали і – озвучували речі, які знали і на яких знались. Сьогодні вашу позицію хочуть чути?
- Хто?

Журналісти, зокрема.
- Я свою позицію не змінюю – вона у мене та сама. Так, вважаю, що смерть Кравченка - вбивство, а не самовбивство. Два поранення у голову не буває, судові експерти це підтверджують, не тільки я. Це замасковане вбивство. Кому це було треба? Я не знаю. Що стосується так званих «плівок Мельниченка» - це фікція. Оригіналів немає, тобто можна вважати монтажем. Голоси тих, хто на плівках - публічних людей, їх можна було записати, щоб потім змонтувати. Чергові вибори і чергова порція компромату…

Працюючи заступником міністра, очолюючи Головне управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю, ви багато знали компромату на людей української влади…
- Я можу дві доби розповідати про наших сьогоднішніх керівників – про всіх стільки всього, у вас плівок не вистачить…

Вам у кар’єрі такі «знання» допомагають?
- Ні, нікому про це не розказую.

Але ж ви знаєте, хто ким є насправді, довелося з дечим змиритися, працюючи разом?
- Я з ними не працюю. Я приїхав на Вінниччину і нікого з собою не привіз, працюю винятково з вінницькими.

Чи правда, що працюєте до виборів, а потім знову на Київ, правда, залежно від результатів, які покаже Партія регіонів в області?
- Це все балачки. Я з Вінниччини не збираюся йти.

Маєте бажання очолити Національне бюро розслідування, адже як ніхто знаєте специфіку «шостих» відділів, до того ж є одним із авторів законопроекту про його створення?
- Я людина президента: якщо він скаже, я піду. Правду кажучи, на Вінниччину не збирався йти і не рвався. І воно не моє, скажімо так. Я – міліціонер, а не губернатор. Але я сюди прийшов працювати, а не заробляти. І ту команду вінничан, яку сформував, попередив: якщо ви почнете заробляти замість того, щоб працювати, повиганяю або пересаджаю.

Ви не так довго на посаді губернатора і, можливо, не зовсім у курсі усіх місцевих владних нюансів, не намагаються вас використати?
- Я звідси родом, тут мій депутатський округ, тому я був трохи в курсі, знаю нюанси… Так, дехто з дрібних чиновників намагався використати, але я попередив: ще раз - і наказ про звільнення. Розмова коротка.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google