Як вінницькі чекісти затримували двох диверсантів, закинутих з літака. Відкриваємо архіви

Вінницькі чекісти біля шпигунського тайника у Хмільницькому районі, 5 травня 1953 рік

Знайти в архіві обласного управління Служби безпеки матеріали про затримання диверсантів не вдалося. На письмове звернення відповіли, що їх треба шукати в Києві.

На жаль, з Києва також надійшла невтішна відповідь. Листа підписав керівник архіву СБУ. В ньому повідомлялося, що в описі не значаться документи, які б підтверджували операцію у Вінниці.

Але ж факт мав місце! Про це дізнався від одного з колишніх працівників спецслужби.

Розголошенню не підлягає

— Коли я прийшов на службу в наше управління молодим лейтенантом, тоді ще служив один з працівників, який брав участь у тій операції, — розповів колишній керівник обласного управління СБУ генерал-майор Іван Загородній. — Пригадую стенд з фотографіями оперативників, які виїжджали на затримання диверсантів. Знаю, що про цю операцію згадували на багатьох нарадах не тільки в Києві, але й в Москві. Особисто доводилося чути про це.

Про наявність матеріалів про затримання диверсантів говорила також колишня керівник архіву обласного управління КДБ-СБУ Ольга Кулик.

Найбільше інформації надав журналісту підполковник запасу Вадим Вітковський, нині він керує обласною організацією Національної спілки письменників. У 1995 році закінчив службу, перед тим останніх п’ять років очолював прес-центр.

За словами пана Вадима, він особисто тримав у руках ті документи. Опрацьовував їх для книги про органи Державної безпеки у нашому краї. У ній зібрано архівні матеріали з 1918-го і до перших років Незалежності. Книга має назву «На вістрі часу», вийшла у 2007 році.

— Де нині ті документи, фотографії, мені не відомо, — говорить пан Вадим. — Якщо нема в нас і в Києві… Зате добре пам’ятаю, що зберігалися вони під найсуворішим грифом — «Розголошенню не підлягає».

Вадим Вітковський розповів про ті факт, які відобразив у згаданій книзі.

Інформація про літак надійшла о другій ночі

26 квітня 1953 року черговий Вінницького обласного управління Міністерства державної безпеки отримав важливе повідомлення. Воно надійшло по лінії спеціального зв’язку. Незважаючи на те, що була друга година ночі, на ноги підняли групу оперативників.

«Со стороны южной границы на територию Украинской ССР проник самолет без опознавательных знаков. Не исключается акция выброса шпионов-диверсантов», — таким був зміст повідомлення.

Оперативники отримали завдання розшукати, затримати або, у крайньому випадку, знешкодити диверсантів.

В архівних документах не зазначено, чому шпигунів розшукували саме на території Калинівського і Хмільницького районів. Тільки сказано, що вийшли на них у Калинівці на пероні залізничної станції. Саме там чекісти побачили двох підозрілих чоловіків. Для перевірки документів їх закликали у кабінет начальника вокзалу.

На спиртзавод в Уладівку приїхав лейтенант з Москви

Документи привернули увагу вже тим, що були новенькі. Інших підозр не викликали. Разом з ними чоловіки пред’явили два рекомендаційні листи. Вони адресувалися директору Уладівського спиртзаводу із зазначенням імені й по-батькові адресата — Сергію Федоровичу.  

«Здравствуй, Серега, друг! Это пишу тебе я. Поздравляю с Первым мая и Днем Победы! Но это не все. Ибо подаватель сего письма, который бухгалтер нашего спиртзавода,  дал развод своей жене и был большой скандал в завкоме профсоюза и даже спиртотресте города Ужгород. То он взял расчет и сказал: гори все синим пламенем.

 Скажи, Серега, своему начальнику кадров пусть берет его бухгалтером, я даю ручательство железно: работать будет железно, из тоски. Я как и прежде, охраняю периметр нашего спиртзавода в Ужгороде, привет твоей супруге Ядвиге от Кости Панкова».

Другий лист був з аналогічним проханням до того самого директора спиртзаводу в Уладівці. Відрізнявся тільки тим, що чоловік просився на роботу водієм.

«Решил переехать в Уладовку, как там климат неплохой, а летом приезжают дикарки с Сервера , не исключено, что семьей обзаведется, так как пока холостяк», — повідомлялося в листі.

Поки оперативники ознайомлювалися з документами і листами, несподівано один з чоловіків дістав з кишені ще одну «ксиву». На словах повідомив, що він лейтенант Василь Васильченко, старший уповноважений управління Міністерства держбезпеки Москви. На Вінниччину прибув для виконання завдання особливої важливості.

«Оказывать всякое содействие всем властям по требованию пердъявителя», — такий запис був у посвідченні.

Посвідчення не допомогло. Підозрілих чоловіків, один з яких вирізнявся стильним одягом, доправили у Вінницю до «контори» Міністерства держбезпеки.

Допити і запит про з'ясування, чи дійсно лейтенант Васильченко є співробітником МДБ, підтвердили підозри. Затримані виявилися тими самим парашутистами, про які йшлося у нічному повідомленні.

Візерунок на рушнику відтворював карту області

Складним завданням для чекістів виявився пошук місця, де диверсанти заховали привезені з собою зброю, радіостанцію, інші речі. Самі вони абсолютно не орієнтувалися на місцевості. Принаймні, так було записано у документах.

Можливий район їхнього десантування перевіряли, як кажуть, метр за метром. Найперше біля місця їхнього затримання і в сусідньому Хмільницькому районі.

Найперше вдалося знайти парашути. Вони лежали в лісовій канаві, прикидані землею, листям, гіллям. Удача усміхнулася майору Ткаченку. Парашути — його знахідка.

Розплутати весь клубок допомогла уважність молодого лейтенанта. Федот Хміль звернув увагу на невеликий рушничок для рук, знайдений при обшуку в одного із затриманих. На ному — візерунок. Коли розгледів, то побачив, що на рушничку зображена карта області. Одна з пунктирних ліній, до речі, ледь помітна, закінчувалася біля села Сандраки Хмільницького району.

Саме там відкопали «трофеї» парашутистів.

Радіостанція, пістолети, ножі…

У матеріалах про затримання шпигунів є виписка з акту оперативної групи обласного управління міністерства внутрішніх справ — «Про результати пошуку речей і спорядження агентів американської розвідки Лахна і Макова». На довідці значиться дата — 6 травня 1953 року.

«Настоящий акт составлен о том, что оперативная группа УМВД, произведя поиски имущества задержанных парашютистов 5 мая в 18 часов в лесном массиве, в районе высоты 313,1 (юго-восточнее села Сандраки Хмельникского района Винницкой области) в квартале №45, на расстоянии примерно 600 метров в юго-восточном направлении от межевого столба  №44/45 обнаружила четыре тайника, в которых находились деньги, оружие, радиоаппаратура, шифры и другое шпионское имущество.

Зам начальника УМВД области майор  Ткаченко, майор Вовченко, полковник Крутов, капитан Иванов, лейтенант Хмель».  

У тайниках також знаходилися пістолети, ножі, кинджали, радіомаяки для наведення літаків, пристрій для виготовлення фальшивих документів, взуття з подвійними підошвами, де зберігалися золоті монети, кліше з тестами листівок проти радянської системи і її влади.

За словами Вадима Вітковського, затримання шпигунів Макова і Лахна було останнім в історії спецслужб колишнього Союзу, коли шпигунів «закидали» на територію СРСР з повітря.

Хто вони, затримані шпигуни?

Як стверджує співрозмовник, розслідування встановило, ким були шпигуни.

Лахно служив гітлерівцям у німецькій комендатурі у Нікополі під час окупації міста. Після визволення втік до Румунії, потім Югославії, там вступив до створеного німцями «російського охоронного корпусу», брав участь у каральних операціях. Зрештою, його завербували в емігрантську шпигунсько-терористичну організацію, де пройшов повний курс навчання, опанував науку шпигуна і диверсанта.

Маков у роки війни опинився в каральному батальйоні «Чорне море», служив у створеній гітлерівцями «російській визвольній армії», пройшов навчання у шпигунській школі.

На Вінниччину прибули із завданням передавати дані про військово-стратегічні об’єкти, підготовки місць для прийому інших агентів, вони мали готувати компрометуючі матеріали на партійних керівників, дізнаватися їхні адреси, на які потім з-за кордону надходили б листи з компрометацією їхньої репутації.

Яка доля затриманих, про це співрозмовник не знає. У документах про це не сказано, бо шпигунів спершу передали до Києва, а потім до Москви. Одне зрозуміло — їх судили не тільки за шпигунство. Зрада батьківщині, співпраця з окупантами — це вже «тягнуло» на вищу міру покарання.
 

Читайте також:

Міст, який розхитує вітер. Скільки у нас переправ через Південний Буг?

«Ви маєте звільнити приміщення!» Колектив бібліотеки опинився на вулиці без зарплати

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.