Міст, який розхитує вітер. Скільки у нас переправ через Південний Буг?

Міст, який розхитує вітер. Скільки у нас переправ через Південний Буг?
Береги Південного Бугу в області з'єднують 56 мостів, один з них — навісний, зробили його самотужки у селі Забужжя
  • Написав книгу про мости Південного Бугу і побував на кожному з них.
  • У нашій області 56 переправ через Буг, загалом на усій протяжності річки їх майже сто.
  • Хто і як дізнавався про водні переправи на другій за величиною річці України?

56 мостів через Південний Буг нараховується у нашій області. Саме стільки їх значиться у книзі «Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів».

Не рік і не два її берегами подорожував Олександр Лагошняк. Інженер-кораблебудівник за фахом поставив за мету розповісти про всі мости. Так народилася згадана вище книга, що розповідає не тільки про мости. Про що ще — автор книги поділився з 20minut.ua.

Перше, про що запитав в Олександра Лагошняка, як він дізнавався, у яких населених пунктах є мости через Південний Буг, а де їх немає.

Відео дня

— Все просто, — говорить Лагошняк. — Уважно розглядав карту, виписував назви сіл і міст, через які протікає річка. Далі починалася трохи складніша робота: шукав в Інтернеті номери телефонів сільських, селищних чи міських рад і запитував, чи є переправи через річку.

Південний Буг протікає через п’ять областей держави. «Лагошняк розповів про всі (!) мости, що поєднують береги на усій протяжності водної артерії. Її загальна довжина  806 кілометрів. От вам і все просто…

Наприкінці книги є розділ «Місця перетину Південного Бугу». У ньому автор подає назву населених пунктів, де існують мостові переправи, а також короткі характеристики наведених мостів: їх довжина, ширина, дата будівництва, деякі інші дані, а також відстань від берега до берега у місці знаходження переправи.

67 мостових переправ через Південний Буг нараховується на території нашої області. За словами Лагошняка, це найбільше у порівнянні з іншими регіонами, через які протікає річка.

Називаю їх європейськими

Упродовж трьох років Лагошняк досліджував мости через Південний Буг. Спершу планував розповісти про ті переправи, що є в користуванні ними. Це вже викликало б неабиякий інтерес. Однак щоразу в нього виникало питання: а як раніше переправлялися? Почав заглиблюватися в історію. Таким чином відтворив ще одну сторінку — розповів про минуле  населених пунктів, де знаходяться переправи.

Отож, видання має подвійну цікавість — розповідь про мости отримала продовження про історію краю.

Книга має ще одну особливість: на кожному з мостів Лагошняк побував особисто. Міг написати на основі матеріалів, зібраних в архівах, багато допоміг Інтернет. Особисті враження не може замінити жоден документ.

— Оглядав споруди, як кажуть, з усіх боків, — розповідає він. — Наприклад, спускався берегом до низу, аби побачити конструкції, на яких встановлені мости. Я ж інженер за фахом. Оцінював конструкцію ще й виходячи зі знань, набутих під час навчання в інституті. Дуже подобаються мости у Вінниці, особливо центральний, київський. Вони тримаються на спорудах ажурного типу, такі практикують у Європі. Тому називаю ці мости європейськими.

Автор скрупульозно дослідив історію усіх переправ на території міста. Детально розповідає про колишні переправи у Пятничанах, Кумбарах, у центральній частині, Староміський міст.

За його інформацією, центральний міст почав діяти ще у 1902 році. Він не був одним цілим, як тепер. З лівого і правого берега проклали переправи до острова Кемпа, що посередині річки. У такий спосіб спростили конструкцію.

У 1932-му весняна повінь була настільки сильна, що міст не витримав натиску криги. Незважаючи на те, що конструкції були металеві. У книзі вміщено фото епізоду, коли крига «атакує» переправу.

Після того міст зробили з дерева. У 1938 році місто облетіла ще одна страшна звістка, дотична до центрального мосту. Тоді в річку злетів трамвай з пасажирами, що спускався по узвозу з правого берега на міст.

Про капітальний ремонт нинішніх мостів, про їхні конструкції з інженерної очки зору також розповідає автор. Найбільш оригінальним він назвав інший міст.

Переправа, де фотографуються наречені

— Коли я приїхав у Забужжя, мимоволі став очевидцем цікавої події, на мосту через Буг робила  фотосесію весільна пара, — розповідає Олександр Лагошняк. — Такого мосту, як у цьому селі, не бачив у жодному іншому населеному пункті.

Йдеться про підвісну пішохідну переправу. Вона тримається на тросах і линвах, які прикріплені до металевих стовпів, встановлених на обох берегах річки. До води 3-5 метрів: посередині прогинається до трьох метрів, біля берегів відстань трохи більша. Довжина такої переправи 100 метрів, ширина 1,3 метра. Замість перил також використали троси, натягнуті між берегами.  Бокова огорожа  зроблена з сітки-«рабиці». Прогонна частина прокладена з дощок, товщиною 30 міліметрів.

Зрозуміло, що такий міст розгойдується. Особливо, якщо по ньому швидко йти. Сильний вітер також розхитує його. Але для оригінальних фотознімків кращої споруди годі шукати.

У радянські часи у Забужжі відкрили невелику швейну фабрику. Для неї пристосували приміщення колишнього панського маєтку. На роботу влаштувалися також жителі сіл Мала Бушинка та Шолудьки. Але вони розташовані на протилежному березі. Переправлялися на човнах, взимку  переходили по льоду. Під час весняного льодоходу, як кажуть, сиділи вдома.

Наприкінці 60-х років минулого століття  придбали у військових невеликий пором. Потім змінювали їхні конструкції декілька разів.

У 1986 році почали споруджувати підвісний міст. Ініціатива належить механіку з Забужжя Михайлові Оліньковському. На жаль, його вже нема серед живих.

— Під час мого приїзду до Забужжя багато дізнався про механіка Оліньковського, — розповідає Лагошняк. — Зустрічався з його сином, дружиною. Почув багато гарних слів від його земляків. Перед тим, як запропонувати таку переправу, Оліньковський вивчив досвід будівництва подібних споруд, дізнався, як працюють траверси, розтяжки, талрепи, поліспасти та інші деталі. Чоловік усвідомлював, що бере на себе велику відповідальність за життя земляків, які користуватимуться такою переправою.

Навісний міст робили колективно. Змайстрували все настільки вдало, що він служить людям уже 35 років. У селі його називають міст Оліньковського. Про цю людину Лагошняк розповів у книзі. Крім любителів фотографуватися, його облюбували любителі стрибків у воду. Для цього у прогонній частині зробили отвір у «рабиці». Через нього шугають у гладінь річки, глибина якої у цьому місці сягає до чотирьох метрів.

Береги з’єднав баштовий кран

Ще одна оригінальна переправа знаходиться у селі Гущинці Калинівського району. Тут замість мосту пристосували  конструкцію… баштового крана.

Лагошняк згадує про зустріч з людиною, якій спала на думку така ідея. Це Павло Білаш, колишній місцевий керівник. Він розповідав про тривог, що мав їх зі старим дерев’яним мостом. Як тільки підіймалася вода, переправу змивало. Діставали з води, знову прилаштовували на місце.

На початку 2000-х у селі будували школу. На майданчику працював будівельний  кран «Міжколгоспбуду». Павло Білаш звернув увагу, що конструкція крана могла б служити переправою. Коли заміряли її розміри і вони співпали з шириною річки, це ще більше викликало бажання викупити кран. До того ж, з’ясувалося, що він уже відслужив свої терміни і «Міжколгоспбуд» готовий продати його. Сільська рада знайшла кошти і кран залишився у Гущинцях.

Далі все облаштовували власними силами. У роботі брали участь жителі села. Посередині річки встановили чотири металеві опори. Як казав Павло Білаш, про всяк випадок.

Споруда нагадує міст тунельного типу. Він стоїть над водою вище, ніж старий дерев’яний. Щоправда, його ширина тільки 2,5 метра. Незважаючи на це, переправу випробували автомобілісти легкових автомобілів. Кажуть проїжджають також мікроавтобуси. Конструкція служить людям майже два десятиліття і не потребує ремонту.

У книзі йдеться також про греблі, гідроелектростанції, водосховища. Кожен з таких об’єктів детально досліджений і так само детально описаний — з цифрами, фактами, датами, заглибленням у минуле тощо.

Перші 30 кілометрів це звичайний потічок

У давнину греки називали її Гіпанісом, турки — Аксу, а козаки — Богом. Все це старі назви Південного Бугу, другої за довжиною після Дніпра водної артерії, що несе свої води територією п’яти областей —  Хмельницькою. Вінницькою, Кіровоградською, Одеською і Миколаївською.

Наша річка єдина, що витікає і впадає на території держави і має свої водні басейни тільки в Україні. Бере свій початок у сусідній Хмельницькій області, за 90 кілометрів від обласного центру біля села з апетитною назвою Холодець, впадає у бузький лиман Чорного моря на Миколаївщині.

Як стверджує Олександр Лагошняк, перші 30 кілометрів це звичайний потічок, а не річка.

За словами співрозмовника, на Південному Бузі він побачив усі типи мостів, що використовуються в нашій державі. Найдовший з них знаходиться у Миколаєві. До того ж, має унікальну конструкцію.

— Це єдиний в Україні міст з горизонтальною системою розведення для проходження суден, — каже Олександр Лагошняк. — Його довжина 750 метрів, якщо врахувати ще насипну частину, то загалом виходить майже два к кілометри. Ширшого моста також нема на річці, ніж у Миколаєві. Для проїжджої частин відведено 10,5 метра, решта для пішохідних тротуарів, таким чином загальна ширина становить 15,7 метра.

Але мостів і мостових переходів та гребель найбільше у нашій області, нагадаємо, 56. Для порівняння: на території Миколаївщини їх тільки шість.   

Презентація буде обов’язково

Книга «Південний Буг: від козацьких переправ до сучасних мостів» надрукована у серії «Моя Вінниччина» (редактор Михайло Каменюк). Видана коштом обласного бюджету.

— Це книга не тільки про мости, — каже голова обласної організації Національної спілки письменників Вадим Вітковський. — Це ще одна сторінка у літописі нашого краю. По ній можна вивчати історію тих населених пунктів, через які протікає Південний Буг.

На запитання, чи буде презентація видання, Вітковський відповів так: «Ми б уже провели її, якби не к карантинні обмеження. Настане час і запросимо автора Олександра Лагошняка, аби розповів, як працював, як йому писалося. Знаю по собі, що навіть після написання і видання книги, багато матеріалу залишається, як кажуть , у серці. Ним хочеться ділитися з іншими».

Фото Олександра Лагошняка і з відкритих джерел

 

Читайте також:

Червоноармійці заходили у Вінницю з піснею під духовий оркестр? Спогади очевидця

«Цю пісню знайшов батько». Як приспали Париж колисковою з Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (2)
  • Дима Черняев

    Стаття з Голос України за 30 квітня
  • Санёк Лаптев

    У нас много было таких мостов, сейчас всё норовят на металлолом сдать)

keyboard_arrow_up