Червоноармійці заходили у Вінницю з піснею під духовий оркестр? Спогади очевидця

Червоноармійці заходили у Вінницю з піснею під духовий оркестр? Спогади очевидця
Червоноармійці обстежували у місті кожен будинок. 20 березня 1944-го військові у центрі Вінниці
  • Повністю розвалений залізничний вокзал, спалені Будинок Червоної Армії, готель «Савой», бібліотека, зруйнований міст через Буг…
  • Інформація радянського офіцера про звірства гітлерівців у Вінниці.
  • Розстріл полонених німецьких солдатів.
  • Це тільки частина фактів з книги Владислава Телічка про події у нашому місті у березні 1944-го.

Валентин Телічко народився і виріс у Вінниці. У 1944-му, коли його рідне місто визволяли від окупантів, йому було трохи більше 13-ти років. По закінченні школи обрав професію військового. Службу закінчив у званні підполковника. Повернувся у рідне місто.

Про події, що їх пам’ятає з дитинства, розповів у невеликій книзі. У ній, зокрема, йдеться про те, що бачив під час вигнання окупантів з міста.

Книга надрукована у 2006 році, написана російською мовою. «Платон мне друг, но истина дороже» (о днях освобождения Винницы от немецко-фашистских захватчиков и многом другом) — така назва цієї розповіді.

Відео дня

Про видання журналіст 20minut.ua дізнався від колеги — Володимира Лосенка  (у свій час він працював у молодіжній газеті, на обласному радіо – Авт). З Телічком вони трудилися в одному колективі.

Попросив у Лосенка дати почитати. Минуле завжди сприймається з цікавістю, особливо, коли воно відтворене очевидцем подій.

Пропонуємо читачам декілька фрагментів з написаного. Після прочитаного стане зрозумілою назва книги. Переказуємо текст у скорочено вигляді і перекладі на українську.

Перша зустріч з визволителями

15 березня. Купи металу уперемішку з іншим будівельними матеріалами — це все, що залишилося від прекрасної 2-поверхової споруди залізничного вокзалу. На при перонних коліях — жодного вагона. Зате на відрізку між м’ясокомбінатом і суперфосфатним заводом (нині тут новенький магазин Епіцентр, а на місце Хімпрому навчальний заклад – Авт.) більше сорока порожніх товарняків, а також два ешелони, один з яких зі снарядами, другий з військовою амуніцією.

Ми з хлопцями відкривали ті, що з амуніцією, пробиралися всередину, не задумуючись, що можуть бути заміновані. Коли були в одному з вагонів, почули стрілянину і одразу вистрибнули на зовні. Здалеку побачили червоноармійців, вони бігли в наш бік, стріляючи по вагонах.

—Не стріляйте по вагонах, там боєприпаси! — ми стали кричати один з-перед одного.

—Хлопці, де німці? — запитали червоноармійці, їх було п’ятеро, схоже розвідники.

—На Замості німців нема, вони в центральній частині, тут можете йти спокійно.

Сталося це 15 березня 1944-го о 17-й годині. Так ми уперше побачили нашх визволителів і побігли розповідати про це вдома дорослим.

Чергою з автомата розстріляв полонених

17 березня. За річкою, на правому березі,  чути стрільбу з стрілецької зброї і кулеметів. У нічну пору небо безперервно освітлюють з ракет.

Навпроти нашого будинку стоїть цілий ряд пакгаузів, тимчасових будиночків. Вони були на тому місці, де нині ринок Привокзальний. Більшість пакгаузів німці спалили. Деякі уціліли. Ми з хлопцями вирішили перевірити, що там у них. Поки крутилися довкола, побачили сержанта, який вів групу німецьких полонених. Нарахували шістьох німців.

—Хлопці, де тут збірний пункт для військовополонених?

 —Не знаємо

—А де наші?

—Не знаємо.

—А німці?

—За річкою, у центральній частині міста.

Сержант похитується, очі злипаються. Каже, другу добу не спав. Він зняв з плеча автомат, відійшов на декілька кроків назад і короткою чергою розстріляв німецьких солдатів.

По вулиці Кірова колони йшли весь день

18 березня. Вранціі жителів вулиць Кірова, Привокзальна, а також будинків з сусідніх вулиць, розбудили звуки духового оркестру. Всі стали вибігати з будинків. І що ми побачили? Зі сторони суперфосфатного заводу у місто входили колони Червоної Армії. Йшли з розгорнутими бойовими прапорами, раз-по-раз звучала команда: «Пісню починай!».

Цій колоні не було кінця-краю. Полки йшли весь день. Йшли артилеристи, яких називали «цариця полів», йшла матушка-піхота.

В армії без команди нічого не робиться. Тепер, коли аналізую ситуацію, думаю, що хтось дав солдатам команду саме так заходити у місто. Це означає, що вони знали, що тут на них не чекає спротив ворога. Я особисто не пригадую, щоб у місті були жорстокі бої.

Всі ми надзвичайно раділи визволителям. Хтось знаходив квіти, мабуть, то були вазони, і дарував солдатам, давали води напитися…  

Щоб ненависть клекотіла у грудях!

19 березня. Перед обідом на Привокзальній площі зупинився на привал стрілецький полк. Багато вінничан потягнулися поближче до військових, подивитися, як обідають солдати. Там же розгорнули польову кухню. Після обіду перед військовими виступив офіцер-політрук. Він говорив так палко і переконливо, що після деяких слів бійці переривали його вигуками: «Смерть за смерть!»

Ми з хлопцями також уважно слухали його промову. Коли офіцер почав розповідати про звірства гітлерівців, які вони вчинили у центральній частині міста, то жінки не стримували сліз. У нас, хлопчаків, від тих слів кров закипала у грудях. Політрук говорив, що німецькі солдати багнетами проколюють тіла немовлят, це пізніше я дізнався, що у німецькій стрілецькій зброї не було багнетів. Ще він казав, що вагітних жінок кидають у криниці.

Почувши про це, вирішили йти у центр діставати з криниць жінок. По дорозі побачили спалений Будинок Червоної Армії (Будинок офіцерів), заглянули всередину. Потім пішли до Бугу. Але далі будівельного технікуму нас не пропустили. Там стояли червоноармійці.

Наступного дня ми повторили спробу. Тоді вже можна було добратися. Бо німці спішно залишали місто. Як говорили дорослі, їм загрожувало оточення. Частини Червоної Армії мали перекрити Проскурівське шосе. Тому німецький гарнізон поспішив вибратися з Вінниці.

Міст був підірваний. Але по ньому можна було перебратися, що і робили вінничани. Зруйнували обидві його половини — і та, що до острова, і після острова. Понтонного мосту, про який багато пишуть, я в той день не бачив.

Приблизно о 14-й годині ми були на вулиці Леніна (нині Соборна) біля Головпоштамту. Найперше стали шукати криниці. Обійшли вулиці Чкалова, Червонохрестівську, ні з однієї, ні з другої сторони не знайшли жодного колодязя.

Ходили по місту від одного пожарища до іншого. Згорів красень готель «Савой», бібліотека імені Тімірязєва з книгами, яких ми ще не читали. Червоноармійці обстежували кожен будинок, перевіряли, чи не заховалися в якомусь з них німецькі солдати. Два рази бачили, як вели полонених. З настанням сутінок повернулися на свій берег, пішли додому.

На Привокзальній, 12

Автор книги Валентин Телічко розповідає про свою вулицю Привокзальну. Пише, що проживали у будинку №12. Вулиця була коротка - від Коцюбинського до Короленка. Будинкина Привокзальній старої дореволюційної забудови. Будинок №2 стояв на куті і мав три поверхи. Третій поверх добудували з дерева. На першому розташовувався продуктовий, овочевий магазин і забігайлівка. Інші це одноповерхові будівлі, що вросли в землю майже по вікна, що виходили на Привокзальну.

Посередині вулиці стояла колонка, з якої набирали воду, це був єдиний атрибут цивілізації.

Тут постійно чувся сморід. Неприємні запахи йшли від туалетів і стоків, господарі виливали відходи прямо на вулицю. Тому вона не висихала навіть у жарку погоду…

...Запитав у колеги Володимира Лосенка, чи живий нині автор цих розповідей Валентин Телічко?

—Не можу сказати, — відповів він. — Контактів нема. На вулиці його не зустрічаю, як це бувало раніше, хоча наші будинки в одному районі на Вишеньці.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)
  • Roman Kostyshin
    Не плутайте, Україна була окупована з 1922 року совєцьким окупантом !
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:01 Від заробітку до в'язниці: у Хмільнику викрили двох наркоторговців photo_camera 20:12 У Жмеринці п'яний водій пропонував поліції хабар у 20 000 гривень 19:23 Як засмагати безпечно для здоров'я? Взяли рекомендації у дерматолога 19:01 Дві людини захворіли на лептоспіроз цього року на Вінниччині. Що це за інфекція? Від читача 15:10 Кінологічний центр — не розкіш, а потреба! 18:35 Де мають гратися наші діти, якщо дитячі майданчики занедбані? play_circle_filled 18:08 Пухлина вагою п’ять кілограмів: у «Пироговці» провели складну операцію photo_camera 17:27 «Я всіх вас тут уб’ю!» Гвардієць накрив собою гранату у вагоні поїзда — війна однакова і вчора, і нині 17:10 Макіяж, який не змивається: переваги перманентного макіяжу для сучасних жінок (партнерський проєкт) 17:07 Пропагандувала навіть у судовій залі. Вінничанка отримала строк за виправдання агресії рф 16:37 Пʼяний за кермом не основна загроза. Як судять за ДТП із потерпілими та загиблими? 16:06 Штучна шкіра та новий досвід: Вінницький опіковий центр поглиблює співпрацю з Тайванем photo_camera 15:06 Мартинівка отримала власне бомбосховище на майже 170 квадратів photo_camera 14:02 Буревій пройшов на Вінниччині. Надзвичайники виїжджали прибирати повалені дерева photo_camera 13:13 У Вінниці вшанували 16 медиків, які загинули на війні photo_camera 12:02 Мінісенсація у Подільському зоопарку — вперше народилася патагонська мара 11:22 На Вінниччині затримали чоловіка, який за $9000 переправляв ухилянтів за кордон play_circle_filled photo_camera 10:16 Оперативна інформація для вінничан: де і чому не буде води 10 липня 09:45 Як уникнути болю та врослих нігтів? Рішення від фахівців знайдено (партнерський проєкт) 09:24 Вінниця прощається з воїном: на Сумщині загинув 50-річний Олександр Васильківський
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up