Вінницькі «греки» жили у підвалах на Соборній. Про минуле громади ассирійців

• У самому центрі Вінниці, у кварталі між вулицями, що пам’ятають ще дореволюційні часи, жили люди, яких у місті називали «греками». 
• Насправді це були ассирійці — окрема спільнота, яка зберігала свої традиції, тримала «монополію» на взуттєвий бізнес і мала унікальний спосіб життя. 
• Про їхню історію, роботу та інтеграцію у міське життя розповідає вінничанин Ніл Крас.

«Грецький» проїзд, що вів між двома дореволюційними будинками у центрі Вінниці, був місцем, де оселилася громада ассирійців. Їх називали «греками» і мешкали вони у напівпідвальних приміщеннях. 

— Знали «греків» усі. Не тільки в обличчя, але й по незвичних для нас іменах: Беняма (дуже гарний хлопець, років тридцяти, брюнет), Скопиля (хуліган, якого всі боялися), Ляка (мала шпана, що швидко підростала) та інші, — пише під псевдонімом «Ніл Крас» Соломон Вайнштейн, вінницький лікар, який мігрував до Німеччини.

Ассирійці займалися ремонтом взуття, продавали шнурки, саморобні креми для чищення черевиків. 

— Якщо потрібного кольору не було, вони миттєво змішували різні відтінки в маленьких жерстяних банках, створюючи необхідний колір на місці, — згадує у своїх мемуарах «Моя Вінниця» Ніл Крас.

«Знаходили пару навіть за тисячі кілометрів»

Ассирійці строго дотримувалися традицій: їхні шлюби укладалися тільки між членами громади. 

— Як вони знаходили собі пару — таємниця, але підхожих наречених могли знайти навіть за тисячі кілометрів, — пише Ніл Крас.

Однак були й винятки. Один із них — Яша Приказчик, єврей, який в юності залишився сиротою. Після непростого життя, роботи сантехніком і навіть ув’язнення, він одружився з ассирійкою Олею. Вона жила у підвалі будинку, де свого часу знаходилася дитяча бібліотека імені Франка.

— Яша отримав «грецьке громадянство», навчився взуттєвій справі, а на доказ прийняття у громаду ассирійців — власну буду на Соборній, в якій робив чоботи, — розповів Крас.

Згодом спільнота почала розселятися у більш комфортні квартири, залишаючи напівпідвали. Яша з дружиною також переїхали в нормальне житло, хоча їхня родина так і не поповнилася дітьми.

Футбольну команду прозвали «Щіткою»

У перші післявоєнні роки ассирійці стали майже єдиними виробниками та продавцями чуней – недорогого зимового взуття. 

— Чуні вінницького виробництва були сірими валянками, підошва яких була обклеєна старими автомобільними камерами. Дешево і сердито, – зазначає Крас.

Окрім взуттєвої справи, дехто з ассирійців працював на взуттєвій фабриці, за парканом якої й жили, а інші — на цегельному заводі. 

— У футбольній команді цегельного заводу було стільки ассирійців, що жартівники прозвали її «Щітка» — за їхню низькорослу, сухорляву і смоляно-волосату зовнішність, — додав Ніл Крас.

Згодом ця закрита громада почала поступово розчинятися у міському середовищі. Дехто виїхав, дехто асимілювався, але пам’ять про них залишилася в історії Вінниці.

З однією ассирійкою ми поспілкувалися під час підготовки матеріалу: Розкішний готель з туалетом на вулиці. Як жили у домі Райхера

Читайте також:

«Це мав бути монстр із 16 трубами»: як активісти врятували Вінницю від будівництва заводу алюмінію

Якими були дружини лікаря Миколи Пирогова

Три роки великої війни для Вінниці та області. Як ми їх пережили та чим запамʼятали?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.