«Це мав бути монстр із 16 трубами»: як активісти врятували Вінницю від будівництва заводу алюмінію

Микола Яворовенко: «Приємно бачити, що над Вінницею не димлять труби алюмінієвого заводу. Дотепер пам'ятаю багатьох, хто допомагав завадити його будівництву»

• Тридцять років тому, у листопаді 1995-го, вінницькі активісти здобули перемогу над чиновниками з тодішнього Кабміну.
• Два роки вінничани боролися проти будівництва у Тяжилові заводу з виробництва алюмінію.
• 16 димових труб значилося у проекті підприємства, з них вилітали б у повітря 19 видів шкідливих речовин.
• Як вдалося зупинити спорудження алюмінієвого монстра?

Не димлять нині над Вінницею труби алюмінієвого заводу. У цьому заслуга небайдужих вінничан. Активістів очолював Микола Яворовенко. Журналіст «20 хвилин»  зустрівся з паном Яворовенком і попросив згадати події 30-річної давнини.

…Йому погрожували судом: чиновники з Мінпрому, які приїжджали до Вінниці, говорили, що міністерство готує на нього позов до суду за поширення неправдивої інформації і залякування людей. «Ти розумієш, що перешкоджаєш здійснювати державну політику у галузі кольорової металургії?», — зірвався на крик один з міністерських чиновників з Києва у присутності представників обласної влади. Після того його викликали у прокуратуру. Писав пояснення… Дехто відверто запитував: «Миколо, тебе ще не стерли в алюмінієвий порошок?».

Яворовенко чоловік з характером. На мою думку, саме тому він не здався.  

— Як все-таки вдалося завадити будівництву такого об’єкта?, — запитую співрозмовника.

«Миколо, тебе ще не стерли в алюмінієвий порошок?»

— Будівництво алюмінієвого заводу у Вінниці було передбачено рішенням  Кабміну, — уточнює Микола Яворовенко. — Його мали спорудити у рамках державної програми розвитку алюмінієвого виробництва. Тобто все було дуже серйозно. Нас переконували, що місто отримає багато робочих місць, а бюджет — великі прибутки. Дотепер не впевнений, що це була правда. Чому? Бо наш завод мав стати частиною компанії «Русский алюминий». Левова частка прибутків дісталася б росіянам. Ми б мали отруєне середовище і болячки людей.

Співрозмовник просить не акцентувати увагу на тому, що це тільки його заслуга у тому, що нині у нашому місті не димлять труби алюмінієвого підприємства.

Чому саме Яворовенко очолив групу спротиву? Насправді він мав би робити навпаки — агітувати за будівництво нового заводу. Отримав би вигоду… Адже на той час мав посаду. Яку саме?

На початку 90-х у Тяжилові розпочали будувати завод «Модуль». На підприємстві планували виготовляти легкозбірні конструкції для заводських цехів, інженерно-складських комплексів, сільськогосподарської продукції, зерносушарок, теплиць тощо.

Миколу Яворовенка призначили заступником директора заводу «Модуль». За його словами, на початок 1994-го року уже спорудили головний  виробничий корпус, тривали роботи на інших об’єктах.

— Раптом ми дізналися, що Кабмін ухвалив рішення перепрофілювати наш завод, — розповідає Яворовенко. — Надійшли документи, в яких було сказано, що на базі «Модуля» буде інший завод — з виготовлення алюмінію. Коли я детальніше ознайомився з майбутнім проектом, то зрозумів: якщо такий завод збудують, моє рідне місто накриє алюмінієва хмара, жити тут стане небезпечно для здоров’я. Пізніше дізналися, що викиди алюмінієвого заводу викликатимуть онкологічні захворювання.

Він міг й надалі залишатися на своїй посаді, щоправда, уже на алюмінієвому заводі. Як і раніше, йому обіцяли квартиру. Яворовенко вчинив по-іншому. Його дії здивували не тільки колектив підприємства. Про нього заговорили у кабінетах міської та обласної влади, у столичному Мінпромі.

Пан Микола звернувся до редакцій газет, місцевого телебачення і розповів про плани Києва збудувати у місті алюмінієвий завод і можливі наслідки такого рішення для вінничан.  

— Першими, хто відгукнувся на таке повідомлення, стали мешканці Тяжилова, — згадує співрозмовник. — Вони прийшли до мене і сказали, що мають намір протестувати. Так виникла група активістів. Я мав найбільше достовірної інформації, тому не дивно, що саме мені запропонували очолити протестувальників.

«Роби все, здіймай галас, але такий завод не має бути у місті»

Акції протесту проти будівництва у місті екологічно шкідливого заводу проводили зазвичай на площі перед міськвиконкомом. Приходили з плакатами, поширювали серед вінничан листівки з проханням підтримати протест. Бувало, збиралися біля Тяжилівського озера. Організовував людей колега Яворовенка Іван Сучок. 

— Одного разу під час акції мене запросив до себе Дмитро Дворкіс, у той час він був головою міста, — згадує Микола Яворовенко. — Під час спілкування Дворкіс не тиснув на мене, не звинувачував у тому, що організовую людей на протести. Я зрозумів, що він зайняв нейтральну позицію у цьому питанні: не хотів скандалу з Києвом, одночасно розумів, що для міста такий завод це катастрофа. Наприкінці розмови Дворкіс сказав: «Якщо доб’єтеся офіційних висновків Мінохорони здоров’я, що таке виробництво шкідливе, я стану на сторону вінничан».  На той час ми не знали, що почуємо у відповідь від медиків, екологів… Мова йшла про проект, схвалений Кабміном. Згадані міністерства перебували у підпорядкуванні уряду.

Пан Яворовенко відчув підтримку від декого в обласній владі. Нехай та підтримка була неофіційна, та все ж… Він розумів, що обласні чиновники не можуть відкрито протистояти рішенню Кабміну.

— До тепер пам’ятаю слова, які сказав у розмові зі мною тодішній заступник голови обласної адміністрації Олександр Царенко, — каже співрозмовник. — Роби все, здіймай галас, але такий завод не має бути у місті. Він також сприяв у наданні мені і активістам ефіру на телебаченні, зустрічах у газетах. Пізніше, коли вже були висновки Мінохорони здоров’я,  на сторону активістів став також керівник області Микола Мельник.

За словами співрозмовника, два рішення проти будівництва алюмінієвого заводу схвалив Замостянський райвиконком. Підтримали активістів тодішні депутат Верховної Ради Ігор Квятковський,  обласної — Тимофій Мотренко, міської — Анатолій Балан. Яворовенко мав зустріч також із владикою Вінницьким і Могилів-Подільським Макарієм. Каже, той благословив його і активістів на праве діло — відведення від міста екологічної біди. Молився за нас і нашу справу.

Відмовитися не можна будувати

У цьому реченні можна два рази змінювати місце для розділового знака. Відповідно зміниться смисл тексту. За словами Миколи Яворовенка, вони отримали висновки фахівців Мінохорони здоровя, Українського науково-гігєнічного центру, а також рішення за підписом заступника Головного санітарного лікаря України. У них зазначалося, що забезпечити санітарну зону навколо майбутнього заводу неможливо: для цього потрібно зносити десятки житлових будинків мешканців Тяжилова. Зрозуміло, що ніхто на таке не піде.

Восени 1995-го Мінпром очолив новий міністр — пан Мазур. Після ознайомлення з висновками він дійшов висновку: будувати у Вінниці алюмінієвий завод не можна. Про це міністр письмово повідомив Кабмін. До повідомлення додав документальні аргументи.

Микола Яворовенко уточнив, що міністр надіслав листа до Кабміну 6 жовтня. Як було не радіти такій інформації!

Втім, радість тривала не довго. Наприкінці місяця до Вінниці надійшло повідомлення від тодішнього віце-прем’єр-міністра  України. У ньому було сказано, що той не погоджується з думкою керівника Мінпрому. Тому наполягає на будівництві алюмінієвого заводу.

— Лист у Вінницю надійшов на бланку віце-прем’єра, — говорить Микола Яворовенко. — Але підпису на тому бланку не значилося. Як нині прийнято говорити, це був фейк. 27 листопада 1995 року Кабмін поставив крапку в цій непростій історії — було остаточно вирішено відмовитися від спорудження алюмінієвого підприємства у нашому місті.

«Ракового» заводу у Вінниці не буде

Тридцять років тому газета RIA запрошувала Миколу Яворовенка у редакцію і підготувала з ним велике інтерв’ю — про перемогу небайдужих вінничан над чиновниками з Кабміну.

Публікація вийшла у номері за 7 грудня 1995 року. Вона мала назву «Раковий» заводу Вінниці будувати не будуть». Співрозмовник редакції говорив, що такий завод для нашого міста став би другим Чорнобилем, а викиди шкідливих речовин сприяли б збільшенню захворювань на рак.

«Ми перемогли прибічників ідеї будівництва алюмінієвого заводу у Вінниці, — йдеться у статті. — Наші аргументи переконали Мінпром та Кабмін».

Починається розповідь таким реченням: «Бог допоміг Вінниці відвернути екологічне лихо…». Якими б словами про це не було сказано, але труби такого підприємства нині не димлять над нашим містом. Маємо подякувати за це небайдужим вінничанам.
 

Читайте також:

Дружину з двома дітьми відправив у Вінницю, а сам — на фронт: історія переселенця з Донецька

Тіна Кароль заспівала для Воїнів із протезами у Вінницькому ортопедцентрі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.