«Вчився у Москві тому, як робити підшипники». Життя і смерть ДПЗ-18

На Вінницькому підшипниковому заводі / Фото з альбому «Вінниччина», 1977 рік

• Вісімнадцятий завод з виробництва підшипників проіснував у Вінниці більше сорока років.
• Це був один з промислових гігантів міста, де були десятки цехів та тисячі робочих місць. За роки існування підприємства тут зробили три мільярди (!) підшипників.
• Але його історія закінчился 14 липня 2009 року. Держава втратила підприємство, яке могло спричинити стрімкий розвиток промисловості у країні.

Вінницький підшипниковий завод був створений в жовтні 1967 року, повідомляє обласний Держархів.

— Я з перших днів пуску заводу працював у цих цехах, — розказував ветеран заточувальник Петро Пилипенко. — Ще у 1967 мене направили до Москви. Там вчився на заводі імені Ліхачова. Хоч мав уже диплом про закінчення технікуму, але все одно пройшов ще одну науку, як виробляти підшипники. Пуск заводу був дуже великою подією для Вінниці. Наші підшипники розходилися не тільки по Союзу, їх відправляли за кордон.

У перший рік було вироблено мільйон підшипників, за наступні п’ять років — 100 мільйонів штук, а до 1980 року на підприємстві зробили 500 мільйонів одиниць. До 1989 року загальна кількість продукції наближалася до 1 мільярда підшипників.

— Я почала працювати крановщиком, але оскільки мала вищу освіту, то мене перевели на посаду товароведа. Займалася постачанням сировини для заводу, і через це мала часті відрядження. Наприклад, труби для виробництва підшипників ми привозили з Сумгаїту, що в Азербайджані. І мій місячний оклад за таку роботу був 100 рублів, — розказала Марія, що відпрацювала на підшипниковому заводі 15 років.

Після розвалу СРСР ДПЗ-18 продовжив роботу, проте кількість замовлень суттєво скоротилася, що призвело до необхідності знизити виробничі потужності. Більшість цехів виявилися не затребуваними, їх закинули.

Але ще гірше стало у 90-х. Як розказували місцеві жителі, державне підприємство викупили «донецькі», більшість людей з 10-ти тисячного колективу звільнили, а ті хто залишився — місяцями не отримували зарплату. 

З 2004 по 2008 роки були мітинги, «підшипниківці» їздили страйкувати. Але як в місті, так й в Києві їм відповідали, що завод нині приватний, і державним стати він не може.

Останнім днем для Вінницького підшипникового заводу став 14 липня 2009 року, коли відбулися останні збори колективу. Жодного підшипника більше не виготовлятимуть у його цехах. За час існування заводу тут зробили три мільярди (!) підшипників.

— Держава втратила підприємство, яке при нормальній державній політиці, могло б бути потужним каталізатором промислового розвитку країни, — говорив тодішній керівник Вінницької ОДА Олександр Домбровський.











На сьогодні переважна частина території ДПЗ-18 зруйнована. Збереглася тільки частина адмінбудівлі на Зулінського, де приміщення переобладнали під склади та магазини.

Читайте також:

«Тут краще, коли діти маленькі». Життя навколо підшипникового заводу

«Моя бабуся втекла з Донбасу і потрапила на Хімпром». Історія Вінницького хімзаводу

«Вся наша молодість тут минула». Історія Лампового заводу, який залишився тільки на фото

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.