На Вінницькому хімзаводі/ Фото з альбому «Вінниччина», 1977 рік.

• Хімпром на Замості — підприємство з майже віковою історією. Започаткований у 1911 році, пережив дві світових війни, відроджувався з руїн, але не витримав реалій 90-х. 
• Після себе підприємство залишило багатомільйонні борги перед робітниками, розвалені цехи та Білу гору. Хоча навіть на цих руїнах продовжують виробляти пральні та миючі засоби.

За даними обласного Держархіву будівництво заводу почалося в 1911 році. І вже у липні 1912 року почався випуск продукції. Спочатку це була сірчана кислота та суперфосфат.

В період Першої світової війни підприємство закрили і відновили його роботу з квітня 1921 року.

«Жовтий дим — звичайне явище»

«За 1923 рік завод виробив 640 тисяч 799 пудів (приблизно 10 мільйонів кілограм) суперфосфату та 278 тисяч 740 пудів (приблизно 4,5 мільйони кілограм) сірчаної кислоти. Зарплата робітника-суперфосфатника складала в середньому 1 карбованець 30 копійок», — пишуть в книзі «Вінниця. Історичний нарис».

У Другу світову війну завод був повністю зруйнований. Але його відбудували, модернізували та запустили виробництво в 1949-му.

Якраз у післявоєнні часи на хімзаводі працювали обидві бабусі вінничанки Наталії. І перші слова, які каже Наталія про підприємство, — «там було дуже шкідливе виробництво».

— З труб Хімпрому постійно йшов жовтий дим. Це було звичайне явище. Так само, як і терикон з фосфогіпсу, що зберігся донині, — згадує Наталія. — Мені бабуся розповідала, що сюди добровільно ніхто не йшов працювати. Хіба що люди йшли працювати через пенсію: у деяких цехах на заслужений покій можна було піти у 45 років.

З порошком працювали у респіраторах

У період між 70-тими і початком 90-х на хімічному заводі працювало від 3,5 до 4,5 тисяч людей. Фактично, це було маленьке містечко всередині міста з власним житловим фондом і розгалуженою соціальною інфраструктурою.

Основна продукція, яку випускав Вінницький хімічний завод — це добрива, кормові домішки та пральний порошок.

— Бабуся розповідала, що якось до них прийшло повернення порошка. Були розірвані бандеролі, в яких перевозилася продукція. Працівників змусили пересипати порошок в мішки. І хоча робітники працювали в респіраторах, того разу одну жінку просто з заводу «швидка» забрала. А так взагалі на хімзаводі часто ставалися випадки отруєння, — розказує вінничанка Наталя.

Її інша бабуся працювала на «Хімпромі», щоб уникнути арешту і тюрми.

— На село, де вона жила, прийшла разнарядка, що певну кількість людей треба відправити на Донбас — відбудовувати Схід України. Оскільки вона тоді була незаміжна, то її туди відвезли. Проте залишатися на Донбасі вона не захотіла і втекла разом з земляком назад до Вінниці. Щоб їх не посадили в тюрму, вони пішли на «Хімпром», на шкідливе виробництво. Скільки вона там працювала, я вже не пам’ятаю. Але моя бабуся Наталка померла в 36 років, — згадує вінничанка Наталія.

Смерть промислового гіганта

Наприкінці 1990-х завод припинив свою роботу через нерентабельність виробництва, з багатомільйонною заборгованістю робітникам. 

Переважна кількість виробничих потужностей була демонтована, територія і об'єкти заводу були поділені між декількома орендаторами. Майже столітня історія підприємства закінчилася у 2005 році, коли комітет кредиторів прийняв рішення про ліквідацію «Хімпрому».

Але на розвалинах хімзаводу продовжують виробляти пральні порошки та групу миючих засобів. Створена в 1999 році «Вінницяпобутхім», яка входить до складу російської компанії «Невская косметика», працює в одному з цехів «Хімпрому»

Словом, коли будете в магазині, подивіться на упаковці прального порошку «Ушастый нянь», де він вироблений.

Раніше, нагадаємо, ми розповіли історію Вінницького лампового заводу.

Читайте також:

Повернення кінотеатру «Росія». Що тут було і що пропонують робити далі?

«Я був тут на концерті «Піснярів» у 74-му»: фоторепортаж з давно зачиненого Літнього театру

Забуті імена вінницьких кладовищ. Професор Борис Шкляр, який вчив «діагностувати руками»