«Вся наша молодість тут минула». Історія Лампового заводу, який залишився тільки на фото

- Своє 60-річчя в цьому році міг би відзначити Вінницький ламповий завод.
- Потужне підприємство, яке мало 35 га території, більше десятка цехів та тисячі робочих місць, юридично не існує останні одинадцять років.
- Хоча його кінець настав ще в 2000-х, коли продукція лампового стала нікому не потрібна, а територію поділили новоспечені бізнесмени. Але давайте з самого початку.
За даними обласного Держархіву, у 1961 році біля Тяжилова створили завод на базі колишньої сержантської школи і складських приміщень військової частини. Спершу підприємство мало назву «підприємство поштова скринька №26».
«30-річні в нас вважалися старими»
У квітні 1963 року почали випуск продукції. 74-річна Марія Піскунічева працювала на заводі аж до самої пенсії. Була техніком-технологом, а згодом стала майстром. Каже, що спочатку разом з іншими робітниками випускала батарейну серію для воєнних цілей.
— З нас брали розписку про нерозповсюдження, була сувора дисципліна. Деякі цехи були закритими для інших. А крім продукції для військових ми випускали ще радіолампу 6Ф1П, 6Ф4П і потім почали збирати лампу 6К13П і 6Ф5П, — каже Марія.

Її цех працював у дві зміни. А деякі інші — навіть в три зміни.
— В основному, на заводі працювала молодь, яка сюди потрапляла по розподілу, після училища, — згадує Марія Піскунічева. — Це були хлопці та дівчата, віком 21-25 років. А якщо 30-річні, то це вже багато. Такі у нас вважалися старими. Колектив в нас був дуже дружній. Люди одружувалися, розходилися, всяке було. Вся наша молодість тут минула.
Розквіт і розбудова
З часом завод став відкритим підприємством. З 1966 року він отримав назву — Вінницький радіоламповий завод з випуску приймально-підсилювальних радіоламп.
В 1978 році на його базі та на базі гайсинського підприємства «Бета» створили виробниче об’єднання «Жовтень».
— Я думаю, що розквіт лампового заводу відбувся під кінець 80-х. Тоді на підприємстві працювало більше 11 тисяч людей. Відкрили 14-й цех, де варили скло та робили запчастини до кінескопів. Масу продукції виробляли, яка користувалася попитом у всьому Союзі, — згадує Марія Піскунічева.

Просто при заводі діяла поліклініка, в якій були кабінети терапевтів, гінекологів, хірургів та інших вузькопрофільних фахівців. Були побудовані гуртожитки, дитсадок, школа.
— І стадіон у нас був свій. І озеро. І багато складів. І різні гурти самодіяльності ми мали, — розказує Марія. — А ще були бібліотеки, та аж п’ять столових. Все було, і всього цього не стало
— Жалко, що зникло таке величезне підприємство?
— Звісно, жаль. Ми не думали, що заводу не стане. Бо таких підприємств було дуже мало в Радянському Союзі, — відповідає Піскунічева.
Руїни гіганта-підприємства
Виробниче об’єднання «Жовтень» в 1996 році стало приватним підприємством «Вінницький ламповий завод». А у 2010 році його офіційно ліквідували. Хоча фізично підприємство перестало існувати ще в 2000 році, згадує Марія Піскунічева.
— Я пропрацювала 33,5 роки. Фактично, я остання пішла з заводу. Тобто, в 2000 році того підприємства, яке було, — вже не стало. Почали захоплювати території, поділили по частинам цехи. В одному з них навіть вирощували гриби. Хто, що хотів, то і робив, — розказує жінка.
Піскунічева додає, що завод розвалився і через те, що продукція, яку він випускав — стала нікому не потрібна.
— Ми робили плати і кінескопи, які вже були застарілими, — каже Марія.
У результаті підприємство стало банкрутом. Приміщення продавали і віддавали в оренду. Майно розпродали. На руїни лампового заводу можна подивитися у відео на ютуб-каналі «Под облаками».
Читайте також:
Повернення кінотеатру «Росія». Що тут було і що пропонують робити далі?
«Я був тут на концерті «Піснярів» у 74-му»: фоторепортаж з давно зачиненого Літнього театру
Забуті імена вінницьких кладовищ. Професор Борис Шкляр, який вчив «діагностувати руками»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Оксана Король
Михайло Садовський
Иван Иванов
Михайло Садовський reply Иван Иванов
Олександр Зель