«Вся наша молодість тут минула». Історія Лампового заводу, який залишився тільки на фото

Валерій ЧУДНОВСЬКИЙ

Працівники Вінницького лампового заводу за роботою / Фото з альбому «Вінниччина», 1977 рік

Своє 60-річчя в цьому році міг би відзначити Вінницький ламповий завод.
Потужне підприємство, яке мало 35 га території, більше десятка цехів та тисячі робочих місць, юридично не існує останні одинадцять років.
Хоча його кінець настав ще в 2000-х, коли продукція лампового стала нікому не потрібна, а територію поділили новоспечені бізнесмени. Але давайте з самого початку.

За даними обласного Держархіву, у 1961 році біля Тяжилова створили завод на базі колишньої сержантської школи і складських приміщень військової частини. Спершу підприємство мало назву «підприємство поштова скринька №26».

«30-річні в нас вважалися старими»

У квітні 1963 року почали випуск продукції. 74-річна Марія Піскунічева працювала на заводі аж до самої пенсії. Була техніком-технологом, а згодом стала майстром. Каже, що спочатку разом з іншими робітниками випускала батарейну серію для воєнних цілей.

— З нас брали розписку про нерозповсюдження, була сувора дисципліна. Деякі цехи були закритими для інших. А крім продукції для військових ми випускали ще радіолампу 6Ф1П, 6Ф4П і потім почали збирати лампу 6К13П і 6Ф5П, — каже Марія.

Відео дня

Новини Вінниці - фото з «Вся наша молодість тут минула». Історія Лампового заводу, який залишився тільки на фото — Вінницький ламповий завод / Фото з фб-спільноти «Старі фото Вінниці»

Її цех працював у дві зміни. А деякі інші — навіть в три зміни.

— В основному, на заводі працювала молодь, яка сюди потрапляла по розподілу, після училища, — згадує Марія Піскунічева. — Це були хлопці та дівчата, віком 21-25 років. А якщо 30-річні, то це вже багато. Такі у нас вважалися старими. Колектив в нас був дуже дружній. Люди одружувалися, розходилися, всяке було. Вся наша молодість тут минула.

Розквіт і розбудова

З часом завод став відкритим підприємством. З 1966 року він отримав назву — Вінницький радіоламповий завод з випуску приймально-підсилювальних радіоламп.

В 1978 році на його базі та на базі гайсинського підприємства «Бета» створили виробниче об’єднання «Жовтень».

— Я думаю, що розквіт лампового заводу відбувся під кінець 80-х. Тоді на підприємстві працювало більше 11 тисяч людей. Відкрили 14-й цех, де варили скло та робили запчастини до кінескопів. Масу продукції виробляли, яка користувалася попитом у всьому Союзі, — згадує Марія Піскунічева.

Просто при заводі діяла поліклініка, в якій були кабінети терапевтів, гінекологів, хірургів та інших вузькопрофільних фахівців. Були побудовані гуртожитки, дитсадок, школа.

— І стадіон у нас був свій. І озеро. І багато складів. І різні гурти самодіяльності ми мали, — розказує Марія. — А ще були бібліотеки, та аж п’ять столових. Все було, і всього цього не стало

— Жалко, що зникло таке величезне підприємство?

— Звісно, жаль. Ми не думали, що заводу не стане. Бо таких підприємств було дуже мало в Радянському Союзі, — відповідає Піскунічева.

Руїни гіганта-підприємства

Виробниче об’єднання «Жовтень» в 1996 році стало приватним підприємством «Вінницький ламповий завод». А у 2010 році його офіційно ліквідували. Хоча фізично підприємство перестало існувати ще в 2000 році, згадує Марія Піскунічева.

— Я пропрацювала 33,5 роки. Фактично, я остання пішла з заводу. Тобто, в 2000 році того підприємства, яке було, — вже не стало. Почали захоплювати території, поділили по частинам цехи. В одному з них навіть вирощували гриби. Хто, що хотів, то і робив, — розказує жінка.

Піскунічева додає, що завод розвалився і через те, що продукція, яку він випускав — стала нікому не потрібна.

— Ми робили плати і кінескопи, які вже були застарілими, — каже Марія.

У результаті підприємство стало банкрутом. Приміщення продавали і віддавали в оренду. Майно розпродали. На руїни лампового заводу можна подивитися у відео на ютуб-каналі «Под облаками».