Повернення вінницького кінотеатру «Росія». Що тут було і що пропонують робити далі?

Кінотеатр «Росія» відпрацював 25 років і стільки ж стоїть зачинений. Фото Володимира Белова

• Понад чверть століття тому у Вінниці перестав функціонувати кінотеатр «Росія». Величезне приміщення на 1200 посадочних місць за ці роки перетворились на жалюгідне видовище не лише всередині, а й зовні — побиті вікна, всюди графіті, протікаючий дах та купа сміття.
• Днями, 6 вересня, закінчився строк оренди кінотеатру і він має повернутися у комунальну власність.
• Що тут було, що тут може бути і яку концепцію вбачають в цьому приміщенні небайдужі вінничани — читайте в матеріалі.     

Під питанням й досі залишається реалізація концепції ревіталізації культурно-мистецького центру, яка прописана в стратегії розвитку Вінниці 2030. За новим протоколом називатиметься «Росія» тепер «Європейським домом» і саме завдяки ревіталізації вже є надія на те, що ця будівля не стоятиме перед загрозою знищення, реконструкції чи зміни свого функціоналу.

Таким чином, кінотеатр залишається в контексті культурного інфраструктурного потенціалу Вінниці — потрібно лише знайти цей наратив.

Чим цінний об’єкт та простір довкола?

Історик та та куратор мистецького напрямку Леонід Марущак почав досліджувати створення кінотеатру «Росія» ще в 2015 році — якраз тоді у Вінниці в цьому ж приміщенні стартувала перша творча резиденція «Над Богом».  

— Ми взяли фокус на кінотеатрі «Росія», який минулого року відсвяткував 50-річний ювілей. Кінозала була здана в експлуатацію в 1970 році — тоді ж відзначали 100-річний ювілей великого вождя. В той період подібні об’єкти будувалися всюди в УССР, називалися вони «достойними об’єктами». Сам кінотеатр «Росія» був широкоформатним і при цьому не стільки дорогим у будівництві, скільки дорогим в утриманні. На той час потрібно було мати підстави для будівництва і отримати дозвіл на це, — розповідає Леонід Марущак.

За його словами, історія цього кінотеатру не починається з 1970-х років, коли відкрилися двері для любителів фільму. Насправді, все почалося задовго до початку Другої світової війни. Власне, коли Україна опинилася в складі Радянського Союзу, а Вінниця на початку 1930-х років стала обласним центром, тут активно почали вирішувати долю самої інфраструктури.  

— Вінниця отримала генеральний план соціалістичного міста — планування, де будуть спальні райони, де буде розташована промисловість, де буде культурний осередок тощо. Власне, з 1932 року в періодиці ми знайшли публікацію, в якій вказано, що на місці кінотеатру планували побудувати адміністративний центр обласного центру — будинок рад, — розповідає історик.

Він пояснює, що будинки рад як адміністративні будівлі з усією своєю величчю та помпезністю були дуже модними і з’являлися в усіх містах по всіх республіках, беручи приклад з аналогічних будівель в Москві.

— Відтак на цьому місці проектується тераса площі. В 1934-му, коли готові перші варіанти цього плану, в одній з тогочасних газет стверджують, що на місці теперішнього кінотеатру буде стояти будинок рад, який і займе верхню терасу. Тоді ж з’являється ще один документ, який підтверджує, що Вінниця має стати портовим містом — порт планували збудувати на острові Кемпа. Це досить цікаво, бо все планувалося за принципом, що кораблі, які будуть припливати до порту, будуть бачити всю велич будинку рад, який і символізує соціалістичне місто, — підкреслює Леонід Марущак.

Таким чином, основа-основ міста, тобто вхід у Вінницю починався саме з того місця, де нині стоїть вже давно занедбаний кінотеатр. Будинок рад та заплановані тераси були свого роду трибуною з відповідним пам’ятником Леніну — настільки тоді були популярні демонстрації. Дещо з того генерального плану навіть вдалося реалізувати — зведена будівля нинішнього «Головпоштамту» у формі літери «Г» — це одне крило будинку рад.

— Суть того проекту полягала в тому, щоб підійматися в центральну частину міста -  в сквер заплановано було не через Соборну, а через два портали і вийти на центральну пішохідну вулицю Грушевського. Тим часом мігрувала центральна площа, в документах за 35-41 роки знайшли свідчення про те, що вона мала бути в районі Площі Перемоги. З цим планом Вінниця увійшла в Другу світову, — каже дослідник. — Вулиця Грушевського проектувалася як центральна пішохідна і потрапити туди можна було через заплановані попередньо «портали» в будинку рад. Втім, після смерті Сталіна реалізувати це було неможливо, але в трансформованому вигляді щось архітектори собі робили.

Безпосередній проект кінотеатру був розроблений в 50-х роках і називатися він мав «Типовий», втім багато хто знає його як «Луннік».

— З Москви тоді направили плани з метою реалізації у Вінницю, але тут реалізували все зовсім інакше — до непізнаваності. Мав виглядати він як типовий кінотеатр зі скляним фасадом, а врешті тут три скляні фасади. Коли ми знаходили архівну документацію про будівництво, ми не знайшли найголовнішого — інформацію про сходи, які почали будувати значно раніше — насправді, їх будували для пам’ятника Леніну, який за попередніми проектами мав там стояти. Але вочевидь пішло знову щось не так і будівництво почалося в іншому місці. До речі, у Вінниці стався колапс у 1972 році, адже місто обласного значення зустрічало ювілей великого вождя без пам’ятника тому таки вождю на центральній площі.

— А на тому місці, де мав бути монумент будують кінотеатр і при цьому роблять якусь певну прив’язку, але переробляють все таким чином, що він абсолютно по-іншому стоїть. Якщо спершу кінотеатр мав стояти фасадом на вулицю Соборну, то в результаті його конфігурацію змінили і ми знайшли важливий документ, який свідчить про те, що цю будівлю у 70-му році номіновано на держпремію як «Найкращу громадську будівлю, збудовану в 1970-му році в УРСР».  Але хто буде номінувати на премію типову будівлю? Особливо, коли визнали, що вона претендує на оригінальність. Справа в тому, що проєкт був з Москви, у Вінниці не ризикнули про це писати в документах, але вказали, що будівля збудована за типовим проектом, але з прив’язкою авторства Музи Новакової — тодішньої головної архітекторки Вінниці. Вона зробила все таким чином, щоб на передньому плані було видно лише центральний скляний фасад і жодного натяку на ще два збоку.

А парадокс якраз в тому, що архітектура епохи модернізму мала кубічну форму, а приміщення «Росії» чомусь (?) доповнювалася ще двома фасадами.

— Фактично, місце, де стоїть кінотеатр «Росія» є брамою міста — з нього починається вхід в центральну частину Вінниці. Тим паче, за проектами, за будинком рад мав починатися сквер, парк — праобраз міста-саду. Відтак розташування будівлі кінотеатру дає можливість розглядати її не лише як радянський рудимент, а як центральний сенс в контексті входу в місто, — підкреслює Леонід Марущак.

Попередні пропозиції

В якому стані конструкції кінозалу достеменно невідомо. У відповідь на наш запит, в міськраді відповіли, що «технічний огляд будівлі кінотеатру не проводився з часів передачі його в довгострокову оренду в 1996 році». Орендарем будівлі є товариство «Інтердоксервіс», але цілісний майновий комплекс — повністю у комунальній власності й продавати його не збираються. Що буде далі з «Росією»? Мережею «блукають» ряд концепцій.

Кілька років тому київська компанія AVG Group, що займається архітектурним проектуванням і дизайном, представила концепт — «Vinnytsia Plaza». Це скляні висотки, в яких пропонують зробити житло, ТРЦ, офіси. У мережі збереглися ілюстрації, але на сайті AVG цього проекту вже немає.

Про це детальніше можна прочитати в матеріалі:

• «Росія» в занепаді. Яке майбутнє у найбільшого кінозалу Вінниці?

Втім, у серпня цього року у мерії на наш запит відповіли, що в приміщенні колишнього кінотеатру будуть реалізовувати або культурно-мистецький центр, або сучасну концертну залу. А щоб зрозуміти, в що краще перебудувати колишній кінозал, проведуть архітектурний конкурс.

— Будемо залучати фахівців, які працювали з закинутими об'єктами, схожими на «Росію», — каже керівник «Агенції просторового розвитку» Максим Кравчук. — Задача — напрацювати розуміння, як наповнити цей простір та планувальні рішення щодо оновлення колишнього кінозалу, так і території навколо нього. Вектор розвитку в нас є — це культурно-мистецький напрямок, а не житло чи офіси. Коли відбудеться архітектурна резиденція — поки не готовий сказати, плануємо в цьому році.

А що було в проміжку?

В 2015 році в приміщенні кінотеатру стартувала творча резиденція «Над Богом». Різні музиканти, режисери, фотографи та інші митці збиралися тут на тематичні вечори. Такі ж культурні злети були й в наступних роках — останній відбувся в 2019 році, за рік до пандемії.

 Вже цього року у березні там пролунали на все місто гучні вечірки в період карантинних обмежень. Тоді на масовий захід приїжджала й поліція, втім масовий захід не припинили. Детальніше про це можна прочитати тут:

• Дискотека в «Росії»: у Вінниці розслідують непрофесійні дії поліцейських під час виклику

І що пропонують вінничани?

Більшість небайдужих вінничан, які працюють безпосередньо в сфері культури — займаються музикою, кіно, фотографією тощо, вважають, що це місце варто залишити недоторканим та вільним простором для того, щоб у місті була можливість створити творче ком’юніті.

Дехто запропонував в першу чергу встановити пам’ятник Івану Богуну, аби вшанувати історичну постать і підкреслити, що саме він зробив для того, щоб врятувати місто від поляків в 1651 році. Були також пропозиції облаштувати тут музей та коворкінг.

Окрім того, були думки створити в колишньому кінозалі організацію, яка буде підказувати молоді, як правильно реалізовувати стартапи. Звісно, знайшлися ті, хто хотів би бачити тут літературні гуртки чи схожі клуби за інтересами. Йшла мова про виставки, платформу для репетицій та концертів, а також про дискотеки та тематичні вечірки.  

Втім з’явилися й скептики, які задавалися питанням, хто ж все це буде фінансувати? Апелювали до того, що в мистецтво можуть вкладати гроші лише меценати безповоротно — а їх нема, а якщо це будуть інвестори, то все перетвориться на бізнес і підрахунок прибутку.  

Вінничанин Олександр Шемет наголосив, що приміщення кінотеатру не виникло «нізвідки», це історія нашого міста та містян. Відтак і простір хоч і муніципальний, все ж має бути вільним та доступним для всієї громади.

— Ми демократична держава тільки тоді, коли ми разом з владою маємо громадське суспільство. Якщо, наприклад, це приміщення передати відділу культури — це буде ще один палац мистецтв «Зоря». Відповідно, це буде сталий колектив, де є директор, замісники та інші працівники, які працюють для себе. Це означає, що розпорядок дня в них зручний, а в суботу та неділю будуть вихідні. І хоча це муніципальна власність, доступ громади має бути вільним. Я думаю, тут знайдеться місце для пам’ятника Богуну, а також місце, де, можна проводити мистецькі пленери, як от в Буші — це було б цікаво, це привернуло б увагу, — сказав він. — Ідея створення музею мене лякає. Звісно, ми повинні говорити про національні ідеї, про наше становлення, але якщо завтра вийде директор музею і запитає: «А що це ви тут музику крутите якусь незрозумілу?», на що це перетвориться?  Ця територія має бути вільною і я думаю, що це можна зробити структурно. Має бути господарча адміністрація від міста, яка буде відповідати за те, щоб тут було чисто і нічого не крали. А за все інше буде відповідати рада ініціатив — людей, які планують виставку, концерт, репетицію, будь-що.

Фото Володимира Белова з мережі

Читайте також:

За «крок» до жовтої зони. Вакцинація вчителів врятує школярів від дистанційки

Німецьке кладовище і масове поховання. Що шукають дослідники в центрі Вінниці?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.