«Тут краще, коли діти маленькі». Життя навколо підшипникового заводу

• Мікрорайон на півночі Вінниці є типовим промисловим районом, де все будували навколо підприємства — Державного підшипникового заводу

• У 60-80-х роках для робітників тут зробили ціле містечко: гуртожитки, їдальні, спортивні комплекси.

• У наш час це все перебудували. Що робиться на ДПЗ через 8 років після закриття заводу

Державний підшипниковий завод був містобудівним підприємством. Навколо нього, на вулиці Тарнагродського (нині Зулінського — авт.) в 60-роки почали будувати гуртожитки, для родин робітників заводу. Загалом, ДПЗовці збудували їх як навколо заводу, так й на вулиці Станіславського, біля Водоканалу. І у планах підприємства було не лише зведення житлових мікрорайонів, а й будівництво спорткомплексу із басейном. Цього так й не сталося. Завод збанкрутів та закрився в 2009 році.

На відміну від інших мікрорайонів міста — тут є де «розгулятися». Подвір’я просторі, місця багато. Хоча дерев та зелені замало. Більшість з людей, яких опитували журналісти розказали, що їх мікрорайон — тихий та спокійний.

Місцева жителька Марія Арнаут працювала шлифувальницею за станком на підшипниковому. Вона розказала, що більшість з кімнат в гуртожитках перебудували: купили в сусідів кімнати, створили власну кухню, замінили вікна та балкони. А щоб чужі люди не заходили — поставили домофони.

— По суті, старі люди, що тут живуть — всі працювали на підшипниковому. А коли підприємство закрилося, то більшість звільнили і люди на заробітки поїхали, чи тут знайшли роботу. Є багато молодих, майже в кожній кімнаті. Усе переробили на своє. А так, сімейні з дітьми гуляють вздовж дороги, транспорту не багато їздить. Дитячі майданчики є, але більшість з них ставили ще ми, коли були молодими.

Спокійний район

Колишні їдальні перебудували на кафе. А одну з будівель, що раніше була роздягальнею — в готель. Удень людей небагато, а ті, що є, гуляють з дітьми. Для них є кілька дитячих майданчиків, що знаходяться біля будинків.

— З благоустроєм все добре, район спокійний. Колись я жила в місті, на Порика, і мені там взагалі не подобається. Коли діти маленькі, то тут краще, — розповідає вінничанка  Ольга Савчук. — Транспорт довозить до центру міста за 20 хвилин. Чула, що на наступний рік будуватимуть дім неподалеку від нас. Але для нових мешканців тут немає ні садочку, ні школи. Найближчі заклади находяться в 10-15 хвилинах їзди на маршрутці.

На півночі невеличкого мікрорайону знаходиться спортивне ядро: величезне футбольне поле із трибунами, баскетбольний майданчик з вишками для ліхтарів. Але все в захаращеному стані.

Олександр Морозов живе в гуртожитку, неподалік від цього місця. Молодик розказав, що раніше за полем слідкували.

— У минулому році його постійно стригли, мітки якійсь робили, якісь іноземні хлопці приїжджали, грали. А цього року вже не займаються. А так на районі не вистачає елементарних речей — ремонт асфальту в подвір'ях, тротуарів вздовж доріг, нових дитячих майданчиків. Зробити озеленення, газони та щоб за цим всім дивилися, — розповів Олександр.

Залишився тільки «скелет»

Проблеми в Державного підшипникового заводу, що й дав «життя» цьому мікрорайону, почалися в 90-х роках. Як розказували місцеві жителі, державне підприємство викупили «донецькі», більшість людей з 10-ти тисячного колективу звільнили, а ті хто залишився — місяцями не отримували зарплатню. З 2004 по 2008 роки були мітинги, «підшипниківці» їздили страйкувати. Але як в місті, так й в Києві їм відповідали, що завод нині приватний, і державним стати він не може.

У результаті, в 2009 році завод визнали банкрутом і ліквідатори його «розпилили». Вцілілі цехи викупило вінницьке товариство «Бастіон-2009». Один з корпусів відновили під складські приміщення. 

Про плани міської влади на цей район читайте завтра, на сайті «20хвилин». А поки що пропонуємо почитати про те, як зміняться інші мікрорайони міста:

• Більше 67 мільйонів на Вишеньку. Ремонти на районі (КАРТА)
• Слов’янка. Як спальний район живе без «обличчя» та планів

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.