Постреволюційний Майдан у Києві. Як там зараз?

Людей на Майдані поменшало і частіше тут можна зустріти туристів, які, посміхаючись на всі тридцять два, фотографуються для чергового «селфі».  
На кожному кроці вже активно продають майданні сувеніри – футболки з символікою Правого сектору, патріотичні вінки, маленькі золоті батони і навіть наліпки із Небесною сотнею.

Вінницький намет
Йдемо до вінницького намету. Він розташований посеред Хрещатика неподалік від КМДА, нелюдно, оскільки кілька днів тому вже майже всі повернулися додому. За головну в наметі сорокашестирічна Ірина з Ладижина. 
- Я і ще один чоловік, ми за старших тут, а решта всі молоді хлопці по 18-20 років, - розповідає жінка. - Наразі вже людей менше стало – люди починають від'їжджати додому.
Жінка розповідає, що в часи перебудови жила в Москві і важко працювала.
- Я добре запам’ятала той Новий рік, коли президент Росії Єльцин, під час привітання росіян відмовився від своїх повноважень і поставив усіх перед фактом, що тепер буде Путін. Я ще тоді казала, що це буде «*здец». Та й усі були шоковані такою заявою Єльцина, бо Путні - ФСБшник, - розповідає Ірина. 
Попри те, що для Майдану настали відносно спокійні часи. Провокації тут інколи влаштовують. 
- Он тітушки сьогодні на наших хлопців напали. І як ви думаєте, що то було? Чергова московська провокація! – впевнено розповідає Ірина.
І хоча ряди майданівців порідшали, кожного вечора хлопці із Самооборони контролюють територію. 
- Після восьмої вечора, рух машин по Хрещатику припипняється і стороннім людям стає важко потрапити на Майдан, якщо немає документів. І взагалі у нас тут сухий закон, якого намагаємося дотримуватися заради нашої ж безпеки. 
За словами Ірини, на Майдані вона стоїть за те, щоб українській молоді жилося легше, і щоб усі мали рівні можливості.
- Розумієте, усі люди - і Яценюк, і Турчинов, і той самий Янукович рівні, от тільки, чому одні мають пісяти в золоті унітази, а інші – ні? 
Заходимо до намету. Тут уже звичний для Майдану безлад. На великому дерев'яному столі купа немитого посуду. За столом обідає хлопець.  По іншу сторону намету складені матраци та одяг. 
- Їжі в нас вдосталь – є крупи, чай і все інше. Це зосталося ще від трагічних подій лютого, коли кияни масово несли продукти на Майдан, - каже Ірина. 
За словами жінки, стоятимуть тут до виборів, адже чимало охочих не хочуть, щоб вони відбулися. 
- Тут ще казна-що може відбутися. І другу Одесу вони можуть влаштувати, і другу Чечню, - побоюється жінка.

Фото 1 з 8

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 

Previous Next

Дуже багато бездомних 
Йдемо на іншу сторону Майдану в бік згорілого Будинку профспілок. Тут часто можна зустріти безпритульних. Вони приходять сюди за дармовою їжею. Найчастіше голодну чергу можна помітити біля намету, де готують розрекламований «Євроборщ». Тут кілька казанів. Щотижня їх варять десь 600-700. Дрова та продукти сюди привозять аж ніяк не волонтери, а якась таємнича Наташа.
- Наша землячка молодець, - каже Микола з Київщини, ретельно помішуючи куліш. - Не залишає нас тут голодними. Щодня привозить сюди провізію. А от волонтери сюди харчі приносили тільки, коли розстріли були.
Біля входу до намету сидять двоє дівчат. Одна їсть суп із пластмасового посуду, а інша постійно курить. Дим сигарет майже не відчувається, адже все перебиває запах бензину. Тут багато каністр з-під палива. Дівчата  кажуть, що приїхали зі Львова. Вони привітні, але занадто втомлені та апатичні.
За барикадою  лунають моторошні божевільні крики. Туди, в бік Михайлівського собору постійно бігають молоді обмундировані хлопці.
- Це якась бомжиха нанюхалася клею і тепер верещить, - говорить юний самооборонівець.
Хлопець каже, що тепер цю божевільну наркоманку треба запам'ятати в обличчя і не допускати до території наметів.
Герої не люблять говорити про свої подвиги.
Прогулюємося Майданом далі. До нас підходить чоловік. Трохи нагадує представника кавказьких національностей. Розмовляє з акцентом. Від нього тхне перегаром. Він натхненно розповідає, що тут зараз і де. І просить грошей. На пачку цигарок. Нам не шкода, але все одно питаю:
- Там же, біля Головпоштамту, є спеціальна скринька, куди кидають гроші на цигарки, чому б вам туди не піти?
- Е ні. Там мені не дадуть - вони їх собі загарбують, - обурюється незнайомець.
Даємо йому «десятку», щоб відчепився.

Туристи посміхаються
Туристи позують на фоні траурних вінків і…посміхаються
Йдемо до монументу Незалежності. Тут траурні вінки, свічки, і портрети загиблих. Різкий запах давнього диму та зів'ялих гвоздик і троянд. М’які іграшки, що промокли наскрізь під набридливим весняним дощем, каски та пляшка невикористаного коктейлю Молотова. На фоні алейок пам’яті бездушно «фоткаються» підлітки. Позують і посміхаються…
Біля стели Незалежності - капличка. І хоча це звичайна синьо-біла базарна ятка з іконами, тут панує мир і спокій. Сюди приходять люди, вшановують героїв, моляться і ставлять свічки. За все відповідає добродушна жіночка з Іванофранківщини. Вона охоче з нами спілкується.  
- Тут можуть молитися усі християни: і православні. і католики, і греко-каталоки, - говорить жінка.
Дає нам навіть білі пластvамасові хрестики на пластмасовій вервечці. Наостанок промовивши: «Моліться за Україну!»

Ірися ГЕРЦУН,
(067)4459209

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google