Міський голова на рік. Завдяки Генріху Лютворту з’явилися Вишенька і тролейбуси

• За ініціативи Генріха Лютворта у Вінниці побудували мікрорайон «Вишенька», відкрили два нових інститути, запустили тролейбуси. 
• За останнє чиновник поплатився посадою: адже запуск «рогатих» був здійснений всупереч рішенню центральних органів влади.
• Втім, навіть без посади міського голови, Генріх Лютворт продовжив займатись розбудовою Вінниці. Це він робив до кінця свого життя, яке закінчилося у віці 47 років.

Архітектор Юрія Плясовиця розповів про роботу Генріха Лютворта, який був міським головою Вінниці у 1963-1964 роках у своїй книзі «AVE VINNITSIA»

За його ініціативи у місті відбулася післявоєнна розбудова: створюють мікрорайон Вишенька, який мали б назвати «Винницкими Черемушками»; прокладають до нього трамвайні колії; збудували Універмаг та створили головний вхід з Аркою до Центрального парку; організована забудова земельних ділянок для сотень офіцерів, яких розквартирували у Вінниці.

Своєю посадою, почасти, Генріх Адамович поплатився за таємне будівництво тролейбусного руху. Отримав догану, адже запуск тролейбусів був неузгоджений з вищим керівництвом. Це вплинуло на здоров’я Лютворта, який у 39 років пережив обширний інфаркт.

Історик, активіст, українець

Генріх Адамович Лютворт народився 25 січня 1925 року в селі Ізабелівка (нині Жабелівка Вороновицької селищної об’єднаної територіальної громади). У особистих документах національність зазначена — «українець».

У 1944-1946 роках навчався на істфаку Вінницького педінституту; з 1946 року — асистент кафедри історії СРСР Педінституту. А з 1954 року — секретар парткому інституту.

Діяльність Лютворта у масштабах міста розпочался в 1960-му і тривала до 1972 року.

«60-ті — післявоєнний період. У Вінниці тільки-но відновлювались зруйновані будівлі. Починався активний розвиток міста: модернізували, а також будували нові підприємства. У місті поселилось дуже багато сільської молоді. Так лише у новому «радіоламповому» заводі на східній околиці Вінниці (Тяжилів), чисельність працівників згодом досягла 10 тисяч чоловік, а також планували іще декілька нових заводів на західній околиці Вінниці», — пише у книзі Юрій Плясовиця.

Відтак починають побудову Свердловського масиву: Генріх Лютворт особисто курував будівництво першої, цегляної частини мікрорайону. І невдовзі чиновнику вдалося переконати партійне керівництво у необхідності будівництва нового житлового району.

Вишенька мала стати «новою Вінницею» з житлом, парком, гуртками, школами і дитсадками. До того ж на той час у місті жило 130 тисяч людей, а новий мікрорайон був розрахований на проживання понад 80 тисяч вінничан. Лютворт курував проектування, початок забудови та подальшу розбудову району з 1960 року. 

Щоб краще реалізувати ці наміри, його 28 лютого 1963 року рекомендували на посаду голови виконкому міської ради депутатів трудящих

Вишенька — місто-сад, місто у місті

«Назву «Вишенька» довелося відвойовувати. Бо секретар обкому партії хотів назву «Винницкие Черемушки»: треба було копіювати московські «Черемушки», — пише Юрій Плясовиця. — Але Генріх Лютворт, як історик, переконував, що «Черемуха буяє під Москвою, а у Вінниці рясніють вишні, саме тому у нас є така назва річки, а на березі село «Вишня» і садиба Пирогова «Вишня», а тому має бути Вишенька!».

Жителі Вишеньки мали можливість працювати поруч з домівкою. Було продумано усе, що необхідно для життя, а нині на Вишеньці можна жити, не виїжджаючи до інших районів міста.

«На східному боці, біля вулиці 600-річчя, були зведені підприємства: «Вінничанка», «Термінал», картографічна фабрика, «Кристал», завод газоаналізаторів (нині «Форт»). На заході Вишеньки — завод радіотехнічної апаратури РТА (нині «Маяк»), — пише Плясовиця. — Шість проектних інститутів: по вул. Келецькій два по землевпорядкуванню, на Юності «інститут картоплі» та «інститут кормів», а на 600-річчя «Аерогеоприлад» та військово-будівельний проектний інститут».

На півночі Вишеньки побудували медичне містечко. У ньому відкрили районну лікарню, міську лікарню №3, онкодиспансер, пологовий будинок, обласну дитячу лікарню, інститут травматології та ортопедії, фабрику виготовлення протезів, будинок дитини, будинок людей поважного віку.

«На півдні Вишеньки Генріх Адамович ініціював загорожу греблею річки Вишенька і створення озера. Він власноруч, разом із вченими ботаніками, заклав ботанічний сад у якому чимало рідкісних дерев і чагарників та парк відпочинку, адже дуже любив землю, рослини, бо народився і виріс у селі», — пише Юрій Плясовиця.

За запуск тролейбусів поплатився

Аби впоратися із наростальним пасажиропотоком, запроектували сполучити тролейбусами промзону Тяжилова з районом залізобетонного комбінату і Водоканалом.

Однак, центральні органи влади не дозволяли запуск тролейбусного руху у Вінниці. Юрій Плясовиця пише, що тоді «тролейбуси були у містах-мільйонниках України, а «бурякової» Вінниці у планах не було».

Центральна влада не давала згоду на пуск тролейбусного руху у Вінниці, тому всі підготовчі роботи в місті здійснювались напів офіційно. Зокрема, контактну мережу для тролейбусів тягнули під виглядом поліпшення міського вуличного освітлення. 

«Протягом 1963 року Лютворт їздив у Кишинів, Одесу, де домовився про передачу Вінниці списаних тролейбусів, «вибивав» контактний дріт, контролював виробництво залізобетонних опор на вінницькому ЗБК, — пише архітектор Плясовиця. — Він особисто їздив у місто Енгельс Саратовської області, домовлятися про позапланову поставку нових тролейбусів».

Генріх Адамович довгий час жив по вул. Островського 92А, а тому був знайомий з жителями. Він особисто вів перемовини з кожним власником будинків уздовж вулиці Островського, адже вулицю потрібно було розширити. Власники погодились урізати городи.

«30 грудня 1963 року відбувся пілотний пуск першої вінницької тролейбусної лінії від будівельного технікуму на Жовтневій площі (нині площа Героїв Чорнобиля), вулицею Островського (нині Брацлавська), Немирівським шосе до робітничого селища олієжиркомбінату (зупинка «Рибзбут»). Офіційно перші тролейбуси у Вінниці вирушили по маршруту 18 лютого 1964 року. А потім, у 1965 році, тролейбуси пішли й у район водоканалу», — пише Юрій Плясовиця.

За проявлену ініціативу — без узгодження з центральними плановими органами, Генріху Лютворту винесли сувору догану центральним комітетом КП України з формулюванням «за самоуправство і порушення соціалістичної дисципліни планування». 

«У ті часи це передостанній крок перед виключенням з партії та засудженням до в’язниці. Отримавши таку «подяку», Лютворт мав у результаті обширний інфаркт у віці 39 років, — пише автор книги AVE VINNITSIA. — Після хвороби Генріха Адамовича змусили покинути посаду міського голови, але призначили завідувачем відділу науки, учбових закладів і соціальної сфери обкому компартії».

Відтак Лютворт спрямував усю енергію на розвиток мережі навчальних закладів. Серед них стали два нових виші — Політехнічний та Торговельний інститути.  Його життя закінчилось після третього інфаркту у віці 47 років (12 липня 1972 року).

Доробок Лютворта

Тільки у період 1960-1964 років Генрих Лютворт встиг чимало. За його ініціативи, окрім тролейбуса і «Вишеньки» у Вінниці:

• Реконструйовано базар «Каліча» і створено площу, на якій споруджується Центральний універмаг, готель та житлові будинки, проектний інститут.
• Встановлюється Арка входу у парк, яка стала одним із символів міста. Для окраси площі і парку Лютворт «виписав» з Кабардино-Балкарії сріблясті ялинки, частина яких і сьогодні збереглась у парку.
• Прокладаються нові трамвайні лінії, продовжені лінії до медінституту та на «Вишеньку»; 
• Газифіковано понад 15 тисяч квартир; організована забудова земельних ділянок для сотень офіцерів, яких масoвo звільнили у запас в 1960-х (повздовж вул. Скалецького, на «Славянці» і на «Кореї»);
• Запроектовано новий Палац піонерів та школярів на Хмельницькому шосе, який відкрито у 1969 році;
• Заснoванo перший в Україні ендокринологічний диспансер (сьогодні «ендокринологічний центр»).

Раніше, нагадаємо, ми розповідали про те, як формувався сучасний мікрорайон Тяжилів.

Читайте також:

Про перукарів, артистів та відставних військових — життя повоєнної Вінниці описав у спогадах Ніл Крас

Від Саборіва до Сабарова: історія виникнення мікрорайону, який міг з'явитися раніше за саму Вінницю

Наше минуле: історія виникнення мікрорайонів Вінницькі хутори та Малі хутори

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.