Від Саборіва до Сабарова: історія виникнення мікрорайону, який міг з'явитися раніше за саму Вінницю

Фото Миколи Геркалюка

• Колись мікрорайон Сабарів був селом, що за довгі роки свого існування переходило у власність різних сімей. Історики «Музею Вінниці» опублікували першу частину віднайдених ними свідчень про це місце. У матеріалі можна прочитати різні цікаві факти про Сабарів, що траплялися у ньому до кінця 18 століття.

Сучасний мікрорайон Сабарів — це компактно розташована приватна забудова у південній частині Вінниці на березі Південного Бугу. Колись цей район був селом, яке, за однією з версій, з’явилося раніше, ніж Вінниця, — йдеться на сторінці «Музей Вінниці».

Одна з перших згадок про Сабарів датується 1545 роком. Тоді в описі Вінницького замку згадували маєтність Івашка Вороновицького — село Саборів, розташоване в закруті річки Бог. Можливо, Вороновицький володів цими землями разом із Миском Степановичем, володарем П’ятничан.

Історик Валентин Отамановський припускав, що Саборів існував принаймні від початку XVI століття. Водночас він розвивав теорію, що це поселення могло виникнути ще наприкінці XIIІ століття. Але його аргументи на користь цієї теорії, на жаль, не збереглися.

Назву села — Саборів або ж Сабарів — у документах XVI-XVII століття часто перекручують. Наприклад, в оригіналі Литовської метрики та в її копіях Сабарів називали Цаборовом.
Відомо, що у 1582 році Сабарів належав пану Семену Сабаровському. Відповідно, у 1603 році село вже вважалося дідичними (успадкованими) землеволодіннями роду Саборовських. Враховуючи різні варіанти назви цього поселення, історики припускають, що йдеться про один і той же ж рід.
На мапі Гійома де Боплана 1650 року село взагалі позначене як «Sebarov».

У першій чверті XVIII століття Сабарів належав Міхалу Радзімінському. В 1725 році він передав це село своїй доньці Анні у заставну оренду, як посаг з нагоди її одруження з Міхалом Ґрохольським. Протягом двох років молодята мали отримати 10 000 злотих прибутку від села, адже відповідно до передшлюбного контракту, посагом вважались саме кошти. Згодом, разом з іншими володіннями батька, Анна успадкувала Сабарів і він, як мінімум, на декілька десятиліть став частиною маєтностей Ґрохольських.

З «Топографічного опису Подільської губернії 1799 року» вінницькі історики дізналися, яким був Сабарів у перші роки російської окупації:

«Село Сабарів. Спадкове поміщика Антона Войцехова сина Гутовського, перебуває в його володінні, має розташування частково по крутому і частково по похилому схилу і лежить на правому березі річки Бог, у ньому дерев’яна церква православна… школи немає, а тільки священницький дім з невеликим садом. Крім цього у володіннях священнослужителя є виділені церкві орні землі в полі по 6 днів та косовиці на 6 косарів.

Дерев’яна корчма, у ній євреї продають панське вино. Сільський панський економічний дім. У ньому окрім покоїв клуня з током, комора, стайня і шопа, де утримується невелика кількість рогатої худоби. При ньому [при економічному домі] два наливних млини на двох греблях…»

Тодішній Сабарів з трьох сторін був оточений вкритими лісом пагорбами. В описі зазначається, що таке сусідство робить «приємний для зору вид». З четвертого боку протікала річка Бог. У селі загалом було 32 двори та одна шляхетська садиба. Мешканців налічувалось 207, переважна більшість з них були підданими.

Фахівці «Музею Вінниці» обіцяють й надалі розповідати про подальшу історію Сабарова, а також про те, як виникали різні частини сучасної Вінниці. Слідкувати за оновленнями можна ТУТ. 

Читайте також:

«Це моя найчуттєвіша робота»: у зруйнованому Будинку офіцерів виконавець Yaktak зняв кліп

«Теплий» вантаж і зворушливі картини у Херсон і Миколаїв передав Віктор Бронюк, волонтери і фонд Тайри

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.